Україна потребує комунікаційної стратегії щодо мобілізації

Маю давню звичку, ще з минулого довоєнного життя, переглядати підсумкові випуски новин тижня на провідних телеканалах. Зараз вибір обмежений, але недільних випусків «ТСН. Тиждень» і «Факти тижня» що почергово виходять в ефірі марафону «Єдині новини», мені вистачає. Зазвичай дивлюся обидва випуски, і хоча теми головних репортажів як правило збігаються, редакційні підходи, залучені експерти й акценти  різняться — і це мені до вподоби.

Але контент стосовно теми впровадження  закону про мобілізацію, у програмах від 12 травня був дуже схожим — і акцентами, і відеорядом, і висновками. Не з усім погоджуюся, бо сам недавно поновлював особисті документи військового обліку, тому й наважився на цей допис.

Друга причина, на мою думку, більш важлива.  Питання мобілізації і військового обліку як її складової потребують професійної комунікації. І якщо держава не в змозі або не має відповідних ресурсів, то до цього мають долучитися журналісти, блогери, лідери думок, які на власному досвіді відчули наявність чи то відсутність проблеми.

Але повернемося до репортажів.

«Закон про мобілізацію набуде чинності вже наступної суботи, 18 травня. Але черги в територіальні центри комплектування стоять і зараз. Хто у цих чергах? Скільки треба чекати, щоб оновити дані?...» — так підводить до  телерепортажу ведуча ТСН Алла Мазур. А сам репортаж починається коментарем молодого чоловіка, який говорить: «Мені дали “бумажечку”, я пішов у кабінет — а там мені сказали, що на сьогодні вже всьо…». Далі йде відеоряд: черги чоловіків під стінами ТЦК (колишні військкомати зараз називаються терцентрами комплектування) мого району, і хоча авторка не вказала, якого саме, локацію неважко було впізнати.

«До початку прийому дві години — а тут уже величенька черга, навіть дві….», — продовжує кореспондентка. І далі знову синхрони молодих людей, які, за їхніми словами, змушені годинами потерпати, займати чергу з самого ранку та приходити в установу по кілька разів…

Ну дуже мотиваційний початок репортажу, після якого у вас  виникне непереборне  бажання йти до ТЦК. Це жарт, звичайно, хоча сумний. Бо наша країна в стані війни — і вона потребує захисників. 

Репортаж, безумовно, свідчить про наявність проблеми, принаймні з організацією прийому, але чи з’явилася вона тільки зараз, тобто після прийняття закону про мобілізацію? Напевно що ні. Але ще пару місяців тому черги до ТЦК чомусь  не привертали увагу медіа.

Особисто ставав на військовий облік в ТЦК, про який ішлося на початку сюжету ТСН. Зайняло це в мене два тижні (чотири або п’ять візитів), із кінця лютого по середину березня цього року. І в ті дні, коли я туди приходив, завжди була черга — кілька десятків, а то і сотня людей. І так, справді, протягом десь години ми очікували, поки зайдемо у приміщення ТЦК. Справді, в черзі були всі  — і ті, хто був заброньований на підприємстві чи мав право на відстрочку як викладач, і багатодітні батьки, і студенти, і жінки-медикині… За моїми спостереженнями, саме тих, хто прийшов із повісткою на мобілізацію до війська чи то на контрактну  військову службу, було небагато. І саме останні, коли потрапляли в приміщення ТЦК, надалі вже в чергах не стояли. Медкомісію та інші формальності вони проходили швидко поза чергою.

Хоча в моєму випадку проходження військової лікарської комісії (а це обов’язкова умова хоч постановки на військовий облік, хоч оновлення даних обліку з наступним бронюванням чи відстрочкою) зайняло кілька годин. Звісно, потрібно було заздалегідь здати певні аналізи та зробити діагностичні процедури.

І так, у випадку, якщо ви порушили правила обліку військовозобов’язаних, як я, приміром, не ставши своєчасно на військовий облік при зміні місця проживання, будьте готові заплатити штраф. Як і будь-яке адміністративне правопорушення, воно може бути оскаржене, але я цього не робив. Бо дійсно винен, і штраф мій — це не хабар і сплачений був до державного бюджету.

З особистого досвіду можу зазначити доброзичливе спілкування з боку військових, хоча, звісно, проблема з організацією прийому й обробки документів у ТЦК існує. Згадую власні відчуття і пам’ятаю, коли вперше зайшов у приміщення ТЦК, а позаду залишились озброєні військові, то майнула думка, «чи вийду звідси взагалі й коли саме…» Але вже у наступні візити був набагато сміливіший і більше такі думки мене не торкалися.

Але чому вони в мене взагалі виникли і чому не став на військовий облік раніше? Насамперед тому, що просто був недостатньо поінформований. Донедавна  щодо теми мобілізації було чимало  відвертої дезінформації у соцмережах і недостатньо адекватної інформації в професійних медіа. Навіть і зараз  медіа недопрацьовують, і зокрема тому, що відсутня зрозуміла державна комунікаційна стратегія щодо питань мобілізації.

Саме тому ми маємо скандали на кшталт заяви відомої журналістки, звісно, вирваної з контексту, що «СБУ постукає у двері кожному, а всім чоловікам доведеться опинитися у ТЦК».

Я абсолютно згоден зі словами речника Міністерства оборони України Дмитра Лазуткіна, що «історії, коли частина людей воює і постійно перебуває на фронті, а частина живе своїм спокійним життям, вочевидь, уже приходить край». Але одних тільки цих слів замало.

Стратегія потрібна як на фронті, так і в тилу, тим більше коли йдеться про стратегічні соціальні комунікації. Треба визначити цілі, цільові аудиторії, провести SWOT-аналіз, розробити і наповнити меседж-бокси та почати нарешті працювати з людьми. Не лякати, не погрожувати, не дезінформувати, а пояснювати і переконувати. Робити це системно й послідовно — і звичайно періодично вимірювати ефективність. Це знають навіть мої студенти другого курсу інституту. Впевнений, у відповідних комунікаційних структурах РНБО й Міністерства оборони працюють професіонали.

Олег Джолос, викладач Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій

Ілюстративне фото: Getty Images