Заколот Пригожина 2.0. Як режим Путіна йде до війни у Кремлі

Володимир Путін не може відправити у відставку Шойгу з посади міністра оборони, інакше він отримає небезпечного ворога і серйозний опір з боку відомства.

Путін помпезно зайшов на свій п'ятий президентський термін. На інавгурації він весь час говорив про війну. І не просто так. Війна - ключовий інструмент утримання влади в сучасній Росії. Не буде війни - не буде і влади. І Путіна біля керма тоді теж не буде. Так влаштована ця система, без образу зовнішнього ворога її не існує.

Але система, яку у Путіна вибудовували понад два десятиліття, дала тріщину. І не одну. Газ, нафта, адаптивність економіки, репресивний апарат і контроль силових структур над усією державою, нові політичні союзи - на перший погляд, Росія ще тримається, і стоятиме так ще довго. На Заході часто зображують Путіна могутнім автократом і упускають один дуже важливий момент - боротьбу всередині Кремля. Невидимі підкилимні чвари, інтриги і підступності визначають всю політику Росії. Подібні режими руйнуються в один момент, коли боротьба досягає кульмінації.

Системи дуже підступні, на початку роль лідера величезна: він повністю вибудовує структуру під себе і роздає ресурси. Одержувачі забирають активи, привласнюють і розпоряджаються ними на свій розсуд. Учорашній дарувальник сьогодні стає повністю залежним від клієнтів. Він контролює розподіл ресурсів, але ніколи не застрахований від того, що хтось зажадає більшого. Часом може зажадати навіть усе.

І хто в системі лідер, а хто ведений - велике питання.

Новий президентський термін Путін зустрічає з величезними політичними проблемами. Україну окупувати не вдалося, політичні еліти за крок від пенсії, а башти Кремля порушили сталі правила гри. Спроба заколоту Пригожина - яскраве підтвердження того, що Путін припиняє бути арбітром у грі. Арешт Іванова, заступника Шойгу, показує готовність однієї групи силовиків продовжити гру з дуже високими ставками.

Олексій Дюмін - новий міністр оборони РФ замість Сергія Шойгу, а Сергій Суровікін - начальник Генерального штабу на заміну Валерію Герасимову. Сценарій, який потрапив у публічний простір, показує, що йде боротьба за потоки. Конкуренція зростає і кожен готовий гризтися за свій шматок. Апетит може вирости до масштабів 200 кілометрів до Москви або набагато далі. Головне - вчасно використати свою можливість.

Шойгу витримав усі нападки і спробу заколоту Пригожина. У Кремлі зробили вигляд, що нічого не сталося. З'явилося безліч запитань про те, чому Шойгу все-таки не звільнили? Армія до війни виявилася не готовою, стратегічних проривів в Україні немає, а протиборчі силовики настільки проти його угруповання, що в один момент поставили на кін існування режиму Путіна.

Але Путін не звільняє Шойгу з декількох причин. По-перше, йому потрібен громовідвід. Президент - верховний головнокомандувач і за фактом відповідає за армію, яка повністю провалилася. Відставка Шойгу стане визнанням Путіним своєї провини, весь удар він прийме на себе. По-друге, Шойгу потрібно кимось міняти. На нового главу Міноборони пар уже не спустиш, адже він щойно прийняв справи. І це додатковий удар по Путіну як верховному головнокомандувачу. По-третє, Шойгу вважається близьким до Путіна. Лояльність перетворюється на політичний вплив, а посада дає серйозну силу: спробуєте мене зняти - потягну за собою всіх вас.

До того ж Шойгу один з архітекторів і відповідальних за головний проєкт Кремля - "війна", його роль важлива.

І тут для Путіна практично безвихідне становище - якщо буде звільнений Шойгу, авторитет Путіна в очах інших груп стане ще меншим, а сам він отримає потужного ворога. Потенційно навіть претендента на трон. Поки що Шойгу лише попередили, саме так слід розуміти арешт його заступника Іванова.

Боротьба за владу загострюється, і спецслужби просувають вище кар'єрними сходами Олексія Дюміна, якого і називають претендентом на посаду Шойгу. Активно тиражується версія, що саме Дюмін з олігархами Ковальчуками стояв за Пригожиним. Дюміна називають охоронцем Путіна, але це не зовсім правильно. Отримуючи можливості, будь-яка фігура може обрости дуже серйозними зв'язками, ресурсами і стати самостійним гравцем.

Які шанси Дюміна стати новим міністром оборони? Відповідь на питання залежатиме від того, чи бачать його спецслужби і сам Путін наступником. Міністерство оборони під час провальної війни - пост камікадзе. Якщо Дюміна призначать, наступником йому не бути. Він стане новим Шойгу, а посада обнулить усі політичні рейтинги та амбіції. Проти кандидатури Дюміна як наступника може виступити і сам Путін, оскільки спроба заколоту Пригожина показала Путіну, як він особисто дуже швидко може втратити контроль над ситуацією.

Позиція самого Путіна, як розподільника потоків у державі, значно похитнулася. Спроба заколоту Пригожина показала, що він уже не може накладати вето, якщо гравці серйозно зчепилися. Війна з Україною стала інструментом консолідації влади і башт Кремля лише до певного моменту. Група навколо спецслужб і ті гравці, які пов'язують себе з Міноборони, у майбутньому зіштовхнуться не тільки за ресурси, а й за можливість висунення наступника.

Тут можливі два сценарії розвитку подій.

Призначення Дюміна на посаду Міноборони означатиме, що умовний проєкт "Заколот Пригожина 2.0" здобув перемогу. Поява Суровікіна на посаді глави Генштабу - символічний удар по всій вертикалі Шойгу в міністерстві, яку він вибудовував 12 років. Група дотискатиме своїх супротивників, ліквідуючи вплив Міністерства оборони. Оголосять масштабну мобілізацію. Відбудеться великий переділ власності у вищих ешелонах. Відповідальною за події буде політична влада в особі Володимира Путіна, який втратить президентську посаду. Для спецслужб це не стане проблемою, вони зможуть висунути наступника, не озираючись на Міноборони і групи навколо відомства.

Але тоді група Шойгу завдасть контрудару. Йтиметься не лише про битву компроматів, а й можливе зіткнення обох угруповань на фронті в Україні. Група всіляко намагатиметься зберегти свій вплив.

Утім, Шойгу може і залишитися на своїй посаді. Буде, як і раніше, відігравати роль громовідводу для Путіна, його звільнять лише у тому разі, якщо росіяни зазнають декількох дуже серйозних поразок в Україні. Замість Іванова заступником призначать ставленика спецслужб, щоб був баланс. Міністерство оборони спробує просунути як наступника військового. Загалом, консенсус надасть змогу Путіну зберегти правлячий режим. Перспективи режиму залежатимуть від війни проти України.

Проте угруповання в Кремлі неминуче зіткнуться з проблемою наступника. Кожне з них захоче, щоб це була її людина. Путін рано чи пізно піде і почнеться внутрішньокремлівська війна всіх проти всіх. Буде протистояння за гроші, владу і ресурси. Питання лише в масштабах.