Чи є загроза облоги Харкова і коли зупиниться наступ росіян. Інтерв’ю з ветераном Симорозом

Відкриття фронту на Харківщині стало можливим через неправильні рішення осіб, відповідальних за зведення фортифікаційних споруд на прикордонні, та критичну затримку військово-технічної допомоги Заходу. Водночас будувати щось на прикордонних ділянках украй складно, адже ворог веде постійні обстріли.

Однак не можна також не брати до уваги й те, що районні та обласні адміністрації прикордоння мали робити набагато більше, аби захистити села, які межують з Росією. Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.

– На вашу думку, чому наступ на Харківщину став можливим? Адже майже всі військові експерти стверджували, що у Путіна недостатньо ресурсу для цього і що цей напрямок не є для нього пріоритетним.

– Це комплексне питання. Оборона ЗСУ – це комплексні речі. Це люди, техніка, фортифікаційні споруди. Я вважаю, що основна проблема – це те, як і де було побудовано оборонні фортифікації, а також те, наскільки це відрізняється у нас та у противника. У ворога є можливості будувати їх на лінії зіткнення, через це наші Збройні сили не можуть просуватися далі. У нас пояснюють неможливість зведення фортифікаційних споруд обстрілами.

– Але ж ця територія дійсно близько до російського кордону, і ворог просто не давав можливості облаштовувати там оборону.

– Очевидно, це так. Але в окупанта чомусь це виходить. Звісно, це потребує більш серйозної техніки, більш серйозного людського ресурсу, контрбатарейних заходів, грошових витрат тощо.

Але це потрібно робити, якщо ми говоримо в контексті оперативного угруповання на Харківщині. Необхідно було захищати кожне прикордонне село, тому що кожен кілометр просування там – це додатковий кілометр просування в бік Харкова, і як наслідок – збільшення артилерійських обстрілів міста Харків і загалом Харківщини.

Загалом, я вважаю, причина полягає в неправильних стратегічних рішеннях, зокрема в неправильних діях цивільних військових адміністрацій.

Безперечно, відіграла негативну роль і відсутність західної підтримки, зокрема від США, яка затрималась на пів року і доходить тільки зараз. Адже, щоб будувати фортифікаційні споруди в прикордонній ділянці, потрібна дуже серйозна контрбатарейна робота нашої артилерії, щоб наші інженери мали змогу підняти голову там. На жаль, упродовж останніх пів року була дуже складна ситуація зі снарядами. Тільки зараз вона починає вирівнюватися і ще далека від нормалізації.

Отже, враховуючи, що ворог переважає в артилерії, це створює нам низку проблем навіть в обороні, не говорячи про якісь контрнаступальні дії.

– Як ви оцінюєте угруповання ворога на Харківщині? Як далеко воно зможе просунутися? Наскільки реальною є загроза для Харкова?

– У ворога зараз є всі ресурси, щоб маневрувати своїми військами, тому давати якісь оцінки щодо чисельності – невдячна справа. Наприклад, якщо зараз у них є 50 тисяч, вони можуть збільшити угруповання шляхом перекидання з інших ділянок фронту.

Зараз, думаю, вони розраховують на результати перших етапів наступу, і від цього відштовхуватимуться. Вони розуміють, що десь їх можуть зустріти більш серйозно, десь будуть мінні загородження тощо. Мені видається, що ворог планує надалі кошмарити Харків і відтягувати нашу артилерію від Бєлгорода.

Я не думаю, що є серйозна загроза облоги Харкова, але є дуже серйозна загроза, що це погіршить ситуацію саме на лінії оборони міста. Є ймовірність того, що Харків зазнаватиме ще більших атак ворожої артилерії. Це позначиться на всій області, на жаль.

Будемо дивитися. Вже ухвалено низку кадрових рішень, хоча хотілося б, щоб люди, які несумлінно ставляться до своїх обов’язків, несли й іншу відповідальність за свої дії. В мене особисто дуже багато питань до командування угруповання військ "Харків".

Призначено нового командувача (Івана Драпатого. – Ред.). Це людина з бойовим досвідом, він успішно командував під час наступальних дій на південному напрямку. Будемо сподіватися, що в нього все вийде.

Але залишаються питання до керівництва Харківської ОВА. Зокрема – як будувалася оборона? На моє переконання, південь, Донеччина і Харківщина – це ті місця, де в нас усе давно мало бути залите в бетон.

Якщо ж говорити про глобальну проблему, то дуже багато чиновників місцевого, обласного рівня заграють з місцевими виборцями. Вони намагаються жити цивільним життям. У Києві, наприклад, хочуть профінансувати будівництво метрополітену на 14 мільярдів. Це абсурдна ситуація. Не можна розслаблятися, навіть якщо тобі здається, що ворог далеко.

Тому що ресурси: наші й ворога – неспівмірні. Ми програємо, якщо продовжимо жити, нічого не змінюючи. Країна має перейти економічно на військові рейки, а держбюджет, міські та обласні бюджети мають стати військовими бюджетами. Має бути профінансована соціальна сфера, а решта – за залишковим принципом.

– Шойгу звільнено з посади міністра оборони. На вашу думку, як це може позначитися на ситуації на фронті?

– Не думаю, що це призведе до якихось глобальних змін, тому що управління збройними силами ворога здійснюють довірені люди Путіна. Власне, Шойгу протягом тривалого часу був довіреною особою, таким є і новопризначений міністр оборони.

Щодо Шойгу, то останнім часом він став символом помилок, провалів, невпевненості, публічних дурниць. Враховуючи його відверту непопулярність в інформаційному полі, яка кидає тінь уже на саму армію РФ, на самого Путіна, його було звільнено. З інформаційно-піарної точки зору, це правильний хід – Путін продемонстрував історію змінності, але при цьому не втратив свого оточення, адже Шойгу дали посаду секретаря Радбезу.

Для нас це певною мірою позитив. У тому, що інформаційно міністр оборони РФ мав серйозні проблеми, є частково і заслуга Збройних сил України. Такі перестановки, власне, змушують також і громадян Росії ставити риторичні запитання. І це добре.

– Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що Україна зможе утримувати лінію оборони на Харківському напрямку та на інших напрямках, адже союзники дають необхідну зброю. Проте, за його словами, саме зараз "складний момент". Чи погоджуєтеся ви з такими оцінками? Чи вірите, що вже скоро ситуацію можна буде вирівняти?

– Ми чекаємо. Ми бачимо, що в пакеті допомоги від США є реактивні системи залпового вогню, артилерійські снаряди, зокрема 155 калібру, це один із найпоширеніших калібрів на фронті. Враховуючи всі заяви союзників, що допомога вже прямує до України, будемо сподіватися, що так воно й буде і що вдасться стримати ворога.

Безперечно, якщо не буде обмеження в артилерії, ми зможемо показати успіхи. За роки війни ми вже неодноразово демонстрували, що вміємо застосовувати озброєння, зокрема артилерію. Я впевнений, що нам вдасться застосовувати й сучасну авіацію, щоби нищити ворога.

Але я впевнений, що ми не можемо бути настільки критично залежними від допомоги союзників, зокрема в таких примітивних речах, як артилерійські снаряди. Нам потрібно робити висновки і розвивати наш оборонно-промисловий комплекс.