Колишні жителі Вовчанська: Міста вже немає, але там ще лишаються люди

Вовчанськ у Харківській області став гарячою точкою ще два роки тому – після того, як у вересні 2022-го ЗСУ звільнили його після окупації Росією. І з того часу Вовчанськ не знав жодного спокійного дня. Постійні обстріли та бомбардування не давали людям зітхнути, але мешканці не залишали місто масово – традиційно сподівалися на краще. Навесні 2024-го з міста почали їхати навіть найстійкіші.

Вказівники на Білгород

Менше 10 кілометрів до кордону з Росією… До Білгорода 48 км, до Харкова 74. Колись у Вовчанську був міжнародний залізничний пункт контролю. На тому боці функціонував паралельно з «Вовчанськом» пункт пропуску «Нежеголь» у Шебекіному Білгородської області.

Містечко навіть було врізане в російську газову систему, скільки споживало, стільки й платило за тарифами. Як виявилося, дуже завищеним як для «молодшого брата», яким Україну вважала Росія. Проте на вулицях Вовчанська можна було зустріти вказівники на Білгород, довкола панувала атмосфера спокою – ніхто не чекав підлого удару в спину.

Те, що раніше вважалося прикордонним вікном на кордоні двох держав, виявилося просто діркою, крізь яку 2022-го пролізли окупаційні російські війська. І тоді ж, 24 лютого 2022 року, «визволителі», захопивши Вовчанськ, одразу ж розстріляли цивільний автомобіль, вбивши жінку. Роздерши Вовчанськ, окупанти вирушили далі – на Харків прямою дорогою тут лише трохи більше 50 кілометрів.

У вересні 2022 року Збройні сили України відновили статус кво: окупаційна адміністрація втекла до Білгорода, а 12 вересня місцеві жителі підняли в центрі міста прапор України. При цьому до Вовчанська ЗСУ ще не увійшли – лише за два дні було офіційно оголошено про звільнення українського Вовчанська.

Такого стусану під зад окупанти не пробачили і влаштували Вовчанську пекельне життя. Не виходячи за межі своєї країни, вже два роки вони поливають містечко вогнем із усіх видів озброєння, стираючи його в пилюку. Ця тактика всім добре знайома: результати можна побачити у Бахмуті, Попасній, Мар'їнці, Авдіївці…

Залишилась чверть мешканців

Було собі колись прикордонне містечко, не сказати, щоб широко відоме (не рахуючи хіба, як місце народження популярного співака Артема Пивоварова), але по-своєму гарне і затишне. Як і всі українські міста, був густо озеленений, еклектично облаштований – від хрущовок та історичних будівель дореволюційних часів до кіосків та супермаркетів нового часу, мав школи, лікарні, пожежну частину та кілька заводів, зокрема, й олійно-концентратний, та м'ясний. Вовчанськ був улюблений своїми 17 тисяч жителями. Не так далеко був галасливий Харків, довкола самого міста – великі лісові масиви.

Просто місто, просто крапка на карті із незавидною долею. Після деокупації у Вовчанську залишилося менше чверті (близько 4000) його мешканців. Плюс кілька сотень мешканців сіл у територіальній громаді.

- Минула зима 2023 \24 р.р. була кошмарною: не працювали магазини, аптеки, не було, відповідно, де купити продукти та ліки. Про пошти та банки взагалі мовчу, але що цікаво, один банкомат у центрі дивом залишився «живим». Восени не було навіть мобільного зв'язку, але у лютому вона вже повернулася. Електрика і тоді і зараз – тобто ні, - згадує колишній житель міста пенсіонер Олексій Смирнов.

Цю зиму та весну росіяни перетворили для вовчанців на пекло. Авіабомби падають на місто чи не килимом, центр Вовчанська вже зруйновано практично повністю, підірвано мости. Газу немає, води та електрики, вважай, теж. Додзвонитися своїм рідним, які залишилися в містечку та його околицях, їхні близькі, які живуть в інших містах та країнах, не можуть уже кілька днів. Центральний ринок, що вигорів після чергового удару вщент, переїхав на нове місце, але там продавці практично за безцінь віддають лише овочі, вирощені на крихітних ділянках землі біля їхніх будинків. До останнього дня до міста заїжджали волонтери, які привозили продукти та воду, а їхали, забравши кількох людей, щоб відправити їх у безпечне місце.

- Я дивлюся кадри, зняті волонтерами, і бачу, що місто мертве. Хоча люди там є, але всі намагаються зробити свої щоденні справи до півдня, як вони кажуть. Після 12-00 перебувати на вулицях небезпечно, будь-якої миті може прилетіти снаряд. Тому всі сидять по хатах чи ховаються у підвалах, – каже Смирнов.

Другої окупації не переживуть

Чому всі мешканці не залишили Вовчанська? Однозначної відповіді на це питання не дали ні Авдіївка, ні Бахмут – залишатися в цьому апокаліпсисі, без води та їжі, без світла та зв'язку, якщо була можливість виїхати? Судячи з відповідей жителів, це ті самі граблі: хороша гуманітарна допомога дозволила думати, що так можна дотягнути до світлих днів, коли стихнуть вибухи і постріли. Небажання залишати вистраждані колись квартири та будинки пересилило бажання жити в іншому, чужому місці, але в безпеці. Віра в те, що ось-ось цей жах закінчиться, мабуть, була найсильнішим аргументом.

Ізольованість Вовчака від «великої землі» Харківської області – відстанню та лісові масиви – робить це містечко страшно вразливим перед російським навалом. Першу, піврічну окупацію місцеві жителі згадують із жахом. І пророкують, що у разі повтору – Вовчанськ не переживе її та зникне з лиця землі.