Як і чому СРСР вчинив злочин проти кримськотатарського населення Криму

18-20 травня 1944 року бійці НКВС за наказом з Москви зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення Криму і відправили в бік Узбекистану 70-ма ешелонами.

Це примусове виселення татар, яких радянська влада звинуватила в співпраці з нацистами, стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії, зазначає BBC.

Як татари жили в Криму до депортації?

Після створення СРСР у 1922 році Москва визнала кримських татар корінним населенням Кримської АРСР в межах політики коренізації.

У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою культуру. В Криму були кримськотатарські газети, журнали, освітні заклади, працювали музеї, бібліотеки і театри.

Кримськотатарська, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися понад 140 сільських рад.

У 1920-1930-х роках татари становили 25-30% від усього населення півострова.

Однак у 1930-х радянська політика щодо татар, як і щодо інших національностей СРСР, стала репресивною. Спочатку було розкуркулення і виселення татар на північ Росії та за Урал. Потім насильницька колективізація і Голодомор 1932-1933 років. Після цього – чистки інтелігенції в 1937-1938 роках.

Це налаштувало багатьох кримських татар проти радянської влади.

Коли відбулася депортація?

Основна фаза насильного переселення відбулася протягом неповних трьох діб, почавшись удосвіта 18 травня 1944 року і закінчившись о 16:00 20 травня. Всього з Криму депортували 238 500 людей – майже все кримськотатарське населення.

Для цього НКВД залучила понад 32 тисячі силовиків.

Що стало причиною депортації?

Депортація була здійснена за особистим наказом диктатора Йосипа Сталіна і планувалася завчасно, ще поки півострів був захоплений німцями.

Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, “масовому винищенні радянських людей” і колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами.

Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету оборони про депортацію, яке з’явилося за тиждень перед її початком за підписом комісара державної безпеки СРСР Лаврентія Берії.

Однак історики називають і інші, неофіційні причини переселення. Серед них – той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.

Це підтверджують документи, у яких Берія пропонує виселити все кримськотатарське населення до Узбекистану через “небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу”.

На користь цієї теорії свідчить також те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.

Чи справді деякі татари підтримували нацистів?

За різними джерелами, в антирадянських бойових загонах, сформованих німецькою владою, служили від 9 000 до 20 000 кримських татар, пише історик Дж. Отто Пол. Деякі з них прагнули захистити свої села від радянських партизанів, які, за свідченням самих татар, часто переслідували їх за національною ознакою.

Інші татари долучилися до німецьких загонів через те, що потрапили в полон до нацистів і хотіли полегшити нелюдські умови перебування в таборах для військовополонених у Сімферополі і Миколаєві.

Водночас 15% дорослого чоловічого кримськотатарського населення воювали на боці Червоної армії. Під час депортації їх демобілізували і відправили в трудові табори Сибіру й Уралу.

У травні 1944-го більшість із тих, хто служив у німецьких загонах, відступили до Німеччини. Депортували переважно їхніх дружин і дітей, які лишилися на півострові.

Як відбувалося насильне переселення?

Службовці НКВС заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму.

Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім’я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.

Людей вантажівками відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені людьми.

Під час переїзду загинули близько 8 000 людей, більшість з яких – діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф.

Деякі люди, не витримавши страждань, сходили з розуму.

Все майно, що залишилося в Криму після татар, держава присвоїла собі.

Куди депортували татар?

Більшість татар відправили до Узбекистану і сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану.

Близько 30 тисяч потрапили в Марійську АРСР, на Урал та кілька ірших російських регіонів.

Які були наслідки депортації для татар?

За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.

Серед померлих за перший рік майже половина – діти до 16 років.

Через брак чистої води, антисанітарію, відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія та інші хвороби. Новоприбулі не мали природного імунітету проти багатьох місцевих недуг.

Який статус вони мали в Узбекистані?

Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень – оточених воєнізованою охороною, блокпостами і огороджених колючим дротом територій, які швидше нагадували трудові табори, а не поселення мирних людей.

Приїжджі були дешевою робочою силою і їх використовували для праці в колгоспах, радгоспах і на промислових підприємствах. В Узбекистані вони обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах, на будівництві, заводах і фабриках. Серед найтяжчих робіт було зведення Фархадської ГЕС.

У 1948 році Москва визнала кримських татар довічними переселенцями. Тих, хто без дозволу НКВД виходив за межі свого спецпоселення, наприклад, щоб провідати родичів, наражалися на небезпеку 20-річного ув’язнення. Такі випадки траплялися.

Ще до депортації пропаганда розпалювала серед місцевих жителів ненависть до кримських татар, тавруючи їх як зрадників і ворогів народу.

Як пише історик Ґрета Лінн Углінґ, узбекам розповідали, що до них їдуть “циклопи” й “канібали”, і радили триматися подалі від прибульців. Доходило до того, що деякі місцеві жителі обмацували голови приїжджим, перевіряючи, чи не ростуть там роги.

Пізніше, довідавшись, що кримські татари однієї з ними віри, узбеки були здивовані.

Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати у паспорт.

Що змінилося в Криму без татар?

Після виселення з півострова татар, а також греків, болгар і німців, у червні 1945 року Крим втратив статус автономної республіки, він став областю у складі РРФСР.

Південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, за офіційними даними, в Алуштинському районі залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200. Згодом сюди почали переселяти росіян та українців.

На півострові провели “топонімічні репресії” – більшість міст, сіл, гір і річок, які мали кримськотатарські, грецькі чи німецькі назви, отримали нові, російські.

Радянська влада знищувала татарські пам’ятники, спалювала рукописи і книжки, в тому числі томи Леніна і Маркса, перекладені кримськотатарською.

Мусульманські кладовища та релігійні об’єкти в Криму були зруйновані або перетворені на світські місця: у мечетях відкривали кінотеатри й крамниці.

Водночас радянська влада почала заселяти Крим вихідцями з різних регіонів УРСР та РРФСР. На кінець 1944 року їх вже було у Криму близько 64 тисяч.

Перепис населення у 1959 році показав, що населення відновилося до 1,2 мільйона осіб, а більшість становили росіяни – понад 70%. Українців було 22%, білорусів – 2%.

Коли татарам дозволили повернутися до Криму?

Режим спецпоселень для татар проіснував до хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х.

У 1954 році союзна влада на чолі з Микитою Хрущовим передала Кримську область зі складу РРФСР до складу УРСР. В указі президії Верховної Ради СРСР так пояснювлали причини такого рішення: “Враховуючи територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки й тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР”.

У 1956 році Хрущов засудив сталінську депортацію. Але тоді радянський уряд не зняв обвинувачення в державній зраді і не дозволив їм повернутися на батьківщину чи навіть у сусідні з Кримом південні області. Протягом 1950-х і 1960-х років татари боролися за своє право повернутися на історичну батьківщину, в тому числі за допомогою демонстрацій в узбецьких містах.

У 1967 році Верховна Рада СРСР хоч і зняла з кримських татар звинувачення у масовій зраді під час Другої світової війни, але знову не надала право на повернення до Криму.

Поступово кримським татарам вдалося домогтися розширення своїх прав: їм дозволили розселитися на всій території СРСР, однак неформальна, але від цього не менш сувора заборона на їхнє повернення до Криму, діяла аж до 1989 року.

А у 1989-му, коли Союз доживав останні роки, Верховна Рада СРСР ухвилила декларацію “Про визнання незаконними та злочинними репресивних актів проти народів, підданих примусовому переселенню, і забезпечення їхніх прав”.

За чотири наступних роки на півострів повернулася половина всіх кримських татар, що жили тоді в СРСР – 250 тисяч.

Проте повернення корінного населення було складним і супроводжувалося земельними конфліктами з місцевими жителями, які встигли освоїтися на новій землі.

Новим викликом для кримських татар стала анексія Криму Росією в березні 2014 року.

30 тисяч татар, що жили в АРК, залишили історичну батьківщину після анексії Криму Росією. Багатьом російська влада заборонила в’їзд на півострів, в тому числі лідерам цього народу Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову.

З початком широкомасштабної війни ще щонайменше 20 тисяч кримських татар виїхали з Криму.

Чи має депортація ознаки геноциду?

Деякі дослідники і дисиденти вважають, що депортація татар відповідає визначенню геноциду, прийнятому в ООН. Вони стверджують, що радянський уряд мав намір знищити кримських татар як етнічну групу і цілеспрямовано йшов до цієї мети.

У листопаді 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію геноцидом. З того часу українська влада закликає ООН та інші міжнародні організації зробити те саме.

Джерело: BBC