Захаращені укриття, вузькі двері та пандуси: що заважає українцям в повсякденному житті і як це змінити

Україна сьогодні перебуває у стані небаченої досі багатозадачності: відбиває атаки ворога і намагається модернізувати тил відповідно до стандартів ЄС. У період воєнних дій створювати безбар'єрний простір складно. Як і виділяти на це кошти. Однак нам нікуди відступати — поранені захисники і цивільні з інвалідністю не повинні почуватися обмеженими щодня і майже всюди. А ще у нас є літні люди та особи з нейровідмінністю тощо.

Про нові простори, створені під час війни — пласкі входи, укриття нового типу, нові норми ДБН і відповідальність за їхні порушення "Телеграф" розпитав уповноважену президента з питань безбар'єрності Тетяну Ломакіну.

Дітям в укриттях має бути зручно

— Ви багато їздите по регіонах. На що звертаєте увагу і як перевіряєте стан укриттів у школах, лікарнях, дитячих садочках. Які топові помилки виділяєте за результатами перевірок тих же укриттів?

— Захаращеність. Коли заходиш в укриття, а воно заставлене двоярусними ліжками, і діти не можуть там розміститись вільно. Вони сидять на нижніх ярусах ліжок і просто перечікують тривогу замість того, щоб навчатись.

Сучасний підхід до шкільних укриттів — це правильно організований простір із зонуванням — місце, де діти займаються, місце для ігор чи фізичних активностей, зона для прийому їжі, санітарно-гігієнічна зона тощо. Щоб дітям було зручно і можна було організувати навчальний процес.

(Міністерство освіти і науки розробило методичні рекомендації, доступні за посиланням).

— Я чула думку, що мінімум 50% людей в Україні сьогодні потребують інклюзивного безбар'єрного простору. Про що йдеться?

— Сьогодні в Україні до 50% маломобільних людей. Маломобільні групи населення — це не лише люди, які мають порушення руху. Ми маємо враховувати потреби дуже широкого кола. Це й літні люди, бо з віком ми втрачаємо частину можливості рухатись, батьки з маленькими дітьми, люди із порушеннями слуху, які потребують більше простору, щоб жестикулювати тощо.

Навіть якщо ми з вами знервовані, пережили стрес — а сьогодні ми щодня з цим стикаємось внаслідок війни, — це зменшує нашу можливість аналізувати простір, у нас теж з'являються певні порушення руху, бо не так добре працює голова. Ми наштовхуємось на предмети в вуличних просторах — наприклад, на півкулі, встановлені для обмеження руху автівок.

Сьогодні більшість людей в Україні потребують іншого ставлення до безбар'єрності простору, безбар'єрності у послугах, у отриманні інформації.

Наприклад, саме з цією метою Кабмін прийняв рішення про запровадження форматів простої мови та легкого читання для комунікації суб'єктів владних повноважень — щоб рішення уряду не потребували додаткового роз’яснення, і їх міг зрозуміти будь-хто, і це надзвичайно важливе рішення.

Зараз всі перенавчають комунікаційників переходити на новий формат, адже це буде полегшувати людині розуміння, що сказали представники влади. Бо зараз люди, коли читають деякі документи, просто губляться.

Пандуси дискримінують

— З 1 листопада 2023 року запрацювали оновлені Державні будівельні норми (ДБН). Сьогодні ви кажете про пласкі входи в заклади й у бомбосховища в тому числі. Пандуси відходять в минуле? А що з будівлями, які вже мають пандуси?

— ДБН були синхронізовані з європейськими стандартами. Мова йде про один плаский вхід для всіх людей. Часто пандуси побудовані з певними порушеннями і людині на колісному кріслі складно там розвернутись. А ще це дискримінує певні категорії людей, пропонуючи їм окремий вхід або окремий простір. Тож мова про те, щоб максимально уникати пандусів там, де це можливо. А де неможливо — будувати пандус, справді зручний для людей.

Це стосується нового будівництва. А якщо нам треба переробити лікарню, побудовану 60-80 років тому, то ми кажемо про розумне пристосування. І зараз йде адаптація нових норм і напрацювання рішень. Нам важливо, щоб люди могли вільно і максимально комфортно потрапити у приміщення того ж укриття чи магазину. Тож вже побудовані з порушеннями норм пандуси будуть за потреби перероблені або дооблаштовані. Також є Методичні рекомендації МОЗ як облаштувати простори в закладах охорони здоровʼя.

Проблема вузьких дверей і поглядів

— Ви казали, що стикались також із вузькими дверима у відремонтованих дитячих садочках. В чому проблема?

— У архітекторів, які проєктують документ, за яким громада потім будує, дуже різний рівень кваліфікації. Це може призводити до порушень в проєктах, які за наслідками будуть звужувати можливості для певних суспільних груп.

Те, з чим стикались: у ДБН зазначено, що двірний отвір має бути в ширину 90 см, але це отвір вже готових дверей. А ми бачили отвір 90 см, коли дверна рама ще не встановлена, тобто при облаштуванні він суттєво зменшиться.

Надалі низька кваліфікація проєктантів стане проблемою для громади. Бо цей публічний простір зможуть використовувати лише люди, які не мають проблем з мобільністю. Людина з тростиною вже відчує певні складнощі. А якщо це людина, яку супроводжує, підтримує інша людина? Ми закликаємо до навчання архітекторів і розумного підходу при прийомці виконаних робіт.

— Якщо у нас є запитання до архітекторів у регіонах, чи можемо ми піти шляхом інших країн, де були експерти з доступності і безбар'єрності?

— Це один із варіантів розв'язання питання, прийнятий у світі. В Ізраїлі такі фахівці працюють при муніципалітетах. Ці люди рік навчаються на консультанта з доступності і безбар'єрності — здобувають додаткову освіту коштом муніципалітету.

Їхня робота — взаємодіяти з архітекторами й забудовниками і пояснювати бізнесу необхідність щось проєктувати та будувати з урахуванням ДБН їхньої країни.

Для допомоги нашим міським, селищним і сільським радам в Україні створено "Альбом безбар'єрних рішень", за ініціативи першої леді Олени Зеленської. Альбом показує пріоритетність вибору тих чи інших рішень залежно від наявного простору. Також в Альбомі містяться рекомендації для воєнного часу для облаштування ґанків, подвір'я, вулиць, громадських просторів і громадських будівель таким чином, щоб користування ними було безпечним, не заважало евакуації або ж враховувало потреби людей, які мають дискомфорт через випадкові гучні звуки тощо.

На Заході — свій етап розвитку

— Здавалося б, на Заході ці питання мали б бути вже вирішені, без потреби в окремих консультантах…

— Кожна країна визначала для себе дату переходу — коли вони змінюють ДБН. Я декілька місяців тому була Канаді, вони свій документ прийняли лише 2019 року. Хоча, здавалося б — Канада! Тож ми дуже швидко йдемо вперед.

Але культура наших проєктантів, забудовників, замовників будівництва має наздоганяти цей перехід. Зараз мають перенавчитися всі.

Якщо ми кажемо про старі радянські норми будівництва, в них було все чітко за шаблоном. А зараз тобі дають палітру рішень, і ти маєш обрати варіант, розуміючи, як буде рухатися людина в твоєму просторі. Це важливо.

Освіта проєктанта в інших країнах починається з дослідження шляху людини, яка буде користувачем того чи іншого приміщення. Вони уявляють, як вона виглядає, а якщо вона буде користуватися колісним кріслом, як вона рухатиметься? А якщо не буде зору? А якщо це буде людина, яка потребує супроводу? Тоді потрібно більше простору. І ми маємо всі ці речі враховувати.

Сьогодні ми кажемо про ще одну важливу річ — створення кімнат усамітнення в публічних просторах. Людина, яка має нейровідмінність (тобто ментальний стан чи розлад, за якого мозок людини працює не "типово". — Ред.), може дуже швидко сенсорно перевантажуватись. Її спосіб захисту — побути наодинці в тиші, відновитись.

— Ми розуміємо, скільки у нас таких людей?

— У нас є результати світових досліджень. Але по кожному типу порушень нема виокремлення за типами, бо навіть людина з церебральним паралічем може мати різні форми і потребувати різних форматів підтримки. Зараз Україна переходить до міжнародної класифікації функціонування життєдіяльності. Ми запровадили це прямо під час війни, щоб вже зараз почати враховувати саме стан функціонування людини.

Згідно з новим підходом, байдуже, яка у тебе нозологія. Важливо, як людина з цим живе, функціонує, наскільки вона здатна одягати себе, рухатися простором, взаємодіяти з іншими людьми тощо. Фахівці оцінюють потенціал відновлення і дають висновок: чи зможе ця людина працювати і в яких умовах, чи їй краще вдома, як варто переоблаштувати приміщення під її потреби тощо.

Громада сама приймає рішення

— Ви зараз побуваєте у всіх містах, які запланували відвідати. Що буде далі? Висновок, рекомендації?

— Коли ми на державному рівні формуємо національну політику, то нам важливо бачити до чого ця політика призводить на місцях. І, якщо є якась ініціатива, що можна покращити, важливо її почути, побачити, показати іншим громадам.

Ми заходимо зараз у громади, але кожна громада має сама прийняти рішення: чи вони хочуть щось робити по безбарʼєрності. Адже мова йде про необхідність переоблаштувати простори, побудовані багато років тому. Тобто їм потрібно буде вкладатись в дооблаштування просторів, спилювання бордюрів, складання безбар'єрних маршрутів, розширення дверей. А це все кошти. І громади мають усвідомлено сказати — так, нам це потрібно, — і почати їх вкладати.

— Штрафи не передбачені?

— Санкції передбачені лише для порушень при новому будівництві.

*Про безбар'єрний простір і взаємодію громад і держави мова йтиме на II Українському будівельному конгресі, який пройде в Києві 15-16 травня, і у якому братиме участь омбудсмен з питань безбар'єрності.