«У Харкові дуже мало медіа і проблема знайти журналіста», — Наталія Курдюкова, Kharkiv Media Hub, у подкасті «Медіуми»

Kharkiv Media Hub — комунікаційна платформа для брифінгів, пресконференцій, зустрічей, а також для коворкінгу та координації іноземних, українських журналістів і фіксерів, який з’явився у Харкові  навесні 2022 року. Очолила проєкт журналістка і співзасновниця nakipelo.ua Наталія Курдюкова. Медіахаб входить у мережу «Медіацентру Україна» разом із Київським та Львівським медіацентрами.

Про два роки роботи медіацентру, роботу з іноземними журналістами, безпеку медіапрацівників і найголовніші проблеми харківських медійників — ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Наталією Курдюковою, керівницею Kharkiv Media Hub. Також обговорили доступ до інформації та фронту, роль медіа у відновленні України, оплату журналістської праці в регіоні та приголомшливу історію про начебто «журналістку Reuters», яка хотіла потрапити на кладовище ракет, проте виявилася ймовірною шпигункою.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «За два роки роботи крізь нас пройшло більш як 1200–1300 журналістських команд»;

08:28 «Журналісти, які приїжджають із професійних видань демократичних країн, не будуть робити піар Україні»;

11:10 «Приїхала журналістка, акредитована нібито як Reuters. Ми почали перевіряти...»;

14:00 «Журналістам необхідно турбуватися про умови своєї роботи»;

17:52 «Ми живемо в таких умовах, коли зайвий інтерес журналістів до деяких тем може бути сприйнятий суспільством як провокативний»;

20:30 «Треба підвищувати зарплати людям, які працюють у Харкові, щоб посади були більш привабливі».

«За два роки роботи крізь нас пройшло більш як 1200-1300 журналістських команд»

Вадим Міський: Наталю, ви у Харкові запустили медіацентр і комунікаційну платформу Kharkiv Media Hub — для того, аби підтримувати роботу українських і іноземних медіа, які приїжджають у місто. У хабі відбуваються брифінги представників влади та громадськості, експертні дискусії, культурні заходи тощо. Це місце, де можна отримати свіжу інформацію про те, що відбувається на Харківщині, що там актуальне. Коли проєкт запускався, то його головною метою було створення єдиної точки допомоги журналістам у Харкові. Наскільки, на вашу думку, вам вдається цю мету реалізовувати?

Наталія Курдюкова: Ми в онлайн-форматі почали працювати буквально з березня 2022 року, а офіційне відкриття відбулося в травні 2022 року. Тоді була реальна необхідність допомагати іноземним журналістам — і не тільки їм. Насправді йдеться про всіх журналістів, які приїжджають у наш регіон. На початку війни їх було дуже багато, вони були розгублені, тому що перебувати в місті було небезпечно. Однак треба було працювати. Як це робити, які правила роботи — не всі розуміли. Що можна робити, що не можна, куди можна виїжджати, куди не можна, що можна публікувати, що не можна — дуже багато питань, на які складно було відповідати офіційним пресслужбам, адже у них вистачало і своєї роботи. Власне, необхідність допомагати своїм колегам і стала мотивацією створення проєкту. Я звернулася до своїх друзів із «Медіацентру Україна», сказала: ми готові робити це в Харкові. Вони запитали: а там що, можна щось робити? Власне, ми знайшли безпечне місце. Це була єдина точка, де проводилися заходи, брифінги, куди приїжджали офіційні особи. Але я постійно зауважую, що ми незалежний проєкт. Ми не є підрозділом жодних офіційних структур. І в цьому наша головна перевага, чому журналісти продовжують до нас звертатися та розраховують на нашу допомогу.

Наша робота зазвичай не дуже помітна. У чому сила роботи з іноземними журналістами незалежної, громадської структури? В тому, що тут немає впливу на їхні матеріали. Ми дуже тонко з ними працюємо, пояснюємо контекст, чому треба звертати увагу на певну тематику. І якщо казати про результати, то за два роки роботи крізь нас пройшло більш як 1200–1300 журналістських команд. Оскільки деякі повторювані, то ми все це перерахували: 950 різних журналістських команд із 450 медіа з 62 країн. Крізь нас пройшли всі, хто приїжджає в Україну, бо більшість журналістів доїжджає до Харкова, робить тут свої матеріали. Якщо систематизувати інформацію, з якою ми працюємо — це приблизно 15 тисяч матеріалів, які вийшли за нашої допомоги. Але ми не є медіа, ми — майданчик, який приймає журналістів, допомагає їм. До прикладу, до нас приїжджали у 2022 році медіа з Індонезії. Ми пояснювали, чому важливо з ними співпрацювати. А пресслужби бригад казали: BBC, CNN — ми розуміємо. І ми кажемо: дивіться, через кілька місяців в Індонезії відбудеться саміт G20. А Індонезія не є дуже проукраїнською, це теж треба розуміти.

Наталка Соколенко: Навіть те, що росіяни збили їхній літак MH-17 у 2014 році, не змінило ставлення суспільства чи ставлення влади до Росії та України. І оцінки того, що Росія напала на Україну, артикульовано не було попри таку страшну трагедію.

Наталія Курдюкова: Так, і в них є власні кореспонденти в Росії. Усі ці нюанси, скажімо так, не сприяють їхній роботі в Україні. Ми переконували різних героїв спілкуватися з цим медіа, тому що на той момент було важливо, щоб матеріали про Україну виходили в Індонезії. Щоб суспільство було готове до питань, які будуть порушувати на саміті G20. Якщо казати про наш підхід, то він стратегічний. Або, наприклад, улітку 2022 року до нас приїжджало декілька груп із Південної Америки — це теж складний регіон щодо підтримки України, зі складними політичними течіями всередині країн. Там дуже поширені ліві погляди. І ми, коли проробляли для них програму, шукали для них героїв, які будуть говорити в рамках зрозумілих цінностей для цих країн у контексті підтримки України. Такі продумані речі добре спрацьовують. Вийшло близько 100 матеріалів, у нас був свій моніторинг. Така детальна робота з журналістами дає дуже хороший результат. Ми продовжуємо підтримувати зв’язок із цими журналістами. Я думаю, що зараз це ще більш необхідно, тому що ми бачимо, який інформаційний галас несеться про Харків.

«Журналісти, які приїжджають із професійних видань демократичних країн, не будуть робити піар Україні»

Наталка Соколенко: А буває так, що журналісти, які приїжджають з інших країн, з інших континентів, попри те, що ви з ними професійно і багато працюєте, видають не той матеріал? Ви говорите, що ви моніторите те, що потім виходить в Індонезії чи у Південній Америці. Виходили матеріали в контексті антиукраїнських наративів чи ні?

Наталія Курдюкова: Я вам чесно скажу, що кожен матеріал ми не читаємо. І коли ми говорили з нашими колегами з «Медіацентру Україна», я питала, чи вони моніторять те, що після візитів роблять журналісти, мені казали, що це не зовсім наша справа. Але ми стараємося це робити. Ні, не було таких інцидентів.

Були інші інциденти з журналістами, з якими ми напряму не працювали або не сприяли, щоб саме цей матеріал створювався. Була історія з інтерв’ю. В одному з деокупованих міст Харківської області взяли інтерв’ю у голови військової адміністрації. Прямої фрази про «колаборантів» там не було, але він сказав в достатньо широкому контексті про те, що регіон має «свою специфіку» й вона «могла сприяти» швидкій окупації. А стаття вийшла з заголовком, нібито очільник ВЦА каже, що «колаборанти сприяли» тому, щоб місто було окуповане. Є перекручування. Проблема була не у журналіста відомого видання, а у голови військової адміністрації.

Але нам завжди треба пам’ятати, пояснювати нашим людям те, хто такі журналісти, що вони приїжджають із професійних видань демократичних країн, що вони не будуть робити піар Україні, що вони роблять свою роботу. І не можна, наприклад, пресслужбі підрозділу, до якого приїхали журналісти, очікувати яскраву статтю саме про цей підрозділ. Нам треба пояснювати, що скоріше за все це буде стаття загалом про ситуацію, де може бути згаданий цей підрозділ. Здебільшого — це професійна журналістика, яка не має на увазі піар конкретних людей чи підрозділів.

«Приїхала журналістка, акредитована нібито як Reuters. Ми почали перевіряти...»

Наталка Соколенко: З іншого боку, журналісти, які приїжджають і спілкуються, наприклад, із посадовцями чи військовими, і — як казав Нікколо Мак’явеллі — уявлення не мають, якою людиною ти є. Складають судження про вас винятково з того, що ви самі розкажете. Тому особливо у спілкуванні з іноземними журналістами треба розуміти, як «перетоплюється» інформація: що в цю «плавку» можна кидати, а чого не варто.

Наталія Курдюкова: Так, і це достатньо складна робота. Ми про це говоримо зі спікерами, які дають коментарі. І дуже переживаємо про те, щоб до журналістів потрапляли якісні спікери з конкретної тематики. Бо від цього залежить результат.

У нас було кілька ситуацій, коли ми вираховували недоброчесних «журналістів». Наприклад, приїхала «журналістка», в якої була нібито акредитація працівниці Reuters. І у нас випадково на той момент у хабі був локальний продюсер Reuters. Він поцікавився, хто ж це. Виявилося, що про таку він ніколи не чув. Ми почали перевіряти, подали запити в німецький і французький офіси, де відповіли, що в них такої журналістки немає. Наш логіст, за попередньою домовленістю, мав відвезти її на кладовище ракет. Врешті скінчилося тим, що вона виїхала з готелю, навіть не зібравши речі та не виписавшись. Власне, з нею ми так і не попрацювали. Хоча, якби не цей продюсер, можливо це б сталося. Утім, це не наша справа — перевіряти додатково людей з уже наявними акредитаціями.

Вадим Міський: Наталіє, приголомшлива історія про начебто журналістку Reuters, яка, можемо припустити, виявилася шпигункою, пропагандисткою. Сподіваємося, що компетентні органи розмотають цей клубочок і докопаються до істини.

«Журналістам необхідно турбуватися про умови своєї роботи»

Вадим Міський: Через специфіку вашої роботи ви стикаєтеся з багатьма медійниками — і місцевими, й іноземними, які працюють у Харкові. Моє питання буде про місцеві медіа. На ваш погляд, які є проблеми у роботі місцевих редакцій зараз? Чи легко працювати й висвітлювати ті події, які відбуваються навколо? Це і доступ до фронту, це і можливість отримати інформацію від органів влади — чи є з цим зараз складнощі, якщо так, то які?

Наталія Курдюкова: Зрозуміло, що найголовніша проблема — це безпека. Безпека не тільки виїзду на конкретні зйомки або спілкування з людьми для матеріалів, а і робота потім над матеріалами в безпечних умовах, з наявністю електрики тощо. Харків, на жаль, — місто, в якому може «прилетіти» в будь-який момент і будь-куди. Я розумію, що для роботи добре мати місце з розеткою, де є умовне укриття або хоча б розуміння, що це більш-менш безпечне місце. Нині журналістам необхідно турбуватися про умови роботи.

Наталка Соколенко: Які це умови?

Наталія Курдюкова: Це мають бути відносно безпечні місця, де журналісти можуть працювати. В ідеалі, щоб це було обладнане бомбосховище з робочими місцями, з генератором, який працює. Ми працюємо і з місцевими, і з іноземними журналістами абсолютно на рівних умовах, і вони потребують одних і тих самих речей: безпечних місць для роботи з наявністю хорошого інтернету й електрики.

Щодо доступу до інформації. Я думаю, що наш напрямок легший, ніж південний — це зрозуміло. В Харкові, можливо, наявність хабу полегшує доступ до інформації, яка стосується військових. Існують абсолютно об’єктивні причини, коли не пускають. Ми — не ті, хто рватиме на собі волосся і кричатиме «нас пригноблюють». Бо є об’єктивні воєнні умови. Але я не скажу, що з цим є проблеми. Можливо, є недосконале розуміння роботи журналістів у місцевої влади. Ми з цим намагаємося давати раду. Тому що деякі невійськові речі пробити складно. Можливо, досі незрозумілий великий інтерес світу до Харкова. От метрошкола — лідер за запитами від іноземних журналістів. Зараз туди набагато простіше потрапити.

Наталка Соколенко: Є результат висвітлення історії про метрошколу: в Сумській області профінансують будівництво підземних шкіл і дитсадків. Я думаю, що це результат, зокрема, масштабного висвітлення історії в Харкові. На жаль, такі потреби в Україні є, і дуже добре, що завдяки медіа ці проблеми розуміють наші західні партнери. Ваша робота дуже корисна.

«Ми живемо в таких умовах, коли зайвий інтерес журналістів до деяких тем може бути сприйнятий суспільством як провокативний»

Вадим Міський: Наталко, а я хотів відштовхнутися від твоєї думки про можливість медіа вплинути на ті рішення, які приймають іноземні держави, допомагаючи Україні. Стосовно ролі медіа у відновленні України, Харкова, Харківщини. Чи часто такі запити у журналістів, які приходять до вашого медіацентру, щоб висвітлити щось, що ремонтується, відбудовується, переосмислюється? Як ви бачите роботу з такими темами нині?

Наталія Курдюкова: Я вважаю, що тема відновлення маніпульована дуже сильно. Я вважаю, що її зараз занадто багато порівняно з іншими темами. Партнери дають гроші на відновлення, і легко виправдати їхнє витрачання. І я обережна з темою відновлення з точки зору її інформаційної підтримки. Переосмислення Харкова — це окрема тема, і ми їй дуже багато уваги зараз приділяємо, говоримо з різними людьми про це. Це дійсно дуже важлива історія. Вона не швидка, але важлива, про це треба говорити дійсно багато. Стосовно відновлення — я буду обережна.

Вадим Міський: Тема відновлення пов’язана з використанням коштів, міжнародної допомоги. І якраз тут роль журналістики — це знаходити ці історії, коли кошти витрачають якимось не найкращим чином або є зловживання. І це теж — потужна роль, як привести до тями тих, хто цими коштами розпоряджається. Робити ці процедури прозорішими, а ту допомогу, яку надає Захід, використовувати в найбільш ефективний для громади спосіб.

Наталія Курдюкова: Я уточню, що ми живемо в таких умовах, коли зайвий інтерес журналістів до деяких тем може бути сприйнятий суспільством як провокативний. Я абсолютно погоджуюся з вами, що це саме той фокус, під яким треба дивитися на цю тему прискіпливо, буквально контролюючи ці проєкти, пов’язані з відновленням. Тобто журналісти мають включитися саме як четверта влада, яка має на це звертати дуже прискіпливу увагу. Але, мені здається, в нас це розуміється трошки інакше.

«Треба підвищувати зарплати людям, які працюють в Харкові, щоб посади були більш привабливі»

Наталка Соколенко: Наталю, ми поговорили детально про журналістів, які приїздять в Україну зі своїх країн. А поговорімо про українських. Останніми днями мені трапляються рекламні оголошення: «вакансія журналіста в Харкові». Не можуть знайти людину. Є проблеми з пошуком журналістів для роботи у Харкові? Куди поділися журналісти?

Наталія Курдюкова: Проблеми є не тільки в журналістиці. У Харкові проблеми в пошуку професіоналів. Це велика проблема для міста. Треба визнати, що багато людей виїхало. Ті, хто був якісними, професійними працівниками — вже влаштувалися в інших місцях або країнах. Добре себе почувають, не сильно планують повертатися принаймні в найближчому майбутньому. Проблема дуже велика, і ми це відчуваємо на собі як хаб, тому що в нас є деякі потреби. Я постійно про це говорю з місцевими журналістами. Хтось знаходить студентів і з ними пропрацьовує нюанси під своє медіа. Будемо відверті, більшість медіа, які працюють в Харкові — це медіа на міжнародній підтримці. Можливо, є сенс говорити з донорами про те, що треба підвищувати зарплати людям, які працюють у Харкові, щоб посади були більш привабливі. Ми зі своїм хабом плануємо рухатися в напрямку створення медіа. І розуміємо, що найбільша проблема в нас буде в пошуку команди.

У нас насправді дуже мало медіа в Харкові. Є потреба у формуванні якісного професійного середовища. Ми говоримо про те, що нам потрібні тренінги для підвищення кваліфікації навіть тих людей, хто зараз працює. І для тих, хто зараз починає працювати у сфері журналістики. Це саме тренінги в Харкові, не в інших містах. Можливо, запрошувати цікавих журналістів приїжджати в Харків. Є ж круті спеціалісти, які їздять у небезпечні регіони напрацьовувати професійність. Або є медики, які їдуть працювати в небезпечні регіони. Чому б не знайти таких хороших спеціалістів, які на певний час можуть приїжджати до Харкова та працювати на місцеві медіа? Можна знаходити, запрошувати цікавих спеціалістів працювати в Харкові. Не приїжджати, зробити репортаж і поїхати. А саме працювати якийсь час у Харкові. Тому що потреба в професійних журналістах дуже велика. Не тільки в журналістах, а взагалі в медіа, в спеціальностях поруч із медіа. Наприклад, у нас є технічна команда, бо ми проводимо брифінги, різні активності на своїй території. У нас немає звукорежисера, і його немає в природі у Харкові.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Богданом Жуком про організацію українського кінофестивалю «Sunny Bunny», Анастасією Руденко про розбудову мережі для моніторингу і прозорого висвітлення аспектів відбудови України «Вікно відновлення», Оленою Левандовською про секрети залучення знаменитостей до соціальних проєктів та особливості роботи із підлітковою аудиторією, Катериною Котвіцькою про аналіз поточної ситуації і трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Сергієм Гнезділовим про творчість на війні, цензуру і (не)ефективні державні комунікації, Лєною Чиченіною про враження від коментування церемонії вручення «Оскара» та значення отриманої нагороди для України, Даркою Гірною про те, як виробляти та фінансувати історичний контент в Україні, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександрою Гондюл про те, як принципи гейміфікації в медіа впливають на аудиторію та залучення читачів, Володимиром Шейком про війну української та російської культур на музичних сценах Європи, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»