Цикл насильства: чи варто пробачати кривднику після квітів і вибачень? - пояснює психолог

Останнім часом ми все частіше чуємо про те, як важливо будувати здорові стосунки. Адже лише такі є запорукою повного розуміння і щастя у родині. Проте на шляху до ідилії часто трапляються перешкоди.

Які існують види жіночого насильства, як відрізнити турботу від контролю, і як правильно піти з небезпечних стосунків? На ці та інші запитання психологиня Богдана Валігура розповіла в другій частині інтерв’ю "Телеграфу".

*Про що свідчить занадто швидкий розвиток стосунків, що означають ревнощі на ранніх стадіях знайомства і якою є роль батьків у формуванні комплексу жертви? Про це та інше читайте в першій частині інтерв’ю.

Що "Ok" у стосунках, а що — ні

— Ми часто говоримо про насильство з боку чоловіків, але не можна ігнорувати й жіноче насильство. Яке воно буває і як з ним боротися?

— Оскільки жінки рідко бувають сильніші за чоловіків, то з їхнього боку частіше зустрічається емоційне насильство. Це приниження, газлайтинг, доведення до суїцидальної поведінки тощо.

Проте ми не можемо виключати й фізичне чи сексуальне насильство з боку жінки. Наприклад, це може бути різниця у віці. Або насильство, що застосоване безпосередньо до своїх дітей.

Дуже часто ми бачимо дисфункціональну динаміку в сім'ї, де тато застосовує насильство до мами, а мама застосовує насильство до дитини. І, звісно, це не призводить ні до чого хорошого.

Часто проявляється фінансове насильство. Наприклад, коли жінка контролює всі доходи сім'ї і принижує чоловіка за те, що він витрачає чи заробляє гроші не так, як вона очікує. Це може бути як пряме приниження, так і знецінювання і порівняння з іншими людьми.

Тоді жертва може почати ставити під сумнів власні думки, почуття і спогади.

— Як зрозуміти, що жінка дійсно "направляє" чоловіка, а не критикує чи піддає постійному цькуванню?

— Найважливіше в будь-яких стосунках — це відчуття безпеки та комфорту для обох партнерів. Мені здається, дорослих людей нікуди не треба направляти. Вони самі чудово направляються. Тому перед початком стосунків важливо обговорити, що для вас є "Ok" у взаєминах, а що — ні.

Тиск чи маніпуляції рідко працюють. Але працює гарна підтримка і відкрита розмова про спільні цілі та цінності. Працює також гарне позитивне підкріплення. Це коли людина робить те, що ми хочемо, а ми її за це хвалимо.

Вважаю, що ми не дуже різнимося від собак, котів й інших тварин. І якщо ви хочете зрозуміти, як вам вплинути на себе чи іншу людину, просто подивіться, як тренують собак і котів. Якщо собака дає вам лапу, то ви даєте їй смаколик. Ви ж не б'єте її по морді коли вона не дала лапу.

— А як відрізнити здорові ревнощі й турботу від контролю та небезпечних проявів?

— Тема ревнощів є дуже неоднозначною. Нема єдиного вірного трактування, чому саме вони виникають. Наприклад, в одних стосунках ревнощі трактують як прояв турботи про партнера та стосунки. Коли один партнер бачить, що до іншого партнера хтось фліртує, може відчуватись занепокоєння. Проте водночас усвідомлює, що контроль, істерики чи інші подібні дії не допоможуть дати раду у цій кризовій ситуації.

Нездорова ситуація починається тоді, коли партнер хоче впливати, розпоряджатися і контролювати. Тобто у вас втрачається відчуття, що ви є дорослою людиною. Умовно: "Я довіряю партнеру не тому, що він не здатен на зраду. Моя довіра ґрунтується на розумінні: якщо ви зрадите, то це буде не через мене, а через вас і ваші людські риси. Саме тому я вам вірю".

"Мені ніхто не повірить"

— Багато людей, які зазнають насилля у стосунках, не наважуються не те що просити про допомогу, а взагалі розповісти комусь. Чому так відбувається?

— Перед нашою зустріччю я гортала Instagram і натрапила на тренд, де жінки мають вибрати з двох лих: опинитися в лісі наодинці з ведмедем чи з чоловіком. Багато жінок вибирають ведмедя. Одна пані аргументувала це тим, що світ швидше повірить її історії про напад ведмедя, аніж про насильство з боку чоловіка. Мені здається, це найкраща ілюстрація того, чому люди не звертаються по допомогу, коли страждають від сімейного насильства.

По-перше, у нас досі керуються жахливим радянським "не виносити сміття з хати", приховуючи проблеми у стосунках. По-друге, жертву часто звинувачують, твердячи, що "вона знала, на що йшла", ігноруючи емоційний стан і психологічні механізми, які змушують людей закохуватися та ігнорувати недоліки на початку стосунків.

Кілька років тому був резонансний випадок з Регіною Тодоренко, яка казала: "Що ти зробила, щоб тебе не били?" Її слова підкреслюють хибну думку, якщо ми будемо "ідеальними" партнерами або "правильно" поводитися у стосунках, то насильство нас омине.

Однак це міф. Це може торкнутися будь-якої людини і на будь-якому етапі стосунків. І ми не можемо це проконтролювати на сто відсотків і убезпечити себе.

Поширене різке "піди від нього" також мало кому хочеться чути. Статистика показує, що найбільша кількість смертельних випадків, пов'язаних із домашнім насильством, трапляється саме тоді, коли жертва намагається розірвати стосунки або вже це зробила, але переслідувач її знаходить. Ми не можемо ігнорувати цей ризик. Коли ми кажемо жертві "просто покинь його", ми не лише не розв'язуємо проблему, але й наражаємо її на ще більшу небезпеку.

— Тоді з яких кроків починати, щоб це все правильно припинити?

— По-перше, має формуватися коло довіри з близькими людьми, які готові вас чути, готові вас супроводжувати і готові забезпечувати вам безпеку. Але все залежить від рівня насильства.

Бувають випадки, коли чоловік каже: якщо ти підеш від мене, то я вб'ю тебе і наших дітей. Або людина має певну владу і каже, що я відсуджу у тебе все, ти залишишся гола і боса, ніколи не побачиш своїх дітей. В таких ситуаціях потрібна вже правова допомога.

На щастя, в Україні діють шелтери для жертв домашнього насильства. Але й не менш важливо мати у своєму оточенні людей, які вірять вам і не засуджують.

Також у нас існує важливий закон, який може допомогти жертвам. Він дає можливість отримати судовий ордер на ненаближення, який забороняє кривднику наближатися до жертви ближче, аніж на певну кількість метрів. Цей ордер можна отримати через суд, надавши докази викликів поліції про насильство.

Звісно, звернення у поліцію не завжди гарантує належну реакцію. На жаль, жертви часто стикаються зі стигматизацією або нереєстрацією заяв. Тому важливо, щоб після кожного звернення в поліцію ви отримували реєстраційний номер вашої заяви. Цей номер буде слугувати доказом у суді для отримання ордера на ненаближення або інших правових заходів.

— Що робити, якщо ти чуєш від близької людини фразу: "Я все йому пробачу, аби він тільки був зі мною, адже я люблю його…"? Як допомогти людині, яка мислить нераціонально?

— Я б рекомендувала обговорити можливість звернення до психолога. Не варто брати на себе роль рятівника, адже це може призвести до того, що ви станете крайнім.

Можна сказати щось на кшталт: "Я помічаю, що твої стосунки не зовсім такі, як ти очікувала. Можливо, тобі допоможе розмова з психологом або сімейним терапевтом. Вони допоможуть тобі зрозуміти, що можна зробити, щоб покращити стосунки, або ж прийняти правильне рішення щодо їхнього майбутнього".

Тобто, людині, яка попри все прагне зберегти стосунки з партнером, можна запропонувати звернутися до спеціаліста. Якщо психолог — компетентна людина, то після почутого вже зрозуміє, що їй необхідно. Хоча перш за все, це рішення і відповідальність самої людини. Навіть психолог не може просто вмовити розводитися. Але, як мінімум, це дає шанс.

Чи можуть кривдники змінитися

— Зазвичай домашній кривдник приходить з квітами, просить вибачення за свої вчинки, але потім це починається знову. То чи варто пробачати?

— Я твердо стою на позиціях нульової толерантності до насильства. Щоб людина усвідомила неприйнятність своєї поведінки, вона повинна нести за неї відповідальність.

Дійсно, не всі кривдники діють свідомо. Деякі з них можуть мати психологічні проблеми, які потребують допомоги. Проте, навіть у таких випадках насильство не може бути виправдано.

Описана вами ситуація є типовим прикладом циклу насильства. З кожним прощенням (перший, другий, третій раз) динаміка стосунків стає все більш руйнівною. Конфлікт, агресія, прощення (через подарунки, квіти, благання), "медовий місяць" з ідеальними стосунками — цей цикл повторюється знову і знову. З кожним разом фаза "медового місяця" стає коротшою, а насильство — жорстокішим.

Якщо ви відчуваєте, що цей цикл, як зашморг, стискає ваше горло, це чіткий сигнал про те, що ви перебуваєте в аб'юзивних стосунках. І з цим терміново потрібно щось робити!

— Чи може людина, яка виступає в ролі насильника, усвідомити, що вона робить неправильно, і змінитися?

— Теоретично може, але потрібно орієнтуватися не на слова і обіцянки, а на конкретні дії. На щастя, зараз існує багато ефективних інструментів для подолання психологічних проблем. Доступні як офлайн, так і онлайн групові тренінги та психотерапії, спрямовані на контроль гніву. Людина може обрати зручний для себе формат, зберегти анонімність й отримати необхідну допомогу.

— Як часто жінки, які потрапляють у нездорові стосунки, підсвідомо обирають таких чоловіків, бо їм подобається бути жертвою?

— Це працює не зовсім так. Поведінка людини не завжди керується лише свідомими рішеннями. На неї впливають й неусвідомлені процеси, які формуються під впливом раннього досвіду. Наприклад, якщо в дитинстві ми стикалися з насильством або авторитарним стилем виховання, це може несвідомо впливати на те, як ми будуємо стосунки в дорослому віці.

Чому діти, які зростали у насильстві, обирають партнерів, що продовжують так поводитись з ними — бо вони знають, як виживати у таких обставинах.

Ми адаптувалися до такого життя, і коли зустрічаємо подібних партнерів, вони здаються нам більш безпечними, хоча це й нелогічно.

Це не є усвідомленим вибором, на кшталт: "Мій тато бив маму, тому я знайду собі такого ж чоловіка і буду плакати ночами в подушку". Ні, це не так. Просто, маючи досвід спілкування з людьми, які чинять насильство, ми думаємо, що знаємо, як їх заспокоїти.

І навпаки, емоційно стійкі та безпечні партнери можуть нас лякати. Ми не знаємо, як поводитися в таких стосунках, адже не маємо відповідного досвіду.

І саме це може змінити психотерапія. Коли ми усвідомлюємо ці патерни, аналізуючи свій досвід, а не діємо на автоматичному рівні, можемо їх змінити.