Вигадливість рятували тоді, коли майже нічого не було
У Радянському Союзі через дефіцит вибір ласощів фабричного виробництва була мізерна. Але діти та їхні батьки вдавались до креативу, завдяки якому й мали щось смачненьке до чаю.
Щоправда, зараз навряд чи захочеться щось з такого взяти до рота. "Телеграф" зробив підбірку таких ласощів.
Палений цукор або найпростіша карамель. З неї робили льодяники, заливаючи у спеціальні форми або у столові ложки. Самі ж діти часто вдавались до швидшого варіанту та брали столову ложку, насипали цукор і тримали над вогнем газової плити. У цукор, що розтанув (а часто й пригорів), коли він трохи остигав, вставляли сірник. І ось так малеча отримувала "радянський чупа-чупс".
Сухий кисіль. Брикети, які призначались для варіння киселю, діти часто гризли сухими. Адже це була солодка маса з фруктовим смаком.
Кава у брикетах. У СРСР справжня кава була у дефіциті та й коштувала чимало, але на полицях магазинів можна було знайти не лише дивні кавові напої із жолудів, а й каву та какао у брикетах. Називалось це "молочним концентратом", який коштував 10 копійок. Та діти його не заливали окропом, як годиться, щоб отримати напій, а гризли сухим.
Аскорбінка — радянські ласощі з аптек. Вона була у маленьких конвертиках і мала кисло-солодкий смак. Діти купували її та їли просто як цукерку.
Та на цьому винахідливість не закінчувалась, адже полюбляли діти хліб з цукром, печиво з маслом та "йогурт". Шматок хліба змочений водою та посипаний цукром був у топі дитячих солодощів. Ще краще було намазати цей хліб маслом, а потім посипати цукром чи варенням, але й це могли дозволити собі не всі.
Печиво змащене маслом — такий собі аналог печива з начинкою. Адже одне печиво мазали маслом і зверху клали інше — готово.
А от радянський "йогурт" — це не про фабричне виготовлення. У банку зі сметаною чи прокислим молоком, яке вже взялось грудочками, додавали варення і виходив йогурт.