Депортація кримських татар: фірмовий почерк і черговий злочин Кремля

Під час Другої світової війни сталінський режим не змінив свою людиноненависницьку природу. Вранці 18 травня 1944 року було дано старт черговому злочину – почалася депортація з Кримського півострова кримських татар (киримли).

Інструмент масових репресій

Терміном "депортація" у кримінальному праві Французької республіки наприкінці XVIII століття позначався особливий вид заслання до заморських колоній людей, яких визнали злочинцями. А тепер злочинцями Кремль визнав цілий народ, який жив у Криму багато століть.

Це була не перша депортація в кривавій історії Радянського Союзу. 28 квітня 1936 року Раднарком ухвалив таємну постанову про виселення із західної прикордонної зони УРСР до Казахської АРСР 15 тисяч польських та німецьких господарств як "політично неблагонадійних".

Репресивні депортації, які провадила радянська влада в 1930—1950-х роках були ще й інструментом масових репресій. Вони проходили практично до самісінької смерті Йосифа Сталіна. На початок 1953 року загальна чисельність депортованих різних національностей, які отримали статус спецпереселенців, досягла максимальної величини – 2 753 356 осіб. З них колишніх жителів Криму (кримські татари, греки, вірмени, болгари, німці, італійці) – 202 464 особи. Відправляли спецпереселенців здебільшого у віддалені райони Сибіру, Уралу, Далекого Сходу, Середньої Азії та Казахстану.

Серед жертв брутальних депортацій під приводом "антирадянської діяльності" чи як "неблагонадійні елементи" опинилися цілі нації та народи Північного Кавказу – чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці… Також депортації зачепили частково і представників великих за чисельністю націй – українців із західних областей УРСР, литовців, латишів, естонців, поляків.

За сфальсифікованим переписом населення 1939 року в багатонаціональній Автономній Кримській Соціалістичній Радянській Республіці (у складі Російської РФСР) мешкало 1 123 800 осіб (з них росіяни, українці та білоруси становили понад 63% населення, майже 20% – татари; і 17% інші нації – німці, греки, євреї, вірмени, караїми, кримчаки, поляки, італійці, чехи тощо).

Підготовку до депортації кримських татар почали ще до завершення деокупації півострова від німецьких і румунських військ. 13 квітня 1944 року НКВС та НКДБ СРСР прийняли таємну спільну постанову "Про заходи з очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів". А вже 11 травня Державний комітет оборони СРСР на підставі доповіді народного комісара внутрішніх справ Лаврентія Берії прийняв постанову, згідно з якою кримських татар виселяли до Узбецької РСР.

"Кримськотатарське населення звинувачувалося в активній співпраці з окупаційною владою (створенні антирадянського "Мусульманського комітету Сімферополя"; розбудові цілої системи мусульманських комітетів у містах, районних центрах з метою утворення у Криму самостійної татарської національної держави; формуванні 8 батальйонів добровольців, які брали участь у боротьбі з партизанами, розстрілах мирних жителів; активній антирадянській пропаганді)", – зауважує український історик Олександр Бойко.

Проте насправді більша частина киримли не співпрацювали з німецькими та румунськими окупантами й не були колабораціоністами. Практично половину учасників радянського партизанського руху в Криму складали якраз представники цього етносу. У Червоній армії служили понад 25 тисяч киримли. Шестеро з них були нагороджені званням "Герой Радянського Союзу"; а легендарний льотчик-винищувач Амет-Хан Султан (на його рахунку 30 літаків, збитих особисто, і 19 — в групових боях) навіть двічі був нагороджений найвищою відзнакою в СРСР. Зі знищених за допомогу партизанам 127 сіл, 105 були кримськотатарськими.

У першій депортації з півострова виселяли практично всіх кримських татар, кількість яких (за офіційними даними) становила 191 014 осіб (за даними партійних органів – 194 111). Ще кілька тисяч були арештовані як "антирадянські елементи".

Більшість киримли опинилися в Узбецькій РСР – 151 136 осіб, в Марійській АРСР Росії – 8 597, в Казахській РСР – 4 286; решта – в інших областях Російської РФСР. В цих регіонах спецпереселенців чекали незвичний клімат, майже повна відсутність їжі та умов для проживання, інфекційні захворювання. І… тавро "зрадників Батьківщини", що, звісно, не полегшувало стосунки з місцевим населенням.

На збори давали кілька хвилин

Сам процес депортації пройшов у рекордні строки: менш аніж за три доби – зі світанку 18 травня до 16:00 20 травня. На збори населенню давали буквально кілька хвилин. Людей відправляли вантажівками до залізничних станцій і вже звідки під конвоєм ешелонами до місць заслання: старі, жінки, маленькі діти. Багато чоловіків по закінченні війни повернулися з фронту і також приєдналися до своїх родин.

Наслідки депортації були жахливі: за різними даними, під час її проведення і в перші роки після неї загинуло від 27% киримли. Сотні людей навіть не доїхали до місць проживання (померли в дорозі, загинули через антисанітарію, не винесли жахливих умов у вагонах, були розстріляні при спробі втечі). Лише з травня до листопада 1944 року (за зведенням НКВС) в Узбекистані загинули від голоду 10 015 кримських татар (7% усіх депортованих).

Втім, ця депортація була не першою в історії кримських татар. Ще російські царі, починаючи з "приєднання" (а фактично окупації) Кримського ханства за часів правління Катерини II, проводили етнічні чистки на півострові (які торкнулися і понтійських греків, яких відправили в Приазов’я).

Більша частина кримських татар була вимушена емігрувати наприкінці XVIII та у XIX столітті до Османської імперії. У 1770-х роках вони становили 92% населення півострова (з понад 450 тисяч), а вже 1920 року – лише 26% при населенні 719 тисяч. І зараз до п’яти мільйонів нащадків кримських татар мешкають здебільшого у Туреччині та країнах Близького Сходу.

Отже, великі групи населення були позбавлені кремлівським режимом практично всіх юридичних прав; кардинально змінився національний склад цілих регіонів (автономних республік, областей і районів). На місця проживання киримли переїжджали здебільшого мешканці центральних областей європейської частини Росії (Орловська, Рязанська, Курська області тощо).

Зникали з карти автономні області та республіки – АРСР Німців Поволжя, Кримська, Кабардино-Балкарська, Чечено-Інгуська та Калмицька АРСР, Карачаєвська автономна область. Землі, які "звільнили" від цих етносів, заселяли представники інших національностей. Що згодом, після повернення і реабілітації (часто неповної, або, як у випадку з кримськими татарами, такої що відбулася лише 1989 року) частини депортованих на батьківщину, призводило до міжнаціональних конфліктів.

Остаточне вирішення "національного питання" в Криму

Після депортації кримських татар сталінська влада дуже скоро, вже у червні 1944 року, остаточно вирішила "національне питання" на півострові. Були депортовані понад 16 тисяч греків, 12,5 тисяч болгар, до 10 тисяч вірмен. Ще на початку війни частини НКВС і армії встигли депортувати більшу частину кримських німців (до 60 тисяч). На початок 1945 року у колишній автономній республіці РФ (офіційно вона стала звичайною областю 30 червня) проживало лише 379 тисяч осіб.

Поступово багато будинків кримських татар, греків, болгар, вірмен і німців були заселені здебільшого росіянами з Центральної Росії. Згодом у тих, хто повертався після реабілітації на рідну землю, виникали проблеми з отриманням земельних угідь для будівництва. Ця проблема не вирішувалася місцевою владою, яка завжди була проросійською. І зовсім не раділи їхньому поверненню "аборигени", які насправді так і не стали за післявоєнний час ментально кримцями…

Абсолютна більшість кримських татар всі роки, відколи Україна отримала незалежність 1991 року, були послідовними прибічниками територіальної цілісності нашої держави й активно виступали проти сепаратистських, антиукраїнських рухів у Криму, які мали широку підтримку Москви.

Тому після окупації півострова російськими військами весною 2014 року влада РФ постійно утискає кримських татар. І не тільки активістів правозахисних рухів, а й мирних мешканців. Чимала кількість киримли змушені були переїхати на неокуповану частину території України.

Верховна Рада постановою від 12 листопада 2015 року визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.