Найл Фергюнсон: Друга Холодна війна спалахує швидше, ніж перша

Щоб зрозуміти, що стоїть на кону у боротьбі з віссю Китаю, Росії та Ірану, достатньо прочитати «Володаря кілець». У великій епопеї Толкієна поступово стає ясно, що сили темряви об'єдналися.

Толкієн знав, про що писав. Ветеран Першої світової війни, він із тривогою спостерігав за наближенням другої великої пожежі. Потягуючи пінту гіркої і пихкаючи трубкою в «Ширі» - своєї ідеалізованої Середньої Англії, - він міг лише здригатися, спостерігаючи, як нацистська Німеччина, фашистська Італія та імперіалістична Японія об'єднуються у Вісь у 1936-37 роках, і бурмотати: "Я ж казав", коли Гітлер і Сталін об'єдналися в 1939 році.

Ми також є свідками формування та консолідації Осі. Про Толкієна мені жваво нагадав твіт, опублікований консервативним телеведучим Марком Левіном у вівторок. Його варто процитувати: «Умиротворення – це ескалація. Наші вороги рухаються. Наші союзники оточені та атаковані або скоро будуть атаковані. ... Консерватизм та MAGA - це не ізоляціонізм чи пацифізм. Вони не про умиротворення чи національне самогубство. ... Саме ми, патріотичні американці, маємо зробити крок у прорив і досягти цього зараз».

Значення виступу Левіна, написаного з Ізраїлю, який він відвідав, полягає в тому, що він ставить його на шлях зіткнення з ізоляціоністськими елементами Республіканської партії, такими як представник Марджорі Тейлор Грін.

Для таких, як Грін і колишній колега Левіна з Fox News Такер Карлсон, військовий конфлікт в Україні - це лише «сварка в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо», як ганебно заявив британський прем'єр-міністр Невіл Чемберлен про Чехословаччину у вересні 1938 року. Вони, схоже, зовсім не соромлячись, виступають у ролі «корисних ідіотів» президента Росії Володимира Путіна, у прямій наступності з апологетами Гітлера та Сталіна у 1930-х роках.

Як зазначив минулого тижня представник Держдепартаменту Меттью Міллер, за російськими військовими зусиллями стоять величезні економічні ресурси Китайської Народної Республіки. «В останні місяці ми спостерігаємо, що з Китаю до Росії надходять матеріали, які Росія використовує для відновлення своєї промислової бази та виробництва зброї, яка з'являється на полі бою в Україні», - заявив Міллер напередодні. "І ми неймовірно стурбовані цим", - додав він.

На початку цього місяця у Пекіні міністр фінансів Джанет Йеллен попередила свого китайського колегу, що будуть «значні наслідки», якщо Китай продовжить підтримувати російські воєнні дії в Україні.

Незважаючи на свої заяви про те, що вони хочуть виступати в ролі миротворців, китайські лідери напередодні військової операції в Україні дали своє благословення – що ще означало взаємну обіцянку партнерства без обмежень? - і підтримка голови Сі Цзіньпіна була вкрай важливою для виживання Путіна з того часу, як його сили було відкинуто від околиць Києва два роки тому.

Так само не можна розглядати війну Ірану проти Ізраїлю в ізоляції. Тегеран підтримує військовий конфлікт Росії в Україні, поставляючи тисячі безпілотників і ракет, подібних до тих, що були випущені проти Ізраїлю минулими вихідними.

Росія, своєю чергою, ймовірно, допомагає зміцнювати іранську протиповітряну оборону. Китай не тільки є одним із основних покупців іранської нафти; міністр закордонних справ Китаю Ван І зателефонував до Тегерану одразу після нападу на Ізраїль, щоб похвалити, а не засудити своїх іранських колег. Китайська пропаганда була незмінно антиізраїльською з моменту вбивчих атак ХАМАС 7 жовтня минулого року.

Появу цієї нової осі передбачав Збігнєв Бжезінський, радник президента Джиммі Картера з національної безпеки, ще 1997 року.

У своїй книзі «Велика шахова дошка» Бжезинський писав: «Потенційно найнебезпечнішим сценарієм була б велика коаліція Китаю, Росії та, можливо, Ірану, «антигегемоністська» коаліція, об'єднана не ідеологією, а взаємними претензіями. За своїми масштабами та охопленням вона нагадуватиме виклик, кинутий колись китайсько-радянським блоком, хоча цього разу Китай, швидше за все, буде лідером, а Росія – послідовником».

Бжезинський виявився пророком. Однак, оглядаючись на минулі три роки, важко не дійти висновку, що його наступники в адміністрації Байдена зробили багато як мимоволі, так і свідомо, щоб ця коаліція стала реальністю: починаючи з того, що кинули афганців напризволяще 2021 року, потім не змогли утримати Росію від конфлікту у 2022 році і, нарешті, не змогли утримати Іран від розв'язання своїх проксі проти Ізраїлю у 2023 році.

Так, Байден прийшов на допомогу Україні та Ізраїлю, коли вони зазнали нападу, але більш рання демонстрація сили могла б уникнути обох надзвичайних ситуацій

Левін і Джонсон зрозуміли, як і колишній держсекретар Майк Помпео, що деякі сварки у далеких країнах мають зрештою торкатися нас. Вони є частиною єдиної війни, яку веде нова Вісь проти фундаментальних цінностей, якими ми цінуємо: демократію, верховенство закону, індивідуальну свободу. Я передбачаю, що контраргументи ізоляціоністів не витримають.

Поки, на щастя, ми перебуваємо у Другій холодній війні, а не у Третій світовій. Якщо російський конфлікт в Україні був нашим еквівалентом Корейської війни 1950-53 років, то другу Кубинську ракетну кризу (через Тайвань) ми вже проскочили і вступили в період розрядки, який минулого разу зайняв два десятиліття. Після президентського саміту у Вудсайді (Каліфорнія) у листопаді минулого року китайці, схоже, щиро хочуть уникнути зіткнень і вступити у серйозний, хоч і крижаний діалог зі своїми американськими колегами, що нагадує 1969-72 роки.

Але несподіваний напад ХАМАС на Ізраїль у жовтні минулого року повернув нас 1973 року. І варто нагадати, що розрядка недовго протрималася після успішного затвердження Генрі Кісінджером верховенства США на Близькому Сході в результаті війни Йом-Кіппур (війна Судного дня - конфлікт між коаліцією арабських держав з одного боку та Ізраїлем з іншого боку) того року. Коротше кажучи, у Другій холодній війні ми, схоже, отримали 1950-і, 1960-і та 1970-і роки, спресовані разом у дещо бентежну мішанину.

Тоді, як і зараз, холодна війна має ідеологічний вимір: принаймні деякі республіканці повернулися до розмов про захист свободи. Для Путіна і Сі це лише код для «кольорових революцій», які підтримують ЦРУ. Тоді, як і зараз, холодна війна – це технологічні перегони, хоча сьогодні межами інновацій є штучний інтелект та квантові обчислення, а також ядерна зброя та «зоряні війни» (протиракетна оборона).

Тоді, як і зараз, холодна війна – це інфляція та внутрішній розкол. Тоді, як і зараз, дуже важливо, щоб Китай та Росія були єдиними, а не наступали один одному на горло. Їхня нинішня єдність - справжній головний біль для США та їхніх союзників. Тоді, як і зараз, існує не два, а три угруповання, тому що значна кількість країн хотіла б бути такими, що не приєдналися, а не вибирати одну зі сторін

Тож у чому полягають найбільші різницю між Першої і Другої холодної війною?

По-перше , Китай - набагато більший економічний суперник, ніж будь-коли був Радянський Союз.

По-друге, Захід економічно пов'язані з Китаєм через величезну мережу ланцюжків поставок оскільки ми ніколи були пов'язані з СРСР.

По-третє, ми набагато слабші у плані виробничих потужностей. В умовах, коли Китай затопив світ дешевими «зеленими» (нові галузі - сонячна енергетика, електромобілі та літій-іонні батареї – прим.ред. Briefly) товарами, у Заходу не залишається іншого виходу, окрім як відродити протекціонізм та промислову політику, повернувши годинник економічної стратегії тому, у 1970-ті роки.

По-четверте, фіскальна політика США перебуває в абсолютно нестійкому шляху. Дефіцит у 7% у період повної зайнятості – це, м'яко кажучи, не те, що рекомендують підручники з макроекономіки. Більше того, як щойно відзначило Бюджетне управління Конгресу, неухильне зростання федерального боргу в державних руках по відношенню до валового внутрішнього продукту - з 99% цього року до прогнозованих 166% до 2054 року - неминуче сковуватиме майбутні адміністрації з тієї простої причини, що частка доходів, що невблаганно зростає, повинна буде йти на обслуговування боргу. Мій єдиний внесок у зведення законів історіографії - те, що я називаю законом Фергюсона, - говорить, що будь-яка велика держава, яка витрачає на обслуговування боргу (виплату відсотків за державним боргом) більше, ніж на оборону, не залишатиметься дуже довгою.

По-п'яте, наші альянси можуть виявитися слабшими, ніж за часів Першої холодної війни. У Європі Німеччина належить до лідерства США в Атлантичному альянсі ще неоднозначно, ніж у часи остполітики (нормалізація відносин між Західною Німеччиною та Східною Німеччиною – прим.ред. Briefly). США можуть думати, що «четвірка» перетворила Індію на азіатського союзника, але я дуже сумніваюся, що прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді візьме слухавку, якщо Вашингтон покличе його на допомогу у тайванській кризі.

З усіх цих причин нам не слід бути надто самовпевненими щодо результату Другої холодної війни. Зокрема, як постійно попереджав Елбрідж Колбі, тайванська криза – якщо Китай влаштує блокаду чи вторгнення цього року – застане США погано підготовленими. І Пекін може не погодитися з оцінками американської розвідки про те, що він чекатиме до 2027 року, щоб зробити свій хід.

І все ж є одна остання схожість з першою холодною війною, про яку я промовчав вище. Зараз, як і тоді, у Вашингтоні існує двопартійний консенсус з приводу того, що комуністична наддержава є серйозною загрозою.

Політичне питання, на яке має відповісти цього року, полягає в тому, хто найкраще зможе протистояти цій загрозі.

У певному сенсі Джо Байден і Камала Харріс уособлюють підхід Демократичної партії після В'єтнаму, який застосовувався починаючи з Джиммі Картера, Білла Клінтона і закінчуючи Бараком Обамою. Цей підхід майже завжди ставить на чільне місце «деескалацію», а не стримування (навіть в Україні це було правдою), і має тенденцію до скорочення оборонного бюджету. Дональд Трамп, навпаки, коливається між войовничістю та ізоляціонізмом, явно віддаючи перевагу торговим війнам «вогню і люті» справжніх воєн. Але за темпераментом він добрий у стримуванні - хоча б тому, що наші супротивники вважають його таким непередбачуваним. За Трампу витрати на оборону зросли.

Запустивши свій рій безпілотників і ракет на Ізраїль, іранці мимоволі дали багатьом республіканцям дозвіл наслідувати Помпео на шляху яструбиного, але не ізоляційного курсу. У новому есе у Foreign Affairs представник від штату Вісконсін та колишній радник Трампа пишуть: «Китай підтримує експансіоністські диктатури в Росії, Ірані, Північній Кореї та Венесуелі». Щоб зупинити його, «потрібно посилити тертя в американо-китайських відносинах» і «швидко наростити оборонний потенціал США».

Вони приймають мій давній аргумент про те, що ми перебуваємо у Другій холодній війні, але відкидають розрядку, вважаючи, що вона лише «зміцнить переконаність [китайців] у тому, що вони можуть безкарно дестабілізувати світ». Коротше кажучи, автори хочуть перенести цю нову холодну війну у 1980-ті роки.

Чи прислухається сам Трамп до порад «яструбів»? Якщо він вирішить дотримуватись ізоляціонізму, підозрюю, що це може зашкодити його шансам на переобрання. Але якщо він відкине цю оману, раптом може виникнути атмосфера 1980 року. Незважаючи на те, що Байден проводив політику технологічного стримування Китаю, яка багато в чому була жорсткішою і ефективнішою, ніж політика Трампа, зараз він виглядає слабко. Він не лише не вміє стримувати ворогів Америки. Він навіть не може змусити близького союзника США - Ізраїль зробити те, про що він просить.

Тому може виявитись, що остаточне історичне значення іранської атаки на Ізраїль полягатиме не в її впливі на Близький Схід, а у впливі на настрої республіканців у США.