Пам'яті нацгвардійця Вадима Манька

Нацгвардієць, капітан Вадим Манько (позивний «Омут») загинув 13 серпня 2022 поблизу Соснівки, що на півночі Харківщини, коли прикривав вогнем відхід побратимів.

Він народився 4 вересня 1995 року в Харкові у родині військового (його батько Андрій - полковник Національної гвардії України). Тож Вадим з дитинства мріяв захищати Батьківщину і наполегливо прямував до здійснення своєї мрії.

У 2017 році закінчив Національну академію Нацгвардії України у Харкові, отримавши військову спеціальність офіцера по роботі з особовим складом, референта-перекладача. Чоловік служив в окремому загоні спецпризначення Східного територіального управління Нацгвардії. Вадим обіймав пост офіцера з тактичної медицини однієї з груп окремого загону спецпризначення Східного теруправління НГУ.

Військовий брав участь у антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил на сході України. Вадим дуже оберігав рідних від хвилювань - його батьки навіть не знали, коли він вирушив у першу ротацію на схід.

З перших днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну чоловік захищав рідний Харків від російської навали.

Зокрема, 24 лютого 2022 року взяв участь у знищенні загону росіян «Вимпел» у районі траси на Циркуни. Тоді військовий "задвохсотив" двох російських військових та врятував життя пораненого побратима.

Після того, як Вадим транспортував пораненого до укриття, кинувся до залишеного неподалік бронетранспортера. Уже за кілька хвилин чоловік двома чергами з автоматичної гармати розстріляв два російські броньовики - «Тигр» і «Рись». А під час огляду знищеної техніки капітан НГУ взяв у полон пораненого офіцера загону «Вимпел» управління Росгвардії по Вологодській області РФ.

У червні 2022 року йому вдалося знищити двох окупантів, які намагалися у складі диверсійної групи зайти в тил українських позицій.

Побратим «Боксер» заявив, що його друг «Омут» опинився на лікарняному ліжку після бою, який відбувся 17 червня 2022 року.

У той день нацгвардієць близько 11:00 під час чергування на спостережному посту помітив чотирьох російських розвідників і особисто вирушив на їхнє перехоплення. Вадим обійшов росіян з флангу і розстріляв їх усіх. Але за півтори години нацгвардійські позиції «накрило» російським залпом РСЗВ, і унаслідок цього обстрілу чоловік отримав серйозну контузію.

Його направили на стаціонарне лікування, але у госпіталі офіцер провів лише кілька днів. Вадим постійно наполягав на виписці, тож лікарі зрештою поступилися і чоловік повернувся на передову - його направили під Дементіївку Харківської області.

У той період під час штурму ворожих позицій він знищив трьох російських військових. Після цього Вадим наводив та корегував вогонь артилерії на сили противника, які кількісно переважали - тоді було знищено дві російські бронемашини та до взводу піхоти.

А 13 серпня 2022 року поблизу Соснівки, що на півночі Харківщини, росіяни здійснили дистанційний керований підрив української броньованої машини, яка їхала за пораненими. На той момент там перебувала група медичної евакуації і Вадим, який її очолював, отримав численні поранення тулуба та ніг.

Він наказав пораненим побратимам евакуюватися і з останніх сил прикривав їхній відхід вогнем з кулемета на башті бойової машини. Але російські військові розстріляли це авто з ручних гранатометів, обірвавши життя мужнього захисника...

Згодом побратими провели зачистку місця героїчної загибелі спецпризначенця та забрали його тіло.

За життя «Омут» неодноразово отримував нагороди за своє сумлінне служіння Батьківщині. Зокрема, у 2016 році він був удостоєний відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції». А 17 квітня 2022 року указом Президента Володимира Зеленського №255/2022 за звитягу, виявлену під час відбиття широкомасштабного вторгнення армії РФ, його нагородили медаллю «За військову службу Україні».

Посмертно Вадим Манько отримав ще дві нагороди. Зокрема, указом Президента №582/2022 від 16 серпня 2022 року капітана НГУ було посмертно нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни». Іншим указом глави української держави - №690/2022 від 6 жовтня 2022 року - було  присвоєно звання Героя України з удостоєнням його ордена «Золота Зірка».

А 3 січня 2024 року Зеленський навіть вручив родині полеглого Героя сертифікат на квартиру.

За словами нацгвардійця з позивним «Кіт», усі побратими дуже цінували та поважали «Омута».

«Після 24 лютого, коли ми почали зазнавати втрат, він раптово розкрився як неабиякий лідер. Люди відчували це і тягнулись за ним. Це був справжній товариш, який завжди приходив на допомогу, чого б йому це не коштувало», — зазначив «Кіт».

Як заявив побратим Вадима із позивним «Боксер», Вадим знав та умів дуже багато чого. 

«Він переважно спеціалізувався на тактичній медицині, але постійно розвивався і допомагав нам. У нього це дуже класно виходило. Останнім часом (до своєї загибелі) він також почав засвоювати аеророзвідку, і тут він теж діяв дуже професійно», - сказав «Боксер».

Капітан НГУ за знаннями і навичками був і гранатометником, і оператором БПЛА, і навідником-оператором бронетехніки, і розвідником.

«Кіт» зазначив, що його побратим був дуже амбітним, завжди прагнув бути найкращим, постійно розвивався і ніколи не відступав від своєї мети – ні у бойовій підготовці, ні у спорті, ні у повсякденному житті. За його словами, якщо Маньку щось не вдавалося, то він не здавався і намагався досягти бажаного знову і знову.

"Кіт" заявив, що його товариш по службі був справжнім бійцем. «У важких ситуаціях він підбадьорював хлопців і казав, що ми маємо працювати так, щоб вороги нас боялися, а не ми їх», - сказав нацгвардієць.

«Боксер» і «Кіт» зазначили, що у бойовій роботі Вадим був дуже рішучою, сміливою людиною, але завжди мав холодну голову і добре контролював емоції. Чоловік любив повторювати: «Діяти треба з холодною головою, але з гарячим серцем».

Саме через свій характер він і отримав позивний «Омут» - був скромним і мовчазним, але у потрібний момент міг проявити себе якнайкраще.

«Вадим був надзвичайно добрим, щирим та іронічним. Після того, як ми з ним познайомилися, виявилося, що це - товариш, про якого можна лише мріяти. Він був дуже надійним, ніколи не цурався допомогти іншому. При цьому своїм проблемам давав раду переважно сам», - сказав «Боксер».

Дружина нацгвардійця Катерина зазначила, що Вадим був чоловіком, про якого можна було тільки мріяти. Вони познайомилися у травні 2019 року, коли він був на ротації у Пісках, а вона приїхала у гості до батьків з Харкова. Катерина і Вадим відчули спорідненість душ вже після першої зустрічі. Згодом побралися - у вересні 2021 року.

«Пам’ятаю, був час, коли мені не щастило з роботою. Щоб я не сумувала, Вадим щотижня протягом місяця возив мене у зоопарк, бо я дуже люблю тварин. А ще подарував мені собаку породи бігль - Єву», - заявила жінка.

За словами дружини, її чоловік фанатично любив біг. Наприклад, подолати 32 кілометри під дощем для Вадима не було важким завданням.

«Біг був його способом впорядкувати свої думки та знайти розв'язання будь-яких проблем. Він цим горів, бігав вихідними, сприймав це за щастя», - сказав «Кіт».

Окрім цього, капітан НГУ здобував знання у сфері ІТ, цікавився світом криптовалют і навіть мріяв відкрити після війни власну справу. Але не судилося…

Пам'ять про військового залишиться в історії Харкова. 22 листопада 2023 року Харківська міськрада перейменувала вулицю Чкалова на вулицю Вадима Манька.

А 23 лютого 2024 року у ліцеї №54 Новобаварського району Харкова пройшла церемонія відкриття меморіальної дошки на честь «Омута».

Вічна пам'ять!

Фото: Нацгвардія, Дмитро Образцов

За матеріалами: «Енциклопедія сучасної України», Нацгвардія, «Інфосіті», «Армія inform», «Експрес»