Навіщо Путін краде в України перемогу у Другій світовій, та чи буде Третя?

У передмісті Берліну Карлхорсті 8 травня 1945 року у 22 години 43 хвилини за центральноєвропейським часом в будинку колишнього військово-інженерного училища відбулася церемонія підписання остаточного Акту про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини.

За дорученням нового німецького уряду, який очолив грос-адмірал Карл Деніц, підписи поставили головнокомандувач вермахту, генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, генерал-полковник люфтваффе Ганс-Юрген Штумпф та грос-адмірал крігсмаріне Ганс-Георг фон Фрідебург.

Прийняли капітуляцію: перший підпис поставили – з радянської сторони маршал Георгій Жуков, з боку союзників по Антигітлерівській коаліції головний маршал авіації Артур Теддер. І в якості свідків свої підписи поставили також: командувач стратегічними повітряними силами США, генерал Карл Спаатц і головнокомандувач армії Франції, генерал Жан-Марі де Латр де Тассіньї.

Акт був складений російською, англійською та німецькою мовами; лише російський і англійський тексти визнавалися автентичними. В США і Великій Британії про капітуляцію нацистської Німеччини було оголошено 8 травня, в Радянському Союзі – у ніч з 8 на 9 травня 1945 року. Тому у всьому світі датою капітуляції оголосили 8 травня, а в СРСР – 9 травня, яке тільки 1965 року стало святковим Днем Перемоги, а до цього було звичайним робочим днем.

Не перша "ластівка" відносно перегляду результатів війни

Видатний український філософ Сергій Кримський зазначав: Друга світова війна "стала кривавою драмою цивілізації, коли на карту було поставлено долі цілих народів".

І це зовсім не перебільшення. На сьогодні, на жаль, ми є свідками поступового розгортання, поки що на території України, третього акту цивілізаційної драми – після Першої (1914–1918) та Другої (1939–1945) світових війн.

…Наприкінці 2010 року відбулася подія, яка залишилася практично поза увагою світових ЗМІ. 16 грудня гостем студії пропагандистського телеканалу "Россия" був прем’єр-міністр Російської Федерації Володимир Путін, а насправді реальний лідер держави, який і зараз незаконно обіймає пост президента.

У відповідь на слова байкера Олександра Залдостанова про те, що навряд чи Радянський Союз переміг би у війні з нацистами без допомоги України, він сказав: "З приводу наших відносин з Україною. Я дозволю собі з вами не погодитися, коли ви зараз сказали, що, якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно перемогли б, тому що ми країна переможців. І, щобільше, якщо ми подивимося статистику часів Другої світової війни, то з’ясується, що найбільших втрат у Великій Вітчизняній війні зазнала саме РРФСР, — понад 70%. Це означає, що війну виграно, не хочу нікого ображати, але переважно за рахунок людських та індустріальних ресурсів Російської Федерації. Це історичний факт, це все є в документах", – казав Володимир Путін. Це була вже не перша "ластівка" відносно перегляду результатів Другої світової війни. Поки що на пропагандистському рівні. Недарма ж Путін ще 2005 року, під час своєї першої каденції на посту президента РФ, назвав розпад Радянського Союзу "найбільшою геополітичною катастрофою XX століття"…

Трагічна статистика

А тепер більш свіжі новини з-за поребрика… З планів-конспектів для учителів середніх шкіл РФ зовсім недавно прибрали згадку про дві нації колишнього СРСР – українців і грузинів, – які брали участь в Другій світовій війні. Тепер це "дацзибао для освітян" мовою оригіналу виглядає так: "Часть 3. Заключение. Учитель. День Победы с особым чувством отмечают не только в нашей стране. Плечом к плечу защищали мир от фашизма русские, белорусы, татары, буряты, таджики, узбеки, армяне, казахи и другие народы, и поэтому песня композитора Давида Тухманова на слова Владимира Харитонова "День Победы" в эти майские дни звучит со слезами на глазах по всему миру". Отже, з цього переліку "випали" нації, які зіграли вкрай важливу роль в перемозі над нацизмом. Перелік націй-"переможців" виглядає, як мінімум дивно, якщо не сказати скандально.

У трагічній статистиці Другої світової війни Україна насправді посідає навіть не друге після Росії, а перше місце. Згідно з офіційними радянськими даними, в Україні загинуло 5,5 млн людей; з них на фронтах загинуло понад 2,5 млн українців. А от за підрахунками інституту історії НАН України, у лавах Радянської армії загинуло від 3,5 до 4 млн українців, у партизанських формуваннях – 40–60 тисяч осіб, у загонах УПА — понад 100 тисяч осіб. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять від 8 до 10 млн людей, демографічні втрати – 10–13 млн людей.

Ще трохи "сухих" цифр. На 4 січня 1941 року в УРСР проживало 41,5 млн людей. На літо 1945 року — лише 27,4 млн людей. За роки війни було зруйновано понад 800 міст і 30 тисяч українських сіл. Матеріальні втрати (у цінах 1941 року) становили 285 млрд карбованців, тобто понад 40% усіх втрат Радянського Союзу за роки війни.

Довженко: "Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні?"

Всесвітньовідомий український режисер Олександр Довженко писав у своєму "Щоденнику": "навколо України точиться добра половина світової війни". І це аж ніяк не перебільшення. На території УРСР війна тривала понад 40 місяців – до 28 жовтня 1944 року. "У 1943-1944 рр. тут була зосереджена майже половина діючої Червоної армії. В українській кампанії брали участь шість фронтів — 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські, 1-й і 2-й Білоруські, — Чорноморський флот… З 10 гвардійських армій вісім діяли на українських фронтах…" – писав український історик Михайло Коваль. З перших днів війни й до визволення України від нацистів на південному напрямку театру воєнних дій було зосереджено від 56 до 76% загальної чисельності з’єднань вермахту… Це і є "український вимір" Другої світової війни, справжній, без пропагандистського забарвлення. А ще ж українці брали участь у переможних битвах з імператорською Японією в другій половині 1945 року.

Така безглузда і підла по суті приватизація спільної для всіх народів колишнього Радянського Союзу пам’яті про Другу світову війну свідчить про втрату моральних орієнтирів як в російському політикумі (що нас, українців, уже і не дивує), так і у більшій частині російського суспільства, яке зараз підтримує війну з "братами-українцями".

Ще кілька цифр, які стосуються першого етапу Другої світової війни. Підкреслимо, що армія вторгнення (нацисти та їхні союзники) до 22 червня 1941 року не перевищувала 3 млн осіб. Упродовж цього року в полоні у ворогів опинилися 3,8 млн командирів і червоноармійців, 68 генералів. Тільки вдумаємося в ці цифри! Що це, як не повний розгром і абсолютний розвал державної машини? Десятки "котлів" – на схід від Білостоку, під Уманню, Києвом і Вязьмою в 1941 році, під М’ясним Бором і Харковом в 1942 році – поглинули багато мільйонів солдатів і офіцерів, які здебільшого потім загинули в концтаборах, а ті, що були звільнені, пройшли пекло перевірок на батьківщині. А ще 2,5 мільйона тільки українців були вивезені на примусову працю до Третього Рейху…

Згадаємо і трагічні події цієї війни. Так, при відступі було підірвано Дніпрогес, внаслідок чого дніпровські води поглинули багато тисяч червоноармійців і мирних жителів. У в’язницях Західної України перед панічним відступом енкаведисти по-звірячому знищили багато тисяч ув’язнених: і "політичних", і невинних мирних мешканців…

У 1942 році Олександр Довженко писав, і ці слова особливо болісно сприймаються зараз, під час широкомасштабної війни, яку розв’язала путінська Росія в Україні, що призвело до найбільшої демографічної катастрофи у світі XXI століття: "Чи зберуться наші люди знову на Вкраїні? Чи повернуться вони з усіх нетрів, далеких далекостей нашого Союзу і заповнять її замість померлих од ворога, од мору, од кулі і петлі? Чи так і лишаться там, а на наші руїни наїдуть чужі люди і утворять на ній мішанину. І буде вона не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно". Тільки в країнах Заходу зараз знаходяться, за різними даними, від шести до семи мільйонів біженців – наших співвітчизників.

І якщо наслідки українських втрат в Другій світовій війні були відчутні всю другу половину XX століття і навіть до останнього часу, то сучасні втрати України – і людські, і демографічні за останні понад 800 днів російсько-української війни – можуть мати незворотні наслідки. І з цими наслідками буде дуже тяжко впоратися будь-якій нашій владі після завершення війни. Яка поступово набуває всі ознаки конфлікту планетарного масштабу.