Микола Хвильовий, Klavdia Petrivnа та молодий Путін. Як у Києві пройшла прем’єра фільму "Будинок "Слово". Нескінчений роман"

У Києві відбулася прем’єра одного з найочікуваніших українських фільмів "Будинок "Слово". Нескінчений роман". Історична драма розповідає про легендарних українських письменників 1930-х років – доби Розстріляного відродження.

Сценарій картини написано за реальними подіями. OBOZ.UA побував на презентації картини й розповість, як непросто вона йшла до глядача та чому саме зараз фільм, який передає події сторічної давності, отримав неймовірну актуальність.

У центрі екранної історії – тріумф і трагедія літераторів, яких ми знаємо зі сторінок шкільних та університетських підручників: Миколи Хвильового (В’ячеслав Довженко), Володимира Сосюри (Андрій Май), Павла Тичини (Костянтин Темляк), Михайля Семенка (Геннадій Попенко), Леся Курбаса (Станіслав Сукненко), Марка Йогансена (Андрій Ісаєнко) та інших.

За сценарієм (і так було насправді) в 1927 році у Харкові за наказом Сталіна було споруджено будинок із надзвичайно комфортними квартирами, куди запрошують жити найкращих українських літераторів, художників та режисерів. П’ятиповерховий будинок видається справжнім дивом. Кожна квартира складається з трьох-чотирьох кімнат, де є пічкове опалення, гаряча вода і телефон. Для дітей мешканців у будинку працює дитсадок, є і ресторан, де готують на замовлення. А на даху навіть встановили солярій.

Причина такої щедрості – не поклоніння перед талантом митців, а хитрий розрахунок: жителям особливого будинку створюють виняткові умови, аби понизити рівень їхнього вільнодумства та змусити оспівувати у своїх творах СРСР і Сталіна. Більшість представників української інтелігенції на це не погоджуються.

Несподівано в будинку "Слово" з’являється новий житель Володимир Акімов (перша повнометражна роль актора Дмитра Олійника). Ніхто нічого не знає про цього чолов’ягу. Ніби письменник-початківець, працює коректором – от і все, що відомо. До слова, на презентації картини журналісти припустили, що Олійник черпав наснагу, працюючи над образом свого героя, з молодого Путіна – така ж сіра миша з рідким волоссям та блукаючим поглядом. Однак Олійник заперечив ці здогадки.

Акімов (до слова, вигаданий персонаж – у житті такого героя не було) дуже мріє стати своїм у компанії провідних письменників. Однак, щоб оселитися поряд із ними, – потрібен неабиякий літературний талант, якого в нього немає. Але є інші "здібності" – підслуховувати, доносити про почуте агентам НКВС, маніпулювати, підкупляти, заздрити, знищувати. З того часу життя у будинку "Слово" трагічно змінюється, перетворюючись для його мешканців на пекло.

Зйомки художньої драми "Будинок "Слово". Нескінчений роман" відбувалися до повномасштабної війни – у 2021 році. Глядачу картина відкривається лише зараз – із 9 травня фільм у широкому прокаті.

"До цього моменту ми йшли багато років, – каже режисер картини Тарас Томенко. – Це довга і непроста дорога повернення письменників Розстріляного відродження із небуття. Зі сценаристкою Любов'ю Якимчук ми задумали цей фільм ще десять років тому. Поринули в пошук матеріалів, досліджуючи архіви КДБ: доноси, прослуховування, листи. Але писали сценарій фактично в стіл – президентом країни тоді був Віктор Янукович. Жоден із продюсерів не хотів братися за цю тему. Нікому не був потрібен ні Хвильовий, ні Сосюра, ні Тичина. Бо повним ходом в Україні знімалися російські фільми та серіали. Більшість акторів та режисерів "шурували" тими знімальними майданчиками. Ось така була реальність".

"Ми вирішили її змінити, але на це пішло багато часу, – продовжує режисер. – Спершу ми зробили документальну стрічку "Будинок "Слово", паралельно продовжуючи роботу над сценарієм ігрової картини. І от вона повністю готова. У нас неймовірні актори, прекрасні декорації, створюючи які, ми намагалися максимально точно передати історичну атмосферу майже сторічної давності. Ми вивчили всі побутові смаки письменників: хто які цигарки курив, хто що любив їсти, у що вдягатися".

"Дуже хотілося розкрити дух того часу – унікального періоду неймовірного розквіту української культури, – продовжує Тарас Томенко. – Фільм надзвичайно актуальний саме зараз – у доленосний для України час. Ми всі зараз мешканці того будинку. Він віддзеркалює нам непрості моменти 100 років тому, щоб ми могли побачити себе теперішніх – у кривавій м’ясорубці російської орди".

"Я, чесно кажучи, заздрю глядачам, які побачать цю картину вперше, – каже сценаристка фільму Любов Якимчук. – Пам'ятаю свої відчуття після перегляду стрічки: була вражена. Наш фільм дійсно виходить неймовірно вчасно. Бо є величезний запит суспільства на культурний продукт, присвячений Розстріляному відродженню. Зараз вірші поетів 20–30-х років стають частиною навіть української попкультури. Наприклад, пісня "Барабан", яку виконують Артем Пивоваров та Klavdia Petrivnа, написана на вірш Ґео Шкурупія (поета, який теж жив у будинку "Слова" та став жертвою сталінських репресій, як і більшість його жителів). Ще кілька років тому важко було уявити, що з'явиться попспівачка Klavdia Petrivnа, яка назве себе іменем героїні твору Миколи Хвильового".

"Українські бренди створюють лінійку одягу, присвячену театру Леся Курбаса "Березіль", – продовжує сценаристка. – Гурт "МУР" випустив альбом-мюзикл про письменників із харківського будинку "Слово". Це все абсолютно нереальні речі, про таку популярність ми могли лише мріяти. Певна, що наша стрічка "Будинок "Слово". Нескінчений роман" залишить у всіх дуже світлий посмак, у чомусь навіть переможний. Також сподіваюся, що глядачі, повернувшись додому з кінотеатру, захочуть відкрити книжку та перечитати когось із поетів, про яких ідеться в картині".

Автори розуміли, яка величезна відповідальність лягає на їхні плечі, бо глядач чи не вперше побачить легендарних письменників на екрані. За словами режисера, було важливо показати їх живими людьми: з усіма слабкостями та пристрастями. Це був свого роду виклик ще й тому, що до цього часу збереглися дуже мало світлин літераторів (Хвильового, наприклад, ми знаємо всього за чотирма фотокартками).

Фільм – чорно-білий, у ньому є лише один кольоровий кадр. І це зроблено навмисно. Як зізнається режисер, через це відчувався тиск із боку продюсерів, які вважали, що кіно вийде недостатньо глядацьким: "Говорили, що ми не зможемо продати картину. Я відповів: "Ну, що ж – не продавайте. Але ми будемо робити це". На початку картини колір дуже світлий, а далі – темнішає. "У зображувальному ряді теж закладено свою драматургію, – пояснює режисер. – Так ми прагнули передати атмосферу, яка звужується та стискається навколо митців. Настільки, що в кінці вже практично не залишається повітря – немає чим дихати".

Фільм уже було представлено на міжнародних фестивалях FilmFestival Cottbus (Німеччина), Galway Film Fleadh (Ireland), The I Will Tell International Film Festival (USA) тощо. Світова прем'єра фільму відбулася на 37-му Варшавському кінофестивалі у 2021 році у межах міжнародної конкурсної програми.

Також читайте на OBOZ.UA, який фільм критики назвали найкращим в історії: це трилер 1997 року в стилі нуар.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!