Що буде після війни: 3 найбільші міфи, у які вірять українці

Україну насправді чекає процвітання

Перший міф. Напевно, ключовий. "Після війни Україну чекає шалена бідність". Причому нема жодного пояснення, чому раптом це може статися.

Мабуть, люди орієнтуються на досвід Радянського Союзу, де у 1946 році був голод. Але ж він зовсім не релевантний. Може, згадують, 90-ті, коли перехід до Незалежності не призвів до економічного процвітання.

Люди забувають, що це було поєднання шоків. Як дефолту Радянського Союзу, економіка якого лежала в руїнах вже в кінці 80-х, що в результаті й призвело до розпаду Союзу, так і руйнації звичною економічної моделі, заснованої на насильницькій кооперації всередині СРСР. Але, головне, що це взагалі нічого не має спільного з нашою ситуацією.

Якщо подивитись на прогнози МВФ, то видно, що в той рік, коли Фонд закладає кінець війни, йде різке економічне зростання. Не падіння, а саме зростання. Чому? Бо під час війни ніхто нікуди не інвестує. Є страх і невизначеність. Як тільки війна закінчується, той відкладений інвестиційний попит починає працювати, бізнес активніше інвестує, йде зростання економіки. Зростання економіки ніколи не приводить до збільшення бідності.

Навіть під час війни ми бачимо певне економічне диво, коли завдяки грошам Заходу зростають зарплати, а ресторани й торговельні центри заповнені людьми. Це є дуже незвичною ситуацією для будь-якої війни.

Як тільки війна закінчиться, ми будемо отримувати менше бюджетної допомоги. Але вона нам і не буде потрібна в таких обсягах. В нас був дуже контрольований дефіцит бюджету до 2022 року. Різке його зростання продиктоване саме війною. Закінчення війни буде означати й закінчення космічних витрат на війну.

Польські фермери нічого не змінюють

Додатковим стимулом для економічного зростання стане європейська інтеграція. З цим пов'язаний другий міф, який також набув популярності останнім часом. А саме – "Україну не чекають у Європі". Цей міф став популярний на тлі протестів польських фермерів, які перекривали кордон. Багато українців сприйняли це як сигнал, що Україну не пустять до Європи. Але це зовсім не так.

Ба більше, всередині ЄС є абсолютний консенсус, що Україна стане членом ЄС. Причому це публічно підтримують навіть затяті любителі Владіміра Путіна, такі як угорці й словаки. Не кажучи вже про провідні країни ЄС. Так, ми не знаємо, пройде 5 років чи 7.

Але це і не так важливо. Гроші в країну заходять на етапі кандидатства, коли інвестори розуміють, що країна доєднається до ЄС і поспішають приєднатися до історії успіху. Цифри економічної динаміки всіх "нових" країн ЄС чітко показують, що приєднання до ЄС призводить саме до економічного зростання і підвищення рівня життя людей. Хоч і може вбити певні види бізнесу.

Звісно, польські фермери будуть протестувати, але це звична ситуація. Це лише польські фермери, а не позиція держави Польща. Те саме було, коли до ЄС доєднувалась Іспанія і протестували французи. Навіть доходило до загибелі людей. Але це жодним чином не зупинило процес доєднання Іспанії до ЄС. Хоч і забезпечило багато бардака в новинах. Але це мішура, просто фон.

Те саме відбувалось, коли Польща доєднувалась до ЄС, а протестували німецькі фермери. Фермерство в Європі – це про дотації. Умовним польським фермерам важливіше бути на кордоні, ніж в у себе в полі. Бо саме з дотацій вони харчуються.

Чи заганяє війна Україну в "страшні борги"

Третій міф пов'язаний з економікою. Мовляв, війна нас заганяє в такі борги, які ми ніколи не віддамо. Дуже популярний наратив, який постійно поширювали росіяни і їх посіпаки в Україні, про борговий зашморг підступного Заходу. Але насправді нічого такого немає. Український борг дійсно зростає під час війни. Це не дивно. Проте зростає не такими темпами, як, наприклад, борг Великої Британії під час Другої світової.

На кінець 2024 року очікується, що відношення боргу до ВВП в Україні буде десь трохи вище за 90%. Це набагато менше, ніж боргове навантаження купи країн ЄС. Наприклад, Шрі-Ланка, у якої сталися великі економічні проблеми через популізм, зараз має програму МВФ, мета якої за 10 років вийти на рівень боргу до ВВП на рівні 95%.

Зростання українського боргу не є чимось критичним. Тут допомагає, що в нас була дуже здорова макроекономічна політика після Майдану, і ми ввійшли у війну з низьким рівнем боргового навантаження.

Плюс, треба розуміти, який ми борг додаємо. Наш борг зростає завдяки двом факторам:

• внутрішній борг у гривнях. Це взагалі не проблема і це борг перед українськими банками й українськими громадянами. Обслуговування цього боргу не буде проблемою, особливо на тлі того, як зараз активно знижується вартість запозичень на внутрішньому ринку;
• кредити ЄС. Але це кредити десь на 30 років під 0%. Тобто кредити, які не мають відсотків. А саме відсотки зазвичай лягають тягарем на бюджет і ускладнюють життя. Україні дають безвідсоткові позики. Так, колись їх треба буде погасити. Але за 30 років інфляція з'їсть більшу частину тіла кредиту. Україна вже буде членом ЄС, коли доведеться повертати борги ЄС.

Тому зашморгу немає. Від Заходу. На відміну від росіян, які колись хотіли упіймати Україну у таку пастку, коли давали Віктору Януковичу в борг 15 мільярдів доларів з датою погашення в один день і встигли дати лише 3 мільярди доларів. На щастя, їм ніхто їх не збирається віддавати. Так само Китай заганяє в борги Африку, але це інша історія, яка дає нам урок.

То ж нема жодних причин мати негативні наслідки щодо економіки України після війни. Особливо на тлі європейської інтеграції, яка завжди супроводжується вливання значних грошей з фондів ЄС у розбудову інфраструктури нової країни-члена.

Звісно, після війни нас чекає багато проблем. Травми, пов'язані з війною, депопуляція, ризики повторення війни. Це все буде. Але жоден із цих моментів не здатен розвернути ситуацію на 180 градусів і замість економічного зростання призвести до бідності й зубожіння.