"Ми перейшли в сусідню кімнату, через 15 секунд у попереднє місце прилетіла міна": звичайний маркетолог став на захист України, а після поранення віднайшов нові сенси життя у спорті

Джерело - Чемпіон.

8 травня вільний світ святкує перемогу в ІІ Світовій війні над нацистською Німеччиною, ідеологію якої зараз перейняла Росія. Україна вже більше двох років бореться за своє існування з підступним ворогом з півночі. І приклади таких хлопців, як Денис Скалеух, мала батьківщина якого на Луганщині вже 10 років окупована росіянами, дає нам надію, що ми вистоїмо в цій нерівній боротьбі. Вистоїмо і переможемо.

Початок повномасштабної війни

До 24 лютого 2022 року в Дениса Скалеуха було звичайне цивільне життя маркетолога. Він не служив в армії, не мав жодної військової підготовки. Але з перших днів повномасштабного вторгнення пішов у ТРО.

"Після того, як ми прогнали пі**рів з Київської області, прийняв рішення вступити до лав ЗСУ, — розповідає Денис. — У військкоматі сказав, що хочу потрапити до десантно-штурмових військ. Незабаром почалося КМБ — курс молодого бійця. За декілька днів приїхали хлопці, які набирали військовослужбовців до розвідки. Далі готувався як розвідник. Навчалися протягом 6 тижнів. Нас добре готували фізично. Їздили на полігон, вчилися стріляти. Підкреслю якісну учебку. До бойового батальйону перевели в кінці серпня 2022 року. Пройшли з хлопцями злагодження. Там зрозумів, що не важливо, що було до війни. Важливо, який настрій та готовність зараз. Якщо є бажання, всьому можно навчитися, причому за відносно короткий термін".

З самого початку Скалеуху пояснили, що розвідник — це універсальний солдат, який повинен уміти працювати з будь-яким озброєнням, виконувати будь-які завдання. Вони відпрацьовували штурмові дії, працювали з різною зброєю. Перші бої прийняли в Бахмуті.

"Спочатку ми думали, що нас привезуть у частину, де досвіченні військові перший час будуть нас координувати, — зізнається Денис. — Виявилося, що ці досвіченні хлопці — це ми. Відразу почалися непрості історії. До пі**рів було десь метрів 200. До нас забігли хлопці з дружнього підрозділу. Командир цього підрозділу попросив нас допомогти винести пораненого побратима з поля бою. Це було архіважко зробити — місцевість прострілювалася пі**рами. Їхній кулеметник чекав, коли ми прийдемо хлопцю на допомогу. В бійця були поранені обидві руки, нога та відірвало другу ногу. Лежав під прицілом пі**рського кулеметника. Але в підсумку побратим знайшов у себе сили, відповз за будівлю і наші хлопці зуміли його підібрати. Побратима евакуювали, він вижив.

Траплялися історії, де нам відверто пощастило. Знаходилися на позиціях у приватному будинку. Нашого кулеметника поранило осколками. Я сів за кулемет, щоб контролювати вулицю. Мені допомагав побратим — перезарядити кулемет. Нас почали дуже інтенсивно крити мінами. Я запропонував побратиму перейти в іншу кімнату перевести дух, адже обстановка була дуже напружена. Причому довелося наполягати. Ми перейшли в сусідню кімнату і буквально через 15 секунд у місце, де ми були до цього, прилетіла міна. Взагалі було дуже багато ситуацій, коли якийсь невідомі сили, ангели-охоронці нас оберігали. Якось пересувалися по відкритій місцевості. Поруч прилетіла міна, але не розірвалась. В іншому випадку для нас це б закінчилося дуже погано".

Запеклий бій тривав 9 годин. Ексспортивний коментатор героїчно боронить українську землю

Поранення

"Далі ми були на Запорізькому напрямку, — продовжує свою розповідь Денис. — Штурмували пі**рські позиції та тримали оборону. На одному зі штурмів мене поранило. У нас була задача: замінити групу, яка тримала оборону після успішного штурму ворожих позицій. Ми дійшли до позицій, замінили хлопців. Нас почали міцно крити артою. У плані укріплень позиція була слабкою. Окоп був широкий і неглибокий. Бліндажів практично не було. І все це — посеред поля. Ми почали копати "лисичі нори". У перші пару годин декілька хлопців поранило і нам командир запропонував “штурманути” найближчі позиції ворога. Щоб зайняти більш укріплені бліндажі. Ми пішли на штурм. Він пройшов успішно. Пі**ри відступили, ми зайняли їхні позиції, але опинились в оточенні з трьох сторін. Декілька разів ворог намагався наступати відразу з трьох сторін, щоб повернути втрачені позиції. Всі спроби ми відбили. Потім нас знов почали крити артою та дронами — fpv, та скидами з мавіків. Ми розсередились.

Спочатку всі прильоти були поруч, але проходили повз. А потім у декількох метрах від мене впала міна. Все тіло запекло. Секунд через 5 прилетів fpv. Ще через 5 секунд біля мене розірвався вог. Була поранена нога. Переломи були в декількох місцях нижче коліна. Рука прийняла багато осколків, була вся в ранах і попечена. Я практично нічого не чув. Але відчував осколки по всьому тілу. Почав звати свого побратима, але не міг докричатись. Попросив хлопця, який був недалеко від мене, передати Янгу (побратиму, з яким ми всюди були разом), що я — 300 (поранений). Цей хлопець допоміг мені накласти турнікет, та пішов до Янга. Потім, коли повернувся, сказав що практично всі 300 (нас було близько 30 чоловік). І Янг теж. Я почав повзти ближче до хлопців. Було декілька 200 і майже всі 300. У Янга було легке поранення. Група евакуації почала виносити спочатку найважчих. До точки було 7 км пішки. Пі**ри полізли знову. І ми, поранені, вимушені були тримали оборону. Через 2-3 години прийшли хлопці з іншої роти замінити нас. Група еваку ще не повернулась. Нам треба було пересуватися в сторону евакуації, тому що наближався вечір. А в темну пору теж дуже небезпечно, тому що літають дрони з "тєплаками". Ми почали повзти до наступного окопу, шукали когось, хто допоможе нам евакуюватись. Я повз, а Янг та Вікінг (хлопець з іншої роти) мені допомагали. Коли ми дістались до наступного окопу, Янг пішов шукати ноші та хлопців, які б допомагали мене тягнути. Я вже не міг більше пересуватись.

Янг з іншими хлопцями мене несли, поки хлопці не втомлювались. Потім він ішов далі й шукав інших, які б замінювали попередніх. Так всю дорогу, ніс і шукав під час відпочинку нових бійців. Нагадаю, що він був теж поранений. Поки ми пересувались, інколи біля нас прилітало. Але, на щастя, нікого не зачепило. На “стабік” ми потрапили через 8-9 годин після поранення. Весь цей час був накладений турнікет. В лікарню потрапили десь через 10 годин. Мені сказали, що ногу будуть ампутувати. Я відповів: "Ріжте". Морально був готовий до ампутації ще під час евакуації".

"Янг" і Скалеух

"Мене вже не мало бути на цій землі".Експрезидент Федерації баскетболу Києва представляє десантно-штурмові війська ЗСУ

Лікування та відновлення

"Прооперували мене в Запоріжжі, потім почався період загоювання та фантомного болю, який був зі мною ще декілька місяців, — пригадує Денис. — Зараз тільки інколи його відчуваю. Через 3 тижні після поранення мене перевели до реабілітаційного відділення. Там почались щоденні тренування. А ще через 3 тижні мені дали вже учбовий протез. Перші кроки без милиць на учбовому протезі я зробив через 2 з половиною місяці після поранення. Зараз ще трохи кульгаю, але ходжу вже без милиць. 3-4 рази на тиждень тренуюсь — в основному, це силові вправи. Саме тренування мені допомогли в цей період. Психологічно і фізично. Відчув, що ще здатний на багато чого.

Взагалі, протягом усього періоду реабілітації мені щастить. Постійно на моєму шляху з'являються люди, завдяки яким рухаюся вперед. Мені допомагали найкрутіші спеціалісти з реабілітації і протезування. До речі, в нашій країні ці процеси на дуже високому рівні. Я в цьому переконався. Під час реабілітації мене познайомили з хлопцем, який запропонував мене тренувати і з яким я займаюсь онлайн. Звати його Сергій Коваленко і саме він готував мене до перших змагань "Сильні України"".

Сильні України

"Сильні України — це спортивні змагання серед ветеранів, організовані Федерацією стронгмену України, — пояснює Скалеух. — Вони запропонували мені взяти участь у змаганнях в Одесі і я погодився. Було дуже багато учасників. Мене захопила ця атмосфера. Це змагання ветеранів, які, попри поранення, знаходять у собі сили й бажання жити повноцінним життям. Тому що вони знають ціну цього життя.

На цьому заході я познайомився з великою кількістю хлопців, які мене мотивують. Тому я планую і надалі брати участь у змаганнях, які проходять кожного місяця в різних регіонах України. Радий, що зараз є і багато спортивних ініціатив для ветеранів".

Плани на майбутнє та інший погляд на життя

"Зараз я активно навчаюсь цифровому маркетингу, проходжу курси, читаю бізнес-літературу. В планах створити власний бізнес. Хочу до цього питання підійти максимально підготовленим. Вважаю, що саме навички і знання у сфері маркетингу допоможуть мені досягти успіху. А ще розширення кола знайомих. Це те, на чому я зараз сфокусований. Звісно, продовжу і заняття спортом, тому що вони дисциплінують. Після тих подій, які зі мною трапились, я по-іншому дивлюся на життя. Воно в нас одне і треба робити все, що в наших силах, щоб зробити його кращим".

Максим Розенко, Чемпіон