Як виглядають старовинні вишиванки, де їх знайти і чому вони такі дорогі: розмова з колекціонеркою

Що може розповісти про народ краще, аніж витвори його рук? Справжня берегиня українських народних мистецтв живе у Кам'янці-Подільському. Вона не тільки зібрала чималу колекцію вишитих сорочок, а й досліджує автентичні техніки вишивання та популяризує їх через власний бренд з виробництва автентичних сумок, які вже встигли помітити у вітчизняних зірок.

Напередодні Дня вишиванки "Телеграф" поспілкувався з колекціонеркою Тетяною Кльовою, щоб дізнатися як відрізнити справжню сорочку від шароварщини, де колекціонери знаходять старовинні вишиванки і скільки вони можуть коштувати.

Є вінтажні сорочки, а є старовинні

Найстаріші сорочки в колекції Тетяни датовані початком XX століття — ще до або одразу після більшовицького перевороту. Якщо речі понад 50 років — її вважають старовинною. Якщо менше — це вінтаж.

Точної кількості сорочок у своєму зібранні Тетяна не знає. Припускає, що їх близько 30.

— Я щось докуповую, щось можу віддати, продати, подарувати, — зізнається вона. — Однак є одне правило: важливо, щоб в моїй колекції були сорочки з різних регіонів.

Іноді доводиться розлучатися з окремими експонатами, адже новий, цікавіший зразок може зайняти їхнє місце.

— Якщо я купила потужнішу, більш вишиту, то колишню можу подарувати, продати, презентувати десь, — ділиться колекціонерка.

Цінні вишиванки треба рятувати від часу

Для Тетяни кожна стародавня сорочка — особлива. Втім, деякі експонати її колекції справді вирізняються цінністю.

— У мене є дуже старі сорочки з регіонів, які вже практично вимерли, де цих сіл, хуторів більше не існує, — розповідає колекціонерка. — Одна така сорочка походить зі зниклого села. Вона надзвичайно цінна як за походженням, так і за складністю виконання вишивки. Попри певні пошкодження полотна, я не хочу втручатися. Це не для одягання, а справжній експонат і історична річ.

Інші вишиванки з її колекції таки потребують реставрації.

— Це відбувається щодня, — каже вона. — Сьогодні буду лікувати "борщівку" (борщівська вишивка, яка має густий орнамент, вишитий чорними нитками та закономірну композицію візерунків, побутує на території колишнього Борщівського та Заліщицького районів Тернопільської області. — Ред.) з пошкодженим від часу полотном. Утворилися дірочки, все розповзлося.

Тетяна ділиться, що її досвід реставрації охоплює лише два-три роки. Однак запал і любов до справи вражають.

— Я дивуюся мистецтву та знанням тих жінок, які створювали ці дивовижні речі, — ділиться вона. — Це має бути справжній талант, терпіння, стійкість до монотонної праці. Яка досконалість!

Вишиванки із покинутих хат

— Немає одного місця, звідки я їх беру, — розповідає Тетяна. — За багато років ця діяльність обросла зв'язками та знайомствами. Інколи мені привозять машину із сорочками просто в майстерню — ми розглядаємо, що варто реставрувати, що залишити в колекції, а що продати.

Проте найцікавіші історії пов'язані із несподіваними знахідками.

— Траплялися ситуації, коли я їхала на волонтерські роботи у занедбані села прибирати сміття чи чистити млини і раптом у якійсь покинутій хаті знаходила стару сорочку, — ділиться колекціонерка. — Одну таку сорочку з Притулівки (Хмельницької області) син моєї колежанки навіть надягав на захист бакалаврської роботи.

Вартість може сягати тисячі доларів

— Зараз це стали більше цінувати, тому й дорого, — каже колекціонерка. — Кожна сорочка має свою цінність залежно від походження, оскільки в різних регіонах вишивки різняться. Наприклад, сорочки з Тернопілля, Борщова, Львівщини коштують дорожче через складнішу роботу.

Особливо високо цінують експонати з Київщини. На запитання, скільки може коштувати сучасна ручна вишита сорочка, наша співрозмовниця відповідає:

— Ті, хто нарікає на вартість ручної роботи, можуть спробувати вишити самі. Іноді я реставрую сорочки і розумію — майстриня могла працювати над нею 6-8 місяців. Скільки може коштувати робота протягом такого часу?

Утім, омріяної вишиванки, яку можна придбати, Тетяна не має. Адже кожну сорочку, яку вона знайшла чи придбала, вона уже тоді захотіла мати. Багато з них дуже дорогі — до кількох тисяч доларів.

Що "шароварщина", а що — ні

Зараз є актуальним питанням — як відрізнити правдиву сорочку від одягу з елементами вишиття, які імітують сорочку. Тут кожен має свою думку.

— Якщо ми не мали цього в дитинстві, якщо батьки не прищепили розуміння, де справжнє, де несправжнє, ми зараз у стані нерозуміння, — зауважує колекціонерка.

Вона спростовує поширену хибну думку про візерунки з маками, соняшниками чи іншими яскравими і великими квітами на сорочках.

— На вишиванках такі квіти зазвичай не зображали, — пояснює вона. — Вони завжди мали міфологічний, казковий характер, і ми не могли сказати, що це за квітка.

Також у старовинних сорочках не було ні методу, ні технології "нашивок". Усе було вишито гармонійно, витончено, а самі сорочки були з якісної тканини.

— Звісно, сучасні дизайнери можуть робити все, що завгодно — вишити сукні квітами, — додає колекціонерка. — Але це вже не старовинна вишивана сорочка, а дизайнерський твір. Справжня автентична річ несе коди нашої культури. Тож ви обираєте самі — купувати просто сукню із квітами чи справжню культурну цінність.

Сакральна річ чи тренд

У День вишиванки, дивлячись на велику кількість людей у традиційному національному вбранні, спадає на думку, що було б чудово, якби українці носили такий одяг щодня. Однак хтось вважає, що це занадто, адже вишита сорочка — це сакральна річ.

Тетяна Кльова каже: носити автентичні речі чи ні — особиста справа кожного. Багато людей навіть не мають вишиванки. Але це не означає, що вони "погані українці". Все залежить від стану душі. І ми не можемо надягнути сорочку і стати кращими чи патріотичнішими.

Водночас колекціонерка визнає, що після повномасштабного вторгнення РФ вишиванки стали трендом в Україні.

— Дехто похайпує і піде далі. Але більшість з часом усе одно повернеться до цього. Адже кожна людина має певні етапи, коли вона дозріває і переосмислює багато речей, — впевнена вона. — Коли почалася війна, я стала викладати свою колекцію в Instagram і побачила величезний сплеск цікавості. Почали надходити запити на реставрацію.

За її словами, спільнота колекціонерів вишитих сорочок в Україні поступово зростає.

— Є люди, які були в цій сфері ще до війни. Після її початку долучилося багато нових. І це тішить, що люди почали цінувати наші традиції. Гадаю, ця діяльність буде розвиватися, можливо, перейде у відтворення українського історичного одягу.

Захоплення, що стало справою життя

— За освітою я художниця, тому про глибинний сенс візерунків знала з досить раннього віку, — розповідає Тетяна. — Цікаво, що в моєї бабусі вишитої сорочки не було — лише вишиті рушники та інші речі побуту.

Перше доленосне знайомство з автентичною сорочкою відбулося 16 років тому на фестивалі в Чернівцях.

— Я туди поїхала на день міста, і з того все почалося. Мені це подобалося, — згадує колекціонерка. Поступово захоплення перетворилося на справжню пристрасть і повноцінний вид діяльності. Друзі почали приносити їй вишиті речі, а сама вона купувала їх на аукціонах та у приватних осіб.

— Це такий великий світ, такий захопливий. З кожним разом, де мені доводилося зіштовхуватися з вишиттям, старовинним одягом, я в це заглиблювалася все більше й більше, — ділиться колекціонерка.

Не тільки сорочки, а й сумки

Інтерес до вишивки Тетяни також пов'язаний із власним брендом крафтових сумок, які вона виготовляє, поєднуючи вишивку і ткацтво.

— Це види торбинок, сумок, які носили наші пращури наприкінці ХІХ — початку ХХ століття. Усі сумки відшивають вручну, — розповідає вона. — У мене було кілька потужних проєктів. Наприклад, на Kickstarter Mavka Collection вийшла доволі популярна колекція сумок з українськими орнаментами з книг Нечипоренка. Її розкупили по всьому світу.

Китайці навіть хотіли придбати у Тетяни цю колекцію для масштабного виробництва, але цьому поки не судилося збутися.

— Можливо, згодом повернуся до неї, зроблю щось нове й цікаве, щоб дівчата і хлопці могли це носити з радістю, — ділиться планами вона.

Невичерпним джерелом натхнення для нових робіт є саме старовинні вишиванки з колекції.

— Це справжній дар наших предків, до якого я тепер можу доторкнутися і повчитися, — підсумовує колекціонерка.