Як виглядає «самотній» мозок?

Кожна людина час від часу почувається самотньою — скажімо, після переїзду в іншу школу чи місто, коли дитина йде до коледжу або після втрати подружжя. Однак деякі люди відчувають самотність не просто тимчасово, а хронічно. Це стає «особистісною рисою, чимось досить в’язким», – сказала доктор Еллен Лі, ад’юнкт-професор психіатрії Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. Схоже, що ці люди мають «ці стійкі емоції, які потім формують їхню поведінку».

Зростає кількість досліджень, які показують, що такий тип вкоріненої самотності шкідливий для нашого здоров’я та може навіть змінити наш мозок, підвищуючи ризик нейродегенеративних захворювань. Ось те, що експерти знають про те, як хронічна самотність впливає на мозок, і про деякі стратегії вирішення цього питання.

Як самотність змінює мозок?

Люди еволюціонували як соціальні істоти, ймовірно, тому, що для наших давніх предків самотність могла бути небезпечною та зменшувати шанси на виживання. Експерти вважають, що самотність може стати унікальним типом стресового сигналу, який спонукає нас шукати товариства. При хронічній самотності ця реакція на стрес застряє та стає невигідною — подібно до того, як тривога може змінити корисну реакцію страху на дезадаптивне психічне захворювання.

«Невеликі короткочасні епізоди самотності дійсно спонукають людей шукати соціальні зв’язки», — сказала Анна Фінлі, науковий співробітник Інституту старіння Університету Вісконсіна-Медісон. «Але в хронічних епізодах самотності це, здається, має зворотний ефект», тому що люди стають особливо налаштованими на соціальні загрози або сигнали відчуження, через що їм може бути страшно або неприємно спілкуватися з іншими.

Дослідження показали, що самотні люди гіперчутливі до негативних соціальних слів, таких як «не подобається» або «відкинутий», а також до облич, які виражають негативні емоції. Більше того, вони виявляють притуплену реакцію на зображення незнайомців у приємних соціальних ситуаціях, що свідчить про те, що навіть позитивні зустрічі можуть бути для них менш корисними. У мозку хронічна самотність пов’язана зі змінами в областях, важливих для соціального пізнання, самосвідомості та обробки емоцій.

Як суб’єктивне відчуття могло мати такий глибокий вплив на структуру та функції мозку? Вчені не впевнені, але вони вважають, що коли самотність викликає реакцію на стрес, це також активує імунну систему, підвищуючи рівень деяких запальних хімічних речовин. Якщо стрес і запалення тривають протягом тривалого періоду часу, вони можуть бути шкідливими для здоров’я мозку, пошкоджуючи нейрони та зв’язки між ними.

Як самотність впливає на довгострокове здоров’я мозку?

Протягом багатьох років вчені знали про зв’язок між самотністю та хворобою Альцгеймера та іншими типами деменції. Дослідження, опубліковане наприкінці минулого року, показало, що самотність також пов’язана з хворобою Паркінсона.

«Навіть низький рівень самотності підвищує ризик, а більш високий рівень пов’язаний з вищим ризиком» для деменції, сказала д-р Ненсі Донован, директор відділу геріатричної психіатрії Брігама та жіночої лікарні. Доктор Донован показав, що люди, які мають вищі показники самотності, мають вищий рівень білків амілоїду та тау — двох характерних ознак хвороби Альцгеймера — у своєму мозку ще до того, як у них з’являться ознаки когнітивного зниження.

Вчені вважають, що стрес і запалення, викликані самотністю, швидше за все, сприяють виникненню або прискоренню нейродегенеративних захворювань у літніх людей. Самотність негативно впливає на серцево-судинну систему, підвищує артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень, а також може мати шкідливий вплив на мозок і, ймовірно, також відіграє свою роль, сказав доктор Донован.

Більш загальний спосіб, яким самотність впливає на психічне та фізичне здоров’я, також може спричинити погіршення когнітивних функцій. Це відчуття тісно пов’язане з депресією, ще одним станом, який підвищує ризик розвитку деменції. А самотні люди менш схильні до фізичної активності та частіше курять сигарети. «Усі ці різні речі можуть впливати на те, як наш мозок старіє», — сказав доктор Лі. «Я думаю, що є багато шляхів, як від самотності до зниження когнітивних функцій».

Більшість досліджень самотності та нейродегенерації проводилися на людях середнього та старшого віку, тому експерти не знають, чи самотність у дитинстві, чи молодості несе такий самий ризик. Проте доктор Венді Цю, професор психіатрії та експериментальної фармакології та терапії в Медичній школі Бостонського університету, виявила, що якщо люди середнього віку відчувають себе самотніми лише тимчасово, а не хронічно, ризик розвитку деменції не підвищується.

При короткочасній самотності мозок має «здатність відновлюватися», — сказав доктор Цю. Але якщо люди «не матимуть допомоги, щоб вирвати їх із самотності, і протягом тривалого часу вони почуватимуться самотніми, це буде токсично для мозку».

Як боротися з хронічною самотністю?

Одна з найпоширеніших рекомендацій трохи очевидна: спробуйте знайти нових друзів. За допомогою уроків мистецтва, спортивних команд, груп підтримки чи волонтерських можливостей, мета полягає в тому, щоб бути там, де люди збираються разом.

Такі типи створених соціальних ситуацій мають неоднозначні результати. Доктор Лі сказав, що вони, як правило, працюють найкраще, якщо між залученими людьми є «спільна ідентичність», як-от групи спеціально для вдів або для людей з діабетом, щоб їм було з чим спілкуватися.

Інша сторона рівняння полягає у зверненні до ставлення людини та моделей мислення щодо соціальних взаємодій за допомогою когнітивно-поведінкової терапії. За словами доктора Лі, ці підходи, як правило, трохи ефективніші, оскільки вони «добираються до кореня» проблеми, досліджуючи, що заважає людині взаємодіяти з іншими.

Ці стратегії можуть здатися простими, але їх легше сказати, ніж зробити. «Це складна проблема, — сказав доктор Фінлі. «Інакше я не думаю, що ми мали б звіт головного хірурга про те, що нам потрібно це розібратися». Джерело