За що воює Росія – 2: зрадники імперії

Головною метою агресії Росії проти України було приведення до влади в Києві прокремлівського режиму, сформованого з колабораціоністів, які б погодились на приєднання нашої країни до нового конфедеративного союзу на чолі з Російською Федерацією. Представники путінського режиму також планували провести демілітаризацію і денацифікацію України, а в подальшому - встановлення геополітичного контролю над центральною Європою, тож зараз, фактично, жодна стратегічна мета Кремля не була досягнута.

Війна вже перенесена на територію Росії, напад на Україну зробив її ще більш антиросійською, Володимир Зеленський залишається одним з найбільш популярних політиків нашої країни, а НАТО розширилось за рахунок приєднання Фінляндії і Швеції. Отже, “продаж” Кремлем росіянам перемоги за рахунок знищення російськомовних міст, є ознакою провінційності російської еліти, яка дбає лише про збереження влади і свого впливу в Росії, використовуючи для цього війну.

Навіть після Революції Гідності в 2014 році у Кремля були всі можливості для посилення свого впливу в Україні в тому випадку, якби російська влада позиціонувала себе як нейтрального модератора, залученого до врегулювання української політичної кризи.

Формування широкої коаліції і уряду національної єдності за сприяння Кремля, встановлення знижок на російський газ та нафту, створення робочих місць російськими інвесторами, відкриття ринків РФ для української продукції, забезпечило би знаходження України в сфері впливу Росії, але замість цього сценарію російська еліта обрала геополітичні понти [імітація величі], здійснивши в 2014 році окупацію українських територій, які стали пасткою для неї.

Пізніше вже в 2022 році Володимир Путін і російська еліта, яка не змогла його зупинити, відібрали у Росії геополітичну перемогу, про яку мріяв Юрій Андропов, а саме створення геополітичної вісі Москва – Берлін, зруйнувавши нападом на Україну можливість добудови “Північного потоку – 2”.

РЕКОМЕНДУЄМО: Три ключевых критерия в войне с Россией. Пьотр Кульпа о том, куда Украина стоит смотреть внимательно

Де-факто, дії і рішення представників путінського режиму можна трактувати як зраду національних інтересів Російської Федерації, заяви ж багатьох російських провідних аналітиків про небувалу консолідацію російської еліти навколо антизахідного вектору розвитку свідчить про її провінційність, оскільки багато американських, британських та польських політиків зацікавленні в перетворенні Росії на “православний Іран”, який буде мати мінімальний вплив в Європі.

Створення Російської імперії було пов’язано з “прорубуванням вікна” до Європи, зараз же путінський режим прорубав вікно до васальної залежності Росії від Китаю, створюючи великі ризики для російського суверенітету. Найбільш ж цинічно звучать заяви російських силовиків про геополітичну катастрофу через розпад Радянського Союзу. Варто пам’ятати, що вони на той період часу були офіцерами КДБ, які зрадили присязі на вірність радянській імперії, не борючись за її збереження.

Фактично, всі геополітичні успіхи США після початку російсько – української війни базуються на помилках і прорахунках Кремля, які він може виправити за рахунок недооцінки західними елітами Росії. З точки зору багатьох американських інтелектуалів, Заходу варто закритись в своїх кордонах, суттєво обмеживши доступ до технологій і ринків для геополітичних конкурентів провідних західних країн під час нової холодної війни.

Головний же виклик для України полягає в тому, що американські політики зацікавлені в перебуванні нашої країни в сірій зоні між Заходом та Росією, тому Франція і Великобританія, якщо вони прагнуть стати справжніми європейськими лідерами, повинні надати нашій країні юридично зобов’язуючі гарантії безпеки, в іншому випадку Україна завжди буде джерелом дестабілізації Європи.

Без успіхів України на полі бою також не відбудеться посилення переговорних позицій США і провідних європейських країн під час переговорів про світову архітектуру безпеки з Китаєм та Росією, яка прагне внутрішньо дестабілізувати нашу країну за рахунок відсторонення від влади Володимира Зеленського, який для Кремля є символом українського спротиву.

Саме міцність тилу і єдність українського суспільства є однією з головних умов виживання та подальшого успіху незалежної України, на яку в цьому році очікують великі виклики, тому саме від українців та масштабів західної допомоги залежить майбутнє нашої країни, яка буде мати великий вплив на європейську архітектури безпеки.