"Геть від Москви!" В’ячеслав Довженко – про маловідомі сторінки з життя Миколи Хвильового, якого зіграв у кіно, та відверто про особисте життя

Зірка фільму "Кіборги" В’ячеслав Довженко зіграв головну роль у картині "Будинок "Слово". Нескінчений роман" – одній з найочікуваніших стрічок в українському кіно. Історична драма, що розповідає про легендарних письменників та поетів доби Розстріляного Відродження, стартувала на великих екранах 9 травня.

OBOZ.UA поспілкувався з артистом під час допрем’єрного показу фільму в столичному Українському домі. В’ячеслав Довженко, що зіграв центрального персонажа – письменника Миколу Хвильового, зізнався, чому йому такий дорогий цей герой, а також підняв завісу таємниці над своїм особистим життям.

Фільм "Будинок "Слово". Нескінчений роман" розповідає про трагічне життя видатних українських літераторів – Миколи Хвильового (В’ячеслав Довженко), Володимира Сосюри (Андрій Май), Павла Тичини (Костянтин Темляк), Михайля Семенка (Геннадій Попенко), Леся Курбаса (Станіслав Сукненко), Майка Йогансена (Андрій Ісаєнко) та інших.

У центрі сюжету історія про те, як в 1927 році у Харкові за наказом Сталіна було споруджено будинок із надзвичайно комфортними квартирами, куди запросили найкращих українських літераторів, художників та режисерів. Це житло стало для багатьох з них пасткою. Створивши митцям привілейовані умови життя, влада почала з них вимагати оспівувати у своїх творах радянський устрій і особисто Сталіна. Більшість представників української інтелігенції на це не погодилися, і їхнє життя перетворилося на пекло.

– В’ячеславе, ви вже бачили картину? Що очікуєте? В інтерв’ю нашому виданню взимку ви розповідали, що не всі свої кінороботи дивитеся на широкому екрані.

– Я бачив картину. Ну що можу очікувати? Слава Богу, що ця прем’єра нарешті відбувається. Фільм довго чекав свого виходу (картину було знято ще до великої війни – в 2021 році) і таки дочекався. В першу чергу, мені приємно, що велика кількість молоді цікавиться цією роботою. І темою Розстріляного Відродження. Це дуже добре і дуже круто. Тому що фільм та меседжі, які в нього закладені, – це в першу чергу для них.

– Розкажіть трошки про свого героя.

– Я його любив до того, як почав працювати над фільмом. І люблю його дуже сильно зараз. 13 травня – роковини з дня його самогубства. І для мене як актора, що його зіграв, було дуже важливо зрозуміти: що це за вчинок? Для чого це було зроблено? На мій погляд, це не відчай людини, яка здалася через тиск влади, а свого роду маніфест і виклик тому режиму, проти якого він боровся. Коли побачив власними очима, що робиться за межами "золотої клітки", в якій вони живуть (Хвильовий разом із колегою Аркадієм Любченком їдє з Харкова в села, де вони спостерігають жахливі наслідки Голодомору. – Ред.), зрозумів, що ця система ламає не тільки те, що вони створювали, а й людей – що найстрашніше.

Його сміливе та приголомшливе гасло "Геть від Москви!" сколихнуло життя не лише в Україні, а й далеко за її межами. Було ще одне гасло авторства Хвильового – "Дайош Європу!". За словами літератора, для розвитку власної культури ми повинні відмовитись від копіювання російської. І тільки так є шанс зберегти українську ідентичність. Після цих гасел Йосип Сталін ініціював боротьбу з "хвильовізмом". Письменника відмовлялися друкувати, його твори вилучали з бібліотек та книжкових магазинів. Десь у цей час він риторично запитує: "Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?"

У трагічний день, 13 травня 1933 року, Хвильовий збирає друзів у себе вдома, співає романси з творів Пушкіна, а потім каже всім: "Я вам зараз покажу, як пишеться справжня радянська література". Заходить в кабінет і стріляється. А наступного дня на його поховання виходить майже весь Харків. Були тут і малі, і старі, але найбільше прийшло молоді, особливо – студентства, повбираного у вишиті українські сорочки.

Ну ось сьогодні на першому показі картини (а бажаючих гостей на презентації виявилося так багато, що зараз буде другий) були всі студенти (Вячеслав Довженко – доцент кафедри сценічного мистецтва і культури одного із столичних вишів. – Ред.). Що вони відчули, про це ми з ними ще поговоримо, коли зустрінемося. Але вже написали, що зі сльозами вийшли з сеансу. І що дуже пишаються, що я їхній педагог (усміхається).

– Минулого разу, коли ми з вами бачилися на прем’єрі картини "Інший Франко", де ви теж граєте головну роль, з вами був молодший син.Нині він теж прийшов?

– Ні, син сьогодні не прийшов. Він зі своєю дівчиною піде окремо – в кінотеатр, на якийсь з найближчих сеансів. "Інший Франко" він бачив на прем’єрному показі в кінотеатрі "Жовтень", я не дивився тоді фільм. Він мені потім все переповів – і свою реакцію на те, що побачив на екрані, і реакцію залу. Сьогодні я теж не буду дивитися "Будинок "Слово". По-перше, я вже бачив його, бо був присутній і на монтажі, і на озвучуванні. А ще тому, що інколи буває боляче, як кожному актору, коли якісь важливі для тебе сцени не потрапляють у фінальний варіант. Це мука для кожного артиста.

Як відомо, В'ячеслав Довженко не дуже любить розповідати про особисте життя.17 років він перебував у шлюбі з Ксенією Башею – акторкою столичного Театру імені Франка. Втім, у 2018 році пара розлучилася. За час шлюбу у акторів народилося двоє синів – Іван і Василь. Ксенія Баша – дочка популярного українського артиста Василя Баші, який теж франківець. Кілька років тому акторка вдруге вийшла заміж – за свого колегу Олександра Форманчука. А в грудні минулого року вона в 40 років знову стала мамою – Ксенія народила дочку, яку назвали Лелею.

– В'ячеславе, дозвольте ще кілька запитань про особисте. Чи вітали ви колишню дружину з народженням донечки?

– Так, вітав. І я бачив цю прекрасну дитину. Зустрілися в тата Ксенії. Я дуже близько спілкуюся і з татом, і з мамою моєї ексдружини. В нас прекрасні стосунки.

– Як старші діти – ваші сини – відреагували на появу сестрички?

– Прекрасно, хоча зараз у них абсолютно різне життя. Старший вчиться в театральному університеті ім. Карпенка-Карого і мешкає в гуртожитку, а молодший живе тиждень у мене, тиждень – у мами. У нього велике навантаження: він вчиться в школі, ходить в театральну студію. Я його не часто бачу, що вже казати про маленьку Лелю. З Ксенію в нас нормальні стосунки, ми добре комунікуємо. Чи є у мене зараз особисте життя? Так, є. Щоправда, поки не буду озвучувати ім’я людини, яка поряд. Скажу лише одне: я щасливий.

Також читайте на OBOZ.UA інтерв’ю з казкарем Сашком Лірником – про брехню з телевізора, скандальний номер "Кварталу 95" та дієвість російської пропаганди.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!