"Співак протесту" Боб Ділан: нащадок емігрантів з Одеси

У світі музики Боб Ділан – культовий музикант, поет, письменник, актор і художник – справедливо вважається першим після Бога. Він найзначніша постать в американській (фольк та рок) музиці 60–70-х років, автор безсмертних хітів та лідер, нехай і негласний, антивоєнного руху Америки. Коріння сім'ї Боба Ділана треба шукати на українській землі, а точніше – у місті на березі Чорного моря.

Онук емігрантів з Одеси

Боб Ділан – він же Роберт Аллен Циммерман, як звали його при народженні й у перші роки життя – народився в США, в портовому місті Дулут у штаті Міннесота. Його бабуся та дідусь по лінії батька, Зігман та Ганна Циммермани, емігрували до Америки з Одеси, рятуючись від єврейських погромів, а батьки матері, Бен і Флоренс Стоуни, приїхали в країну рівних можливостей з литовських земель. Батько майбутньої зірки Абрам Циммерман володів невеликим магазином, мати Беатріс була домогосподаркою – Боб-Роберт має молодшого брата Давида. Після того як батько захворів на поліомієліт і став інвалідом, сім'я переїхала до бабусі й дідуся з боку матері, в місто Хіббінг, де Ділан-Циммерман жив до повноліття.

Музикою він захоплювався з раннього дитинства, віддаючи перевагу спочатку блюзу та кантрі, а потім рок-н-ролу. Під час навчання у школі організував кілька музичних гуртів, які виступали на святах і конкурсах для учнів. Композиції, які вони виконували, Роберт слухав по радіо, слова записував, а музику відтворював на слух. Під час навчання в університеті Міннеаполіса Ділан почав виступати у невеликих фольк-клубах, де мав велику популярність.

"Скільки разів у небо мають бути запущені ядра, перш ніж їх заборонять назавжди?"

Коли музикантові виповнилося 19 років, він переїхав до Нью-Йорка, де, несподівано для себе, потрапив у вир революційних – у політичному значенні слова – подій. Його пісні того часу присвячені як потребі боротьби проти соціальної нерівності ("The Ballad of Donald White"), так і боротьбі з расизмом ("The Death of Emmett Till": у ній він розповів про смерть 14-річного чорношкірого підлітка, якого лінчували через те, що він, приїхавши на Південь країни з Чикаго, нахамив білій продавчині). Найчастіше у своїх творах Ділан сходив до високої філософії, за допомогою якої він намагався знайти відповіді на запитання, які люди ставлять собі стільки, скільки існує людство. Вони – як у пісні "Blowinі' in the Wind" – були пов'язані не тільки з відсутністю прав і свобод, але й з антивоєнною тематикою, пов'язаною з війною у В'єтнамі: "Скільки доріг має пройти людина, перш ніж вона стане людиною?", "Скільки разів у небо мають бути запущені ядра, перш ніж їх заборонять назавжди?", "Скільки потрібно смертей, щоб людина зрозуміла: їх занадто багато?" При цьому в соціальних та політичних процесах, які викликали його невдоволення, Ділан ніколи не називав імен конкретних людей, справедливо вважаючи, що в різні часи вони можуть бути різними. "Відповідь знає лише вітер", – відповідав він рядком із приспіву своєї пісні тим, хто вимагав від нього конкретики.

"Я не пишу протестних пісень"

Попри те, що у 60-х роках ХХ століття антивоєнні та антирасистські – бунтарські – настрої були невіддільною частиною світогляду молоді, Ділан, який став для неї іконою, відмовлявся від негласного титулу "співака протесту". "Я не пишу протестних пісень – сказав він, передуючи першому виконанню "Blowinі' in the Wind" у невеликому клубі в кварталі Грінвіч-Віллідж на Мангеттені. І це було правдою: музикант відмежовувався від конкретних подій, зводячи їх до абстрактного – філософського – ступеня, завдяки чому в наші дні його композиції так само актуальні, як і шістдесят років тому. Тоді ж, у 1962 році, "Blowinі in the Wind" усього за рік зробила Ділана культовим виконавцем.

Час минав, приводи для написання пісень Ділана змінювалися, а їхня бунтарська спрямованість – ні: події на Кубі, утиск в Америці темношкірих студентів і, нарешті, загроза ядерної війни та боротьба за роззброєння. Музикант – як барометр – чітко вловлював настрої у суспільстві та відображав їх у своїх композиціях. Критикиня Джанет Маслін назвала Ділана "голосом покоління", можна сказати, що цей статус був офіційно закріплений за музикантом у липні 1963 року, коли Піт Сігер запросив його взяти участь у своєму фольк-фестивалі у Ньюпорті, де його визнали лідером цього музичного спрямування.

"Юдо!"

Ось тільки у самого Діана цей негласний титул почав викликати відторгнення – його стискали будь-які обмеження, тому він часто від нього зрікався. "Голос покоління відмовляється бути голосом покоління", – писали про нього журналісти. Однак і цього разу його вчинки виявлялися бунтарськими, оскільки він протестував проти того, за що боровся раніше. Наступного дня після того, як у Далласі було вбито президента Джона Кеннеді, Ділан відкрив свій черговий концерт піснею "The Times They Are a-Changin" ("Часи змінюються"). Буквально за кілька днів, виступаючи на церемонії вручення премії Національного комітету з цивільних прав, улаштував справжній скандал. Членів самого комітету, які – як на підбір – були поважного віку, він обізвав "полисілими стариганями", а також сказав, що в убивці Кеннеді – Лі Харві Освальді – він бачить як себе, так і будь-якого іншого американця. Згодом він виправдовував свій вчинок тим, що був нетверезий, але вимовлені ним слова вирвати з хроніки новин нікому не вдалося.

Публіка, яка звикла бачити в Ділані борця за всілякі свободи, розгубилася, коли ж у 1965 році на фольк-фестивалі в Ньюпорті він зіграв електричний бенд, йому в провину поставили той факт, що він зрадив не лише свої суспільні переконання, а й пісні протесту, а також власне фольк – музичну течію, яка його прославила. За кілька місяців на іншому фестивалі, в Манчестері, публіка кричала йому: "Юдо!" Згодом з'ясувалося, що така реакція слухачів була не спонтанною, а добре організованою прокомуністичними організаціями, але Ділан тяжко переживав те, що сталося.

"Достукатися до небес"

Електричний бенд був не останнім музичним експериментом Ділана, якому було тісно в межах однієї течії, тому від фольку він перейшов до року, а потім об'єднав їх в єдине ціле. Втім, як і будь-яку іншу творчу людину, це не вберегло його від кризи, яку він пережив у 70-ті роки. У той час Ділан, за його словами, не зовсім розумів, куди йому рухатися далі, що не заважало йому випускати нові альбоми й написати одну з найкращих своїх пісень – "Knockin 'on Heaver' Door" ("Достукатися до небес"). Уперше вона пролунала у фільмі "Пет Геррет і Біллі Кід", де музикант зіграв одну з ролей, а за двадцять чотири роки стала саундтреком драми Томаса Яна з аналогічною назвою. Музику Боба Ділана також можна почути в таких картинах як "Не дивись назад", "Великий Лебовський", "Хранителі", "Нью-Йоркські історії", "Мій хлопець – псих". Криза Ділана завершилася новим творчим підйомом, піком якого став його тур США, що виявився комерційно найуспішнішим за всю історію рок-музики.

Перший музикант, удостоєний Нобелівської премії з літератури

Боб Ділан – один із найтитулованіших музикантів нашого часу. У рейтингу "Герої та кумири ХХ століття" його назвали "видатним поетом і безжальним соціальним критиком", він посів перше місце у списку "100 найбільших авторів пісень усіх часів та народів" за версією журналу Rolling Stone, журнал Blender визнав його першим у рейтингу "50 рок-геніїв", він також посідає перші місця у списках "100 найвпливовіших людей ХХ століття", "100 найкращих голосів в історії", а до рейтингу "500 найбільших альбомів усіх часів" внесено одинадцять його платівок. Барак Обама вручив йому "Президентську медаль свободи", у 2008 році він отримав Пулітцерівську премію "За вплив на попмузику, культуру та поетичність текстів", а 2016-го Ділан став першим музикантом, який здобув Нобелівську премію з літератури.

Два шлюби та шестеро дітей

Сьогодні музикант, якому 24 травня виповнюється 83 роки, мешкає у своєму будинку, розташованому на мисі Пойнт Дам у Малібу, в штаті Каліфорнія. У Боба Ділана шестеро дітей: четверо з них – Джессі, Анна, Сем та Джейкоб – народжені у шлюбі із Сарою Ділан, також він удочерив її дитину – дочку Марію – від попереднього шлюбу, а також Дезіре, яку в таємниці від усіх народила йому його бек-вокалістка Керолайн Денніс. Загалом Ділан був одружений усього двічі, що не заважало йому заводити численні – та серйозні – романи (недаремно його ідеалом довго залишався Сальвадор Далі, який у 79 років одружився з 35-річною красунею-моделлю), зараз же він самотній – у всякому разі офіційно.