Історія P-3 Orion: як створювали літак для знищення російських субмарин

Турбогвинтовий літак протичовнової боротьби і морського спостереження Lockheed P-3 Orion з моменту свого першого польоту в 1959 році став основою повітряних флотів по всьому світі. Розроблений на базі комерційного авіалайнера Lockheed L-188 Electra, P-3 служив військовим різних країн, включно зі США, Китаєм, Японією і Південною Кореєю.

Фокус переклав статтю Гаррісона Касса про американський літак P-3 Orion.

P-3 Orion, оснащений магнітним хвостовим датчиком для виявлення підводних човнів (MAD), довів свою універсальність і витривалість, ставши в один ряд з такими заслуженими військовими літаками США, як B-52 Stratofortress і C-130 Hercules.

Літак, який може бути оснащений різноманітним озброєнням, включно з торпедами і ракетами Harpoon, не втрачає своєї актуальності завдяки надійній конструкції і значним можливостям модернізації. За свою історію експлуатації P-3 виконував найрізноманітніші завдання – від стеження за радянськими підводними човнами під час холодної війни до патрулювання блокад під час Кубинської ракетної кризи, – доводячи свою незамінність у геополітичних та оборонних стратегіях.

P-3 Orion був створений для полювання за російськими підводними човнами

Літак Lockheed P-3 Orion вперше піднявся в повітря 1959 року, а з 1990 року його виробництво припинилося. Однак цей чотиримоторний турбогвинтовий літак протичовнової боротьби досі перебуває на озброєнні США, Китаю, Японії, Південної Кореї та інших країн.

Розроблений на базі комерційного літака L-188 Electra, P-3 вирізняється хвостовим датчиком, або стрілою MAD, що використовується для магнітного виявлення (MAD) підводних човнів. Загалом було побудовано 757 літаків P-3, а 2012 року P-3 Orion приєднався до B-52 Stratofortress, KC-135 Stratotanker, C-130 Hercules і U-2 Dragon Lady як військових літаків США, що прослужили понад 50 років. Це було 12 років тому, а P-3 літає і донині.

Створення P-3

У 1957 році ВМС США оголосили тендер на заміну поршневих Lockheed P-2 Neptune і Martin P-5 Marlin, двох застарілих літаків для морського патрулювання і протичовнової боротьби. В ім'я економічної ефективності Lockheed запропонувала створити військову версію свого L-188 Electra. Пропозиція перемогла в тендері, і прототип почав літати ще до кінця десятиліття.

Хоча P-3 був похідним від L-188, конструктивно ці два літаки різняться. P-3 має коротший фюзеляж перед крилами, бомбовідсік, гостріший носовий обтічник, підвіси і стрілу MAD.

Внутрішній бомбовідсік P-3 вміщує звичайні торпеди Mark 50 або Mark 46, а також може бути оснащений ядерною зброєю. Підкрилові вузли підвіски зброї можуть бути оснащені ракетами AGM-84 Harpoon, AGM-84E SLAM, AGM-84H/K SLAM-ER і AGM-65 Maverick. Вони також можуть нести ракети Zuni, морські міни і гравітаційні бомби.

P-3 оснащений чотирма турбогвинтовими двигунами Allison T56, що дають змогу розвивати максимальну швидкість 761 км/год, що можна порівняти з найшвидшими гвинтовими винищувачами та найповільнішими турбогвинтовими реактивними літаками, такими як A-10 Warthog і S-3 Viking.

Склад екіпажу змінюється залежно від завдання. Раніше до нього входили 12 військовослужбовців, а на початку 2000-х років після ліквідації посади авіаційного інженера його було скорочено до 11 осіб. Сьогодні P-3 зазвичай літає у складі трьох морських льотчиків, двох морських офіцерів, двох бортінженерів, трьох операторів апаратури спостереження і одного бортового техніка.

Історія експлуатації P-3

Під час холодної війни P-3 використовували для виявлення балістичних ракет і швидкохідних підводних човнів ВМС СРСР. У ході Кубинської ракетної кризи P-3 патрулював блокаду, аби запобігти постачанню радянської ядерної зброї режиму Фіделя Кастро.

Дійсно, P-3 хоча б частково брав участь у більшості американських конфліктів від В'єтнаму до Афганістану. Було випущено кілька варіантів, і літак експортували по всьому світі. Бразилія, Канада, Німеччина, Китай, Японія, Іран та інші країни досі мають на озброєнні P-3. Серед колишніх користувачів – Норвегія, Іспанія, Таїланд і Нова Зеландія. У цивільному секторі P-3 використовують кілька організацій, зокрема NOAA, NASA, DHS і Buffalo Airways.

Про автора

Гаррісон Касс – журналіст, який пише про оборону і національну безпеку, на рахунку якого понад 1000 статей з питань глобальної політики. Адвокат, пілот, гітарист і професійний хокеїст, Гаррісон служив у ВПС США на посаді льотчика-стажера, але його демобілізували за станом здоров'я. Гаррісон отримав ступінь бакалавра в коледжі Лейк-Форест, ступінь доктора юридичних наук в Орегонському університеті і ступінь магістра в Нью-Йоркському університеті. Слухає гурт Dokken.