«Кожна допомога від держави для медіа може коштувати, якщо не репутації, то якихось зобов'язань» — Альона Яцина, Кордон.Медіа

Про те, як виникла ідея створити «Кордон.Медіа» з пріоритетом на соцмережі, причини відсутності Сумщини в загальнонаціональному медіаландшафті, а також чому співпраця з державою може коштувати для медіа певних зобов'язань — ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Альоною Яциною, воєнною кореспонденткою та очільницею «Кордон.Медіа». А також обговорили особливу роль, яку має грати медіа у відновленні Сумщини, досвід роботи Альони всередині системи державних комунікацій та чи відчувають мешканці Сумщини розрив між тим, що відбувається і тим, що показують медіа.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 «Після того, як ми перестали їздити на прикордоння, увага до нього приблизно зрівнялася до нуля»;

08:04 «Я була ідеальною пресофіцеркою»;

14:07 «Область знаходиться в паніці щодо чуток про те, що буде окупація. Офіційної комунікації трохи більше нуля»;

17:31 «Інформаційний простір не може містити вакууму»;

20:45 «Є витрати, які іноземні донори не фінансують, а ми без цього не можемо жити»;

23:50 «Кожна допомога від держави для медіа може коштувати, якщо не репутації, то якихось зобов'язань»;

26:09 «Ми говоримо про Сумщину на весь світ»;

28:02 «Іноземна аудиторія сприймає інформацію трохи не так, як сприймаємо ми».

«Після того, як ми перестали їздити на прикордоння, увага до нього приблизно зрівнялася до нуля»

Вадим Міський: Альоно, поговорімо насамперед про видання, яке ти очолюєш — «Кордон.Медіа». Ви створилися наприкінці березня 2023 року, є незалежним виданням. Заснували його ти і троє побратимів-воєнкорів. Розкажи, як виникла ідея створити видання такою командою, яке працюватиме виключно в соціальних мережах? Чому ставка саме на соцмережі?

Альона Яцина: За два тижні після того, як я з колегою звільнилась з ОВА, і ще одні наші колеги, які працювали раніше на телеканалі «Україна» — зібралися вчотирьох. Сиділи, пили коктейлі, говорили про життя і про те, що робити далі. Ми півроку працювали на прикордонні. Вирішили спробувати створити своє медіа, бо побачили, що після того, як ми перестали їздити на прикордоння, увага до нього приблизно зрівнялася до нуля. Ми не могли цього допустити, прикордоння для нас стало другим домом, ми там знаємо кожне село. 

Чому соцмережі? Все дуже просто. У нас не було грошей для того, щоб робити сайт, і в нас не було людей, які би займалися сайтом. Комусь платити зарплату ми не могли, а для нас чотирьох сайти — це непрофільна діяльність. Тому почали з соцмереж. Але щодо сайту, він у нас вже от-от має бути, сподіваємось, з 1 червня.

Наталка Соколенко: Чому така картина нерівного висвітлення саме Сумщини в загальнонаціональних медіа? Складніше доїхати, чи можливо складніше отримати дозвіл на зйомку? Бо в медіаландшафті новин Сумщини, особливо ілюстрованих фотографіями чи відео — набагато менше.

Альона Яцина: Причин тут декілька. Перша — це можливість сюди потрапити. У нас коли було ОТУ «Суми», тут була пресофіцерка, яка взагалі нікого не пускала до прикордоння, навіть в 20-кілометрову зону від кордону було складно потрапити. А в прикордонну зону — взагалі нереально. Зараз я можу сказати, що стало легше. На Сумщині минулого літа ввели зонування: 5 кілометрів від кордону — червона зона, 25-кілометрова зона — жовта, далі зелена.

Наталка Соколенко: Давайте розшифруємо. Червона — це зона, де журналістам неможливо знімати. А в жовтій можна знімати у супроводі пресофіцера, так, якщо не помиляюся?

Альона Яцина: Змінились трохи правила. У червоній зоні також можна знімати. Червона зона не має йти суцільною смугою, це якісь дуже вразливі позиції. Червоною зоною не можуть бути ті зони, де є доступ у цивільних. Тобто, якщо там є цивільні люди, і вони там можуть ходити, пересуватися, вільно жити — це не може бути червоною зоною для журналістів. У нас, на жаль, досі лишається червона зона. Ми там працюємо у супроводі. Але це купа нервів, купа листів, купа дозволів і не факт, що вийде.

Наталка Соколенко: А які ще причини відсутності Сумщини в загальнонаціональному медіаландшафті? Крім складнощі туди потрапити.

Альона Яцина: Насправді, якщо порівнювати — Харків, Донбас, Запоріжжя, Херсонщину — то на Сумщині, можна сказати, «відносно тихо». Я розумію, що люди, які живуть безпосередньо на прикордонні зі мною не погодяться, але я, як людина, яка була фактично по всій лінії фронту, можу сказати, що на Сумщині досить спокійно, активних бойових дій тут фактично немає, тому і інтерес журналістів, медійників національних каналів, до регіону не дуже високий.

Наталка Соколенко: Але має бути?

Альона Яцина: Звичайно, має бути. Ми, наскільки це можливо, його забезпечуємо. Ми співпрацюємо з дуже багатьма центральними медіа, з половиною Білого списку, ми також співпрацюємо з кількома каналами марафону. Інформацію, яку потрібно із Сумщини, ми надаємо. Але ми не можемо охопити все. У нас 560 кілометрів спільного кордону з Росією. І подій, які відбуваються, багато. Також є логістична складність: наприклад, дорога із Сум до північної частини області займає мінімум 4 години.

«Я була ідеальною пресофіцеркою»

Вадим Міський: З одного боку, зараз ти є журналісткою — докладаєш зусиль до висвітлення війни і бачиш, як державна система реагує на бажання журналіста приїхати і висвітлити. А з іншого боку, ти займалася комунікаціями ОВА. У чому відмінність цих двох досвідів? Як взагалі тобі працювалося в системі державних комунікацій під час війни?

Альона Яцина: Це безцінний досвід, але повторювати бажання його точно не виникне ще досить довго. Коли я була на посаді, я переживала, що, можливо, не все роблю, не все встигаю. Зараз, коли я оглядаюсь на це з позиції журналіста, я вважаю, що була ідеальною пресофіцеркою. Я майже нічого не забороняла журналістам, все, що заборонено, вказано у 73-му наказі Головнокомандувача. Єдине, що я забороняла, це працювати без акредитації. Але це, мені здається, не якась додаткова заборона.

Наталка Соколенко: Так, це норма, вважаючи, що ми на війні. І, звісно, ситуації бувають різні, навіть інколи акредитацію отримують ті, хто не мав би її отримувати. 

Альона Яцина: На жаль, буває таке.

Наталка Соколенко: Повернімося до Кордон.медіа. Які теми ви висвітлюєте? Чим ви цікаві своїм глядачам і читачам?

Альона Яцина: Перше, з чого ми почали — це висвітлення життя людей на прикордонні і висвітлення наслідків обстрілів. Чому ми за це взялися? Тому що цього майже ніхто не робив. Показуємо ми все, починаючи від того, як живуть прості люди, чому вони залишаються, чим займаються, як організовують свій побут. Показуємо, як наші живуть аграрії, як працюють. Сумщина — це аграрна область, аграрна галузь нас годує, нас тримає. І те, в якому становище опинились зараз аграрії, особливо на прикордонні — це тема, від якої ми не можемо піти. Так само говоримо про бізнес, труднощі бізнесу на деокупованих територіях і на тих територіях, які зараз є зонами бойових дій. Усі, хто займається в таких умовах бізнесом і роблять щось для держави, для людей, до цього має бути привернута увага. Моя життєва позиція полягає в тому, що треба допомагати таким людям. Треба допомагати сильним, тоді вони стануть ще сильнішими.

«Область знаходиться в паніці щодо чуток про те, що буде окупація. Офіційної комунікації трохи більше нуля»

Вадим Міський: Я пам'ятаю твій виступ на Міжнародній конференції з медіаграмотності та саморегулювання медіа, яка нещодавно відбулася в Києві. Ти сказала, що як тільки люди відчувають, що вони бачать в себе перед очима одне, а в медіа — інше, то довіра людей до медіа зникає. Як ти вважаєш, чи достатньо сьогодні інформації у глядачів, читачів, слухачів медіа Сумщини про те, що відбувається на фронті? Чи відчувають вони цей розрив між тим, що відбувається і тим, що показують медіа?

Альона Яцина: Я думаю, це зараз одне з найкритичніших питань нашого інфопростору. У нас критична нестача якісних медіа, у нас критична нестача фахівців у медіа, які б якісно, фахово робили свою роботу. Саме регіональних. У нас взагалі немає зараз розуміння у військовій адміністрації, у багатьох місцевих адміністраціях про те, як коректно комунікувати з населенням, подавати офіційну інформацію.

Зараз у нас область знаходиться в паніці щодо різних чуток про можливий напад, окупацію, загрозу і так далі. Звичайно, офіційної комунікації трохи більше нуля щодо цього. І вона не викликає в людей довіру. Так само зараз у кожної сім'ї є якась людина у складі Сил оборони. Вони бачать і чують від них, що відбувається там всередині, а в медіа не бачать і близько того, що говорять хлопці і дівчата, які захищають нас. Я розумію, що є якісь нюанси, про які ми не маємо говорити, бо це може становити загрозу державі. Про це мова не йде. Але є купа проблем. Якщо вони були озвучені, то ми вже й не бачили їх.

«Інформаційний простір не може містити вакууму»

Наталка Соколенко: Чи змінюються суспільні настрої на Сумщині? Тому що про це теж треба не забувати, щоб ми всі зробили правильні висновки. Наприклад, обраний екснардеп-мажоритарник Андрій Деркач, зрадник України, уже позбавлений громадянства. Мер Середини-Буди — під слідством в СІЗО. Є ще голови громад, які в полі зору правоохоронців. Чи впливає не за зміну суспільних настроїв, чи меншає патерналістських, проросійських і більшає інших? 

Альона Яцина: Є певний відчай і є певна замореність людей. Інформаційний простір не може містити вакууму. Ми не можемо допускати якихось пустот. Вони одразу заповнюються. І коли ми мовчимо, Росія продовжує говорити. Коли в нас відсутня офіційна комунікація, у Росії присутньо достатньо комунікацій і каналів, якими доносять. Коли ми задовго даємо якусь відповідь людям, Росія дає це швидко. Ми маємо це розуміти. 

Коли я відповідала за комунікації ОВА, у нас зі всіма медійниками, з більшістю телеграм-каналів, з інфлюенсерами була певна система інформування населення. Тобто ми розуміли, що у кожного з нас є своя робота і у кожного з нас є свої позиції. Зараз цього немає, зараз для того, щоб журналістам щось отримати і розказати про це своїй аудиторії — треба подолати купу складнощів. Простий приклад. Ми чекали від ОВА два тижні, щоб вони пояснили, що означає примусова евакуація дітей. ОВА нам відмовила. Тобто визначення ми можемо погуглити, але що це насправді — нам не розказують.

«Є витрати, які іноземні донори не фінансують, а ми без цього не можемо жити»

Вадим Міський: Поговорімо про потреби твого видання і про те, де ви знаходите ресурси на існування. Ми розуміємо, що реклама зараз — не те, що може собі дозволити як основне джерело надходжень медіа, яке розташоване у прифронтовій області і виходить в соціальних мережах. За рахунок чого ви існуєте?

Альона Яцина: Майже 100% нашого бюджету — це грантові проєкти, іноземні донори. Є невелика частка місцевих донорів — це компанії, які нас підтримують і самі читачі. Є ті витрати, які іноземні донори не фінансують, а ми без цього ніяк не можемо жити. Наприклад, автомобіль для редакції нам необхідний — як повітря, як руки, як ноги. Ми за перший рік нашої роботи пересувалися на волонтерських автомобілях, на військових, на власних. Ми порахували, що за рік у нас було сім автомобілів, два з яких ми брали ненадовго у волонтерів, а інші, як то кажуть, “полягли смертю хоробрих”, бо прикордоння це не дуже безпечна територія. Тож, на жаль, ми маємо такий розхідний матеріал.

Зараз ми збираємо кошти на редакційний автомобіль, нам дуже допомагають читачі в цьому, у нас банка є. Ну і, власне, самі також домовилися, частини своїх зарплат вже скидаємо в цю банку. Сподіваюся, скоро в нас це буде. 

На редакційне авто «Кордон.Медіа». Будемо вдячні за допомогу!

????Ціль: 400 000.00 ₴

????Посилання на банку

https://send.monobank.ua/jar/4ooVsCzBva

????Номер картки банки

5375 4112 1617 8827

Ті самі шоломи, бронежилети. Зараз ми так багато в них працюємо, що збираємось купувати собі полегшені варіанти. Бо носити на собі 17 кілограмів по кілька годин на день — це важкувато, особливо, якщо врахувати, що деякі воєнкори важать 45 кілограмів. Також ми розуміємо, що якщо почнуться активні бойові дії на території Сум, то доведеться частину редакції релокувати. Також постійно є потреба в аптечках, їх складових. У турнікетах, тому що частенько буває таке, що ми, як люди, які знаходимося на місці, надаємо людям допомогу.

«Кожна допомога від держави для медіа може коштувати, якщо не репутації, то якихось зобов'язань»

Вадим Міський: Альоно, а з цього переліку потреб, які ти озвучила, щось на твій погляд могла би забезпечити держава? Чи тут місця для державної допомоги нема?

Альона Яцина: Я би не стала співпрацювати з державою і приймати допомогу. У мене є перестороги. Тому що кожна допомога від держави для медіа може коштувати, якщо не репутації, то якихось зобов'язань. Я не впевнена, що ми підемо на виконання цих зобов'язань. У нас є в області низка медіа, які користуються державними грошима, і це ледь не основна частка їхнього бюджету. Це гроші за інформування населення і за висвітлення діяльності влади. 

Вадим Міський: І як висвітлюють?

Альона Яцина: Якщо ми говоримо про інформування — і вони висвітлюють офіційну позицію влади, беруть за це гроші і це можливість для них існувати, то на це ще якось можна дивитися. Але коли це перетворюється відвертий піар влади, незрозуміло на чому, як на мене це — неприпустимо. Принаймні в своєму медіа, я такого бачити не хочу.

Вадим Міський: Краще на цю фінансову голку не підсідати. Але ведуться зараз розмови про те, що велика донорська підтримка, яку виділяє, наприклад, Європейський союз для України — Ukraine Facility Fund — мав би містити якусь частку видатків спрямованих на відновлення медіа. Мене ті міркування, які ти озвучуєш, підводять до думки, що не кожне медіа готове буде взяти ці гроші, навіть європейські, з рук української держави, якщо держава ними розпоряджатиметься. Можливо, тут є дійсно потреба залучати інших розпорядників. 

«Ми говоримо про Сумщину на весь світ»

Вадим Міський: Чи думали ви вже про відновлення України і відновлення Сумщини, зокрема? Чи є тут особлива роль, яку мали би грати медіа, «Кордон.Медіа»?

Альона Яцина: Відновлення Сумщини — це болюче питання, тому що відновлювати область, яка знаходиться вздовж кордону з ворогом — на це дивляться дуже скептично. З об'єктивних причин. Але ми маємо можливості для відновлення, і відбудови, вони мають бути використані. Ми маємо відновлювати дороги, навчальні заклади, будувати нові укриття, нові інфраструктурні об'єкти. Ми зараз маємо проєкт, який називається «Стіни, що все чули». Ми говоримо про культурні, архітектурні пам'ятки, про школи і садочки, які Росія зруйнувала за ці два роки. Ми їх показуємо, висвітлюємо, розказуємо їхні історії. І привертаємо увагу до того, що їх потрібно буде або відновлювати, або вже «поставити хрест», якщо так можна сказати. Наприклад, якщо той же садочок чи школа в кількох кілометрах від Росії, то навряд відновлення і повернення туди дітей — це буде справа найближчих років. Але ми звертаємо на це увагу. Ми говоримо про Сумщину на весь світ. Це наша мета, невеличка ціль. І ми сподіваємося, що голос медіа має звучати гучно. Ми маємо привертати увагу до питань, до проблем, висвітлювати те, як вони вирішуються. І прискорювати там, де це можливо.

«Іноземна аудиторія сприймає інформацію трохи не так, як сприймаємо ми»

Наталка Соколенко: Якщо ви говорите про Сумщину на весь світ, чи є англомовний контент? Чи іншими ще мовами, крім української?

Альона Яцина: Зараз ми в процесі створення відділу, який займатиметься в тому числі перепаковкою контенту для міжнародної аудиторії. Маємо розуміти, що це — не лише переклад текстів, а й певний відбір фото, трохи інші тексти, трохи інші меседжі. Іноземна аудиторія сприймає інформацію трохи не так, як ми звикли, і не так, як сприймаємо ми.

Наталка Соколенко: Коли подаєш інформацію закордонній аудиторії — це вже не так інформування, як культурна дипломатія. Збираєтеся видавати контент іншими мовами?

Альона Яцина: Збираємось поки лише англійською. Ми зайдемо в соцмережу X, плануємо це зробити одночасно з запуском сайту. Але відділ, навіть людина, яка це робитиме, у нас уже є.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Наталією Курдюковою про Kharkiv Media Hub, що допомагає підтримувати роботу українських і іноземних медіа у Харкові, Богданом Жуком про організацію українського кінофестивалю «Sunny Bunny», Анастасією Руденко про розбудову мережі для моніторингу і прозорого висвітлення аспектів відбудови України «Вікно відновлення», Оленою Левандовською про секрети залучення знаменитостей до соціальних проєктів та особливості роботи із підлітковою аудиторією, Катериною Котвіцькою про аналіз поточної ситуації і трендів у сфері дистрибуції аудіоконтенту онлайн, Сергієм Гнезділовим про творчість на війні, цензуру і (не)ефективні державні комунікації, Лєною Чиченіною про враження від коментування церемонії вручення «Оскара» та значення отриманої нагороди для України, Даркою Гірною про те, як виробляти та фінансувати історичний контент в Україні, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександрою Гондюл про те, як принципи гейміфікації в медіа впливають на аудиторію та залучення читачів, Володимиром Шейком про війну української та російської культур на музичних сценах Європи, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»