Ярмак шматує окупантів дронами, а Дікусар повернеться додому лише після перемоги

Жоден з них не планував бути військовим. У квітні до лав ЗСУ вступив 30-річний актор Костянтин Темляк. Щойно, до речі, в прокат вийшов фільм «Будинок «Слово». Нескінченний роман», де він зіграв Павла Тичину.  

З жовтня минулого року у 7-й бригаді тактичної авіації імені Петра Франка служить 40-річний Дмитро Сова. В інтерв’ю Коротко про актор розповідав, що йде воювати заради людей, яких він любить, іншого виходу немає.  

36-річний Павло Алдошин доєднався до війська на початку повномасштабної війни. За його словами, навички, які він отримав як актор на зйомках, зокрема у фільмі «Снайпер. Білий ворон», сьогодні рятують йому життя.

Багато їхніх колег теж сьогодні боронять країну від російських окупантів.

Сергій Михальчук

51-річний Сергій Михальчук пішов добровольцем до війська у березні 2022 року. Нині кінооператор, який знімав «Довбуша», «Дике поле», «Параджанова», «Поводиря», виконує на війні місію солдата, фотографа і оператора.

- Найважливіший і документальний, і ігровий проєкт – це «Вижити». Вижити фізично. Вижити в повному складі з усіма кінцівками, - розповідає про своє теперішнє життя Сергій в інтерв’ю 24 каналу.  - Не кажу про здоров'я, просто вижити. Інших проєктів немає. Достойно дожити до кінця нашої війни. Живим. Багато побратимів втрачає кінцівки. І це теж дуже драматична історія.

Михальчук зізнається, що війна дуже його змінила.

- Я перестав радіти, - продовжує митець. - Мені хочеться вижити у цій війні. Втратилась легкість. З'явилося більше сумних думок. Я перестав нормально спати. Є ще багато інших речей, але вже внутрішніх. Я думаю, що багато того, що ми переживаємо зараз, – це саме сильне емоційне потрясіння за наше життя, яке ми проживаємо. Я впевнений, що більшість моментів буду пам'ятати до останнього дня, скільки я буду жити.

Юрій Феліпенко

31-річний  актор Юрій Феліпенко вступив до лав ЗСУ у квітні. Актор служить у батальйоні ударних БпАК «Ахіллес» 92-ї ОШБр. Це підрозділ добровольців, сформований у перші дні повномасштабної війни, які спеціалізуються виключно на роботі з квадрокоптерами та дронами різних типів (FPV, нічні бомбери, розвідувальні крила). Феліпенко каже, що це було його добровільне і свідоме рішення.

- Як каже наш командир, військо - це не вирок і не тягар. Це наше сьогодення. Це наше життя. Чому я пішов саме в цей батальйон? По-перше, через людей, про яких я дізнався, яким довірився. Це дуже мотивовані, розумні люди, які знають, чого хочуть, для чого вони це роблять. Цей батальйон піклується про своїх військових. Нас на навчанні тут зараз 8 людей. Потім ми відправимося у свій бат, де продовжимо вивчати вже різні спеціальності.

Знаходячись тут, я вже відчуваю, що необхідний. Я небагато знаю в армійській темі, але залюбки вчусь. Я дійсно отримую задоволення. І величезна мотивація для мене особисто - це піклування батальйону про нас. Я не думав, що може бути таке у війську. Зараз я ще впевненіший у своєму виборі, ніж був до цього, - розповів Юрій в інтерв’ю сайту «1+1».

Актор зізнається, що призвичаїтися до нових умов життя йому було не важко.

- Призвичаїтися було не важко, тому що я цей вибір зробив не за один день. Щодо навчання, я максимально намагаюся віддати себе сюди. Зараз зовсім не думаю про акторське. Мені це наразі нецікаво. Я хочу максимально взяти ті знання, які мені дадуть тут, а потім безпосередньо в батальйоні, - продовжує Феліпенко. - Військо - це не вирок. Це наша реальність, яку ми тягнемо всі. Все буде добре. Коли ти зустрічаєш тут таких мотивованих людей, то ти розумієш, що все недаремно. Україна буде жити завдяки отаким хлопцям і батальйонам, як «Ахіллес», які цінують своїх воїнів, дають їм змогу навчатися. Тут ніхто тебе не кине і не скаже: ні, виконуй наказ.

Дмитро Дікусар

38-річний хореограф Дмитро Дікусар у лавах ЗСУ з 6 березня 2022 року.

- Сьогодні два роки, як я повністю перейшов на «військові рейки», - згадував Дмитро 6 березня 2024-го. -  Чи думав я тоді, що війна так затягнеться? Ні! Чи жалкую я про свій вибір? Теж ні! Безперечно, накопичилась втома, іноді здають трохи нерви, але спогади про загиблих товаришів і віра в перемогу добра над злом дає поштовх рухатись і не зупинятись. Війна дуже змінилась, ми теж не залишаємось попередніми… «Постійні зміни - тактика, яку не перемогти» - десь почув я нещодавно. Тому рухаємось далі, любі українці, і не ведемось на «дешеві» маніпуляції, що мають намір нас роз‘єднати і ослабити! Краще помолимось за полонених, поранених і вшануємо полеглих героїв! Останнім часом не вистачає улюбленої справи, але в певні моменти командир каже мені: «танцуй, танцор!» і я «танцюю»…

У червні минулого року Дікусар зізнавався, що мав звільнення на певний час і вперше за рік міг обійняти рідних. Однак відчув себе вдома некомфортно і повернувся на службу. Хореограф каже, що повернеться до цивільного життя тільки після перемоги.

Дмитру Дікусару не вистачає улюбленої справи, але додому хореограф повернеться після перемоги. Фото: Instagram.com/dikusar_dmitriy/

Yarmak

32-річний Олександр Ярмак теж з перших днів захищає країну від російських окупантів. Нині репер - командир взводу управління дронами.

- Через те, що ми працюємо з ударними дронами, у нас не буває легких поранень. У нас або середні, або тяжкі. 90 відсотків, що людина лишиться інвалідом. Тому наша задача – не допускати помилок. Війна – це теж наука, це теж професія, - розповів Олександр в інтерв’ю «Слава+». 

Ярмак зізнається, що свідомо розуміє, що може загинути, які є ризики для життя та здоров’я, але не може не бути там, серед ідейних побратимів, яких безмежно поважає.

- Я така людина, яка в житті жодної тварини не вбила, не завдала їй шкоди. Я реально в себе з будинку мураху на листочку виносив. Я так поважаю навколишнє середовище і наш світ. Але зараз нам не залишили вибору. Це реально орда темряви. Ми їх просто шматуємо дронами, відриваємо їм голови, руки, ноги, на шмаття їх рвемо, а вони все одно пруть, пруть… І ти думаєш: «Що ти тут забув?» - пояснює співак.

Репер каже, що спочатку переживав, чи зможе вбити людину:     

- Чесно, я переживав про цей момент. Бо для мене вбити будь-яку людину, навіть покидька, раніше було немислимим явищем. Але вже на той момент я настільки інтегрувався у війну, а війна інтегрувалася в життя всіх нас, стільки горя принесли ці потвори, що в мене взагалі… От коли ми вбили перших типів, ми просто поїхали додому, повечеряли й лягли спати. Жахи не снилися. Все ж таки ми це бачимо через екран монітора. Ми не відчуваємо криків, болю… У нас приблизно все виглядає як в комп'ютерній грі. Біжать якісь солдатики, і ми їх знищуємо. Ти бачиш, що він корчиться, що в нього відірвало руку або ще щось, що він помирає… Але мені їх взагалі не шкода. От взагалі! Я це сміття буду продовжувати нищити, тому що це нелюди, вони просто несуть смерть і руйнування цій планеті. Хтось це має зупинити. Бо якщо не ми, то нас всіх вб’ють ці ординські морди.

До речі, пісню «Вавилон» Ярмак присвятив всім захисникам нашої країни, зокрема своїм побратимам з 14-го полку, серед яких - кандидат історичних наук, айтівець, скрипаль, підприємець, депутат, блогер, інженер авіаційної техніки, будівельник. Відео зняте на Марʼїнському напрямку, де вони працювали.