Туринська плащаниця і камені колонії Роанок: найгучніші підробки історичних артефактів

Ще 1869 року шахрай Джордж Халл брав з жителів Нью-Йорка по 50 центів за перегляд "останків скам'янілого гіганта". Його називали Гігантом із Кардіффа і, згідно з легендою, це був скелет вимерлого людського виду.

Насправді ж Халл найняв двох скульпторів, які висікли з каменю реалістичного гіганта заввишки 3 метри. Аферист заробив 56 тис. доларів, що в перерахунку на сьогоднішній день становить понад 1 млн доларів, перш ніж його змогли викрити в шахрайстві, пише Discover Magazine.

Протягом десятиліть Галл хвалився тим, що обдурив громадськість, змусивши повірити в реальність свого гіганта. Але насправді він обманював публіку, забираючи плату за вхід.

Слово "містифікація" часто використовується для позначення підробок або шахрайства, і афери ці можуть бути дуже серйозними. У багатьох випадках такі підроблені артефакти вводять в оману вчених.

Підроблений рукопис Галілея

Підробку виявив історик Нік Вайлдінг. Він виявив підроблені копії наукової роботи Галілео Галілея Sidereus Nuncius і каже, що історикам і вченим потрібні справжні історичні документи.

"Інакше це означало б, що фальсифікація наукових даних припустима", — каже Вайлдінг, професор історії в Університеті штату Джорджія.

Серед істориків робота Галілея Sidereus Nuncius вважається однією з найважливіших книг. Коли в Нью-Йорку з'явилася копія (відома як копія Мартайан-Лан), Вайлдінг скептично поставився до того, що документ початку 1600-х років може з'явитися раптово.

"Я подумав, що це занадто добре, щоб бути правдою. Де була ця праця? Чому вона з'явилася саме зараз?" — ділиться історик.

Тому Вайлдінг вирішив розпочати власне розслідування. Насамперед він з'ясував, що метод друку не зовсім відповідав віку книги. Що довше історик вивчав текст, то більше помічав невідповідностей.

Важливо Тисячолітні батарейки та лампочки зі Стародавнього Єгипту: найвідоміші "недоречні артефакти"

"Я подивився на підпис Галілея, і він не збігся. Усі характеристики книги здавалися підробленими", — каже Вайлдінг.

Під час власного дослідження експерт з'ясував, що книжка справді була підроблена. Аферисти зробили знімки кожної сторінки відомого примірника книжки, а потім створили тривимірну друкарську форму, яка "вгризається" в сторінку, подібно до архаїчного принтера.

Зображення, однак, також фіксують кожен мазок чи пляму фарби і вкарбовують їх у сторінку. Для Вайлдінга це стало ключовим доказом того, що книга насправді була підробкою.

Підробку було створено Марино Массімо Де Каро, директором італійської бібліотеки, якого пізніше було засуджено за участь у злочинному угрупованні, яке займалося крадіжкою і продажем рідкісних книг. Він також створював підробки інших книг, які продавалися за мільйони доларів. Де Каро стверджував, що його дії були містифікацією, задуманою як розіграш. Кримінальний суд із цим не погодився і засудив його до семи років ув'язнення.

Туринська плащаниця

Підробки також часто створювали для того, щоб виманити гроші у людей, які мають глибокі духовні переконання.

У Новому Завіті немає згадок про те, що Ісус із Назарету був загорнутий у похоронний саван. Але в 1300-х роках один французький лицар заявив, що знайшов посмертний одяг Христа — плащаницю — під час своїх мандрів за кордоном. Він подарував її декану церкви, розташованої на півночі Франції.

На савані було видно слабкий відбиток людського тіла червонуватого кольору, що багато хто приймав за плями крові Ісуса Христа. У лицаря і декана не було пояснення того, де плащаниця пролежала понад 1300 років, тому католицька церква не визнала артефакт справжнім.

Однак декан дозволяв цікавим вірянам подивитися на плащаницю — як на дивину.

Церква зберігала плащаницю до початку 1400-х років, коли, під час Столітньої війни, внучка лицаря запропонувала взяти її на зберігання. Вона взяла плащаницю з собою в поїздку і стягувала плату за її огляд. Зрештою плащаниця потрапила до каплиці в Турині (Італія) і, оскільки надалі зберігалася там, була названа Туринською плащаницею.

Упродовж століть різні авторитетні особи заявляли, що вірять у справжність Туринської плащаниці, що змусило багатьох повірити в те, що вона справді справжня.

Проте вчені встановили, що Туринська плащаниця була створена в 1300-х роках — аналіз лляних волокон відніс її до цього періоду часу.

Камінь відваги Роанока

Загублена колонія Роанок спантеличувала вчених протягом століть. Ніхто не знає, що сталося зі 115 англійськими колоністами, яких востаннє бачили 1587 року на берегах Північної Кароліни. Обмежена кількість даних про цю подію дає змогу шахраям створювати фальшиві артефакти, пов'язані з колонією Роанок.

Майже одразу після прибуття колоністів їхній ватажок зрозумів, що поселенню не вистачить припасів. Тому він вирушив назад до Англії, але через негоду не міг повернутися до 1590 року. Коли ж губернатор нарешті дістався до поселення, вся колонія зникла.

Протягом століть історики гадали: чи загинули колоністи, чи асимілювалися з місцевими жителями — алгонкінами.

Історія отримала несподіваний виток, коли наприкінці 1930-х років до Університету Еморі принесли великий камінь для аналізу. Нібито на цьому камені залишила записи Елеонора Даре, яка була дочкою губернатора.

У наступні роки дослідники запропонували винагороду за виявлення будь-яких інших каменів із написами.

Ще 47 каменів були "виявлені" за кілометри від місця колишньої колонії. На каменях була висічена сага про загибель колоністів. Спочатку ці камені вважалися справжніми, але, як виявилося, місцеві жителі просто жадали грошей — а тому створювали підробки.

Однак справжність першого каменю з колонії Роанок так і не була повністю підтверджена або спростована. Дослідники, розрізавши камінь темного кольору, виявили, що всередині він світліший. Це підтверджує теорію про те, що камінь із Роанок належить до 1500-х років і потемнів із часом.

З огляду на репутацію інших каменів, вчені не наважуються зайняти тверду позицію. Камінь з Роанок описує роки хвороб і війни з місцевими жителями, через що всі колоністи загинули. Мало хто з учених готовий ризикнути асоціювати себе з підробленою реліквією — тож наразі дослідження колонії Роанок зайшли в глухий кут.