Відібраний дім і зламані долі: як росіяни 80 років намагаються знищити кримських татар

"Yaşlığıma toyalmadım, men bu yerde yaşalmadım" ("Я не змогла провести там свою молодість, бо ви забрали в мене мою молодість"), – так співає Джамала в пісні "1944". У ній через історію своєї родини співачка розкриває трагедію цілого народу. Після перемоги співачки на "Євробаченні" в травні 2016 року чи не вперше у світі почали говорити про російський геноцид кримських татар в окупованому Криму.

18 травня – День жалоби (Matem künü) кримських татар, адже 80 років тому впродовж трьох днів радянське керівництво депортувало щонайменше 191 тисячу кримських татар переважно на територію Узбекистану. У документах НКВД стверджують, що дорогою загинули близько 8 тисяч кримських татар, проте пізніші підрахунки кажуть, що депортація спричинила загибель до третини корінного народу Криму, якщо не більше.

Упродовж наступних десятиліть кримських татар намагалися відправити в забуття, про них заборонялося згадувати на півострові. Після етнічної чистки Криму радянське керівництво почало туди заселяти людей інших національностей, більшість із яких становили росіяни. І лише через 45 років кримські татари отримали можливість повернутися додому.

Та вже у 2014 році росіяни окупували Крим і вдруге за кілька десятиліть позбавили кримських татар власного дому. Хтось був вимушений втікати з окупації через тиск та переслідування, хтось залишився на рідній землі, хоч і окупованій, а хтось став бранцем Кремля і за фейковими звинуваченнями відбуває покарання в російських тюрмах.

Як росіяни намагалися знищити кримських татар і як корінний народ Криму зберігає пам'ять про події 1944 року, – читайте у матеріалі 24 Каналу.

"Звільнення" Криму як нова трагедія

У травні 1944 року в Криму нацистський окупаційний режим змінився на радянський. І, здавалося, що можна видихнути: нацистів видворили. Та насувалася нова трагедія.

Чимало кримських татар, таких як Саїде Аріфова, рятували євреїв від геноциду з боку німецьких загарбників. Однак через тиждень після звільнення Криму від нацистів червона імперія розпочала нову хвилю геноциду, але проти кримських татар.

Сумнозвісний Лаврентій Берія запропонував диктатору Йосипу Сталіну виселити понад 200 тисяч людей із Криму за підозрою в "співпраці з ворогом". Абсолютна більшість – кримські татари, а також вірмени, греки, болгари та інші.

За погодженням диктатора 18 травня каральні загони НКВС почали ходити від дому до дому, змушуючи всіх "ворогів народу" покинути домівки. На те, аби зібратися, часу майже не було. Цілі сім'ї змушували лізти у вагони для худоби. І мало хто розумів, куди вони рушають, а головне – навіщо.

Людей зганяли у вагони та відправляли до Центральної Азії / Фото з архіву УІНП

Упродовж наступних трьох днів півострів перетворився на пустку, адже його мешканців везли за понад 3000 кілометрів від рідного дому. Не всі пережили цю важку дорогу, адже брак води та їжі, відсутність медичної допомоги давала гіркі плоди: люди вмирали, а їх навіть не дозволяли поховати. Тіла або залишали на станціях, або викидали у водойми. Поховання померлих рідних було радше винятком, ніж правилом.

Водночас у регіонах, де радянська влада підготувала спецпоселення для депортованих, поширювали пропаганду. Місцевих лякали, кажучи, що до них "їдуть чорти", аби ніхто навіть не наближався до них.

Вигнання замість визнання і трагедія поколінь

Депортація кримських татар стала трагедією для понад 47 000 родин. І особливою трагедією майже для кожної родини було те, що не кожен пережив дорогу до Центральної Азії, а надто діти та люди старшого віку.

Ба більше, після завершення Другої світової депортували близько 9 тисяч кримських татар, які воювали в лавах червоної армії. Уявіть собі: ви ідете на війну, проходите 4 роки справжнього пекла та мрієте після її завершення повернутися до своїх рідних, обійняти їх і повернутися до мирного цивільного життя. Натомість ви дізнаєтеся, що ще рік тому їх виселили з рідного дому як "ворогів народу", і вас клеймують так само й відправляють до Центральної Азії. І не факт, що до рідних.

Тобто переважно кримські татари, які воювали в лавах радянських військ, замість нагород отримали депортацію. Замість визнання – вигнання. Чи не єдиним, хто не дістав такого покарання, а натомість двічі був нагороджений званням Героя СРСР, став Ахмет-Хан Султан. Проте після завершення війни і на нього чекали утиски через національність.

Ахмет-Хан Султан / Фото Вікіпедії

Наступні понад 40 років більшість кримських татар жили у вигнанні в жахливих умовах.

Леране Хайбуллаєва пригадує, що за розповідями бабусі у їхньому поселенні діяв комендантський режим: депортовані жили, наче ув'язнені, адже покидати межі поселень було заборонено. А харчів не було, тому татари голодували.

Бабуся розповідала, як доводилося їсти траву, шукати якісь коріння. Страшно було. Але були люди – узбеки чи росіяни, які приносили якусь їжу і через паркан кидали,
– розповідає Леране.

Батькам Леране довелося з юних років разом уже працювати на полях та збирати бавовну, а це важка праця, а надто коли вона в голоді та холоді. Жінка зазначає, що у покоління її батьків часто зустрічаються хвороби спини, суглобів, нирок тощо. Це все наслідок важкої праці в Узбекистані.

Радянська влада знущалася з кримських татар збором бавовни в Узбекистані, тепер ЗСУ знущаються "бавовною" з нащадка радянської влади в Криму,
– відзначає Леране.

Сама Леране народилася в Узбекистані. Але на свій восьмий день народження вона разом із батьками повернулася до Криму. Хоча тоді вона ще не розуміла, що повертається на батьківщину. Та пройдуть роки, і їй доведеться знову їхати з Криму.

Повернутися не можна

Повернення кримських татар додому – ще одна складна і трагічна сторінка, на яку не так часто звертають увагу. Ще в 1960-х перші родини намагалися повернутися на рідну землю, проте їх затримували та вивозили за межі Криму. Тому ті люди купували житло на Херсонщині або в Краснодарському краї, аби бути якнайближче до свого дому.

Як наслідок, кількість кримських татар зросла в Херсонській області. До речі, ті, хто мешкав там до 1944 року, не були депортовані. Вочевидь етнічна чистка росіян була спрямована суто на півострів.

Наприкінці 1980-х під час перебудови кримським татарам дозволили повертатися. Хоча дозволом це не назвеш, радше відсутністю заборони. Тому що повернення супроводжувалося низкою проблем.

Кримські татари вимагають реабілітації / Архівне фото

Найперша – відсутність житла. Будинки та майно кримських татар за понад 40 років отримали "нових власників". Хоча на півострові активно діяла пропаганда, що начебто татари повернуться та будуть насильно відбирати житло в росіян і взагалі налаштовані агресивно; їх називали "терористами" та "головорізами". Як і в 1944 році, пропаганда демонізувала корінний народ Криму.

Здебільшого ті, хто повертався, жили в бараках і чекали, коли влада виділить їм землю для будівництва домівок. Хоча ті, хто мав гроші, намагався викупити у "нових власників" свій дім. Леране поділилася спогадом своїх знайомих:

Вони зайшли у дім (який викупили – 24 Канал), а там килим на стіні висів, як і 50 років тому. Нічого за цей час не змінилося. Той самий килим.

Повторення через 70 років

Стихійне повернення кримських татар розпочалося в 1989 році й супроводжувалося низкою проблем: відсутністю житла, роботи, коштів, агресивним ставленням з боку росіян, яких заселили в Крим після депортацій. Тому багатьом родинам знадобилися роки, аби налагодити життя і побудувати його наново.

Тільки в Криму Леране з розповідей бабусі почала дізнаватися, чому вона народилася в Узбекистані, хоча її рідна земля – Крим. Також жінка дізналася про депортацію, про сестер бабусі, які не пережили етап до Узбекистану, про роботу на плантаціях та голод. Про всі жахи тих часів. Тішило тоді лише те, що вони позаду, але події тих днів залишалися в пам'яті.

У 8 років ти це так не сприймаєш. Потім довгими зимовими вечорами про все це розповідала бабуся, пізніше я відкрила для себе бібліотеки. А ще було кримськотатарське телебачення, яке присвячувало темі депортації сюжети,
– зазначає Леране.

Щороку 18 травня кримські татари збиралися на мітинги, аби вшанувати пам'ять жертв геноциду. Але настав 2014 рік. Росіяни знову увірвалися в Крим, аби "звільнити його", і почали відбирати домівки в людей. Ба більше, почали робити все, аби стерти пам'ять корінного народу.

Кримські татари одними із перших почали чинити опір у лютому – березні 2014 року, готувати їжу для військових у заблокованих військових частинах та виходити на мітинги під двома прапорами – кримських татар та України. І першою жертвою росіян став кримський татарин Решат Аметов, якого викрали 3 березня 2014 року та закатували. Його тіло знайшли тільки через 12 днів за 60 кілометрів від Сімферополя.

Решат Аметов – перша жертва російсько-української війни / Фото із соцмереж

Та коли росіяни провели псевдореферендум та анексували півострів, тисячам людей довелося втікати від окупації та переслідувань. Серед них і Леране. Один із її сусідів був співробітником управління СБУ в Криму, але зрадив присязі та перейшов працювати у ФСБ. Перестрівши одного разу Леране, він сказав їй, що краще було б, якби вона поїхала. Таку ж думку висловила і її мама. Тому жінка переїхала до Ірпеня.

Негласно росіяни зробили корінний народ "ворогом №1", постійно підозрюючи в "тероризмі" та інкримінуючи звинувачення. Сотні людей стали бранцями Кремля та відбувають строки ув'язнення на території Росії.

Спроби стерти пам'ять

Росіяни заперечують геноцид кримських татар, так само як і геноцид українців під час Голодомору. Усе намагаються списати на те, що "це були такі часи" і взагалі страждав не один народ, але й інші. Росіяни намагаються знецінити трагедію в історії народів, проти яких були вчинені ці злочини.

Наприклад, росіяни активно ведуть подібну пропаганду в Криму, аби стерти пам'ять. І роблять це руками колаборантів з-поміж кримських татар, бо такі теж, на жаль, є.

Колаборанти, які там після окупації живуть, кажуть: "Чому ви вчепилися в те 18 травня? Все ж ми на своїй землі і нема що відзначати. Що ж за дата взагалі, то все в минулому",
– каже Леране.

У такий спосіб росіяни намагаються максимально спотворити історію та знецінити те, що довелося пережити цілому народу впродовж останніх десятиліть. Коли українці говорять про Голодомор, росіяни кажуть, що голодували і в інших республіках СРСР, а коли кримські татари кажуть про депортацію, ті кричать про те, що страждали і вірмени, греки та болгари. Проте в усіх випадках є дещо спільне: народи, які говорять про свої трагедії, чи не найбільше у них і постраждали.

Qırımtatarlarnıñ toprağı

Крим – споконвічна земля корінних народів. Це регіон з багатою історією та культурою. А ще – це дім, який уже не вперше намагаються відбірати.

Століттями Крим був землею кримських татар. І хоч історія взаємин українських козаків та кримських татар не надто безхмарна, але вона дуже тісно переплетена. А коли росіяни захопили Крим вперше, то відтоді біль двох народів спільний. Русифікація, витіснення рідної мови та культури зовсім чужою, гніт та приниження і упокорення геноцидом. Хто зрозуміє краще біль українців, ніж кримські татари? Хто зрозуміє біль кримських татар краще, ніж українці?

70-ті роковини депортації – мітинг у Києві, травень 2014 року / Фото Кореспондент.net

Ще у 90-х видатна українська письменниця Ліна Костенко наголошувала, що корінним населенням Криму є кримські татари і всі, хто називали себе в той час "корінними кримчанами" мали б бути обачнішими, з огляду на те, що живуть вони там, де трапилася велика трагедія.

Росіяни націлені винищувати інші народи, асимілювати та підкорювати їх. І кримські татари, як і інші народи, стали жертвами імеріалізму та тоталітаризму. А наслідки депортації у 1944 році й анексії Криму і досі страшні – тисячі, якщо не десятки тисяч людей, позбавлені рідної землі, свого дому.

80 років тому радянська влада хотіла вирвати кримських татар з корінням з рідної землі, але тільки любов до батьківщини та рідного дому не дозволила їм цього зробити. Тільки тому татари роками намагалися повернутися і все ж змогли це зробити попри всі перешкоди. І зараз мріють про те ж саме.