Як нам повернутися додому, коли ми самі: рецензія на фільм "Відблиск"

У лікарні міста Дніпро працює хірургом Сергій (Роман Луцький), який обожнює доньку на межі пубертату (Ніка Мислицька).Та живе з мамою (Надія Левченко) і вітчимом (Андрій Римарук). Щоправда, той - офіцер і вдома практично не буває, воюючи на Донбасі. Сергій, як і належить інтелігенту, спершу мучиться питанням - чи достатньо він корисний у тилу (плюс йому постійно доводиться оперувати поранених бійців), а потім наважується піти на фронт військовим лікарем, де незабаром потрапляє в полон до бойовиків "ДНР". І чи не складніше, ніж витерпіти всі нелюдські тортури, йому стає потім, після повернення з цього пекла, пристосуватися до колишнього життя.

"Відблиск" - той випадок, не такий вже й частий в українському кіно, коли довгий шлях фільму від прем'єри на фестивалях (а цей проєкт став першим за часів Незалежності, що його взяли в основний конкурс престижного кіноогляду у Венеції), робить його ще актуальнішим і жорсткішим. Свій проєкт Валентин Васянович (доволі рідкісний приклад у нашому кіно кінематографіста-універсала - тут він і режисер, і оператор, і сценарист, і монтажер) зняв і випустив іще 2021-го, коли бойові дії обмежувалися зоною АТО/ООС. А зараз, коли "Відблиск" вийшов в прокат - проблеми, які порушено й описано в ньому, тепер торкаються й кровоточать буквально мільонам українців.

Одразу треба сказати - "Відблиск" до свого глядача - коли більше, а коли менше - безжалісне і, що називається, не для слабкодухих (творців консультував і навіть зіграв маленьку роль - щоправда, в прокатну версію та не потрапила - колишній в'язень "днрівських" бойовиків, журналіст Станіслав Асєєв). І окрема повага Васяновичу, що він уникнув спокуси перетворити сцени в полоні на суцільний карнавал у дусі tortured porn.

Плюс, недосвідчених глядачів може відлякати манера зйомки - фільм зроблений і змонтований довгими плавними однокамерними планами (але можна собі уявити, якого професіоналізму це зажадало від знімальної групи і скільки літрів поту актора пролили на репетиціях). Окремих похвал заслуговує виконавець головної ролі прем'єр Івано-Франківського театру Роман Луцький, який відмовився від свого колишнього кінотипажу розбитого Адоніса, постриг кучері і на розрив аорти грає переламану війною і полоном людину.

Дуже випукла роль і у Василя Кухарського (актор Театру на Подолі, який, на превеликий жаль, помер торік від отриманих на фронті ран) - дрібного і забитого життям сепаратиста, якому, за великим рахунком, пофігу ідеологія, а все, про що він мріє, - назбирати грошенят і купити вживану іномарку.

До речі, на роль доньки головного героя Васянович запросив власну доньку Ніку - прямо кажучи, що не наважився б вимагати від найманої юної акторки того рівня гри та емоцій, який йому потрібен. Та й деякі сцени фільму, як казав постановник, прямо відтворюють його реальні діалоги з дочкою.

Фільм трохи провисає за дією та емоційною напругою - але це цілком пояснюється тим, що персонаж Луцького геть губиться після повернення з полону в мирному житті (і з останніх сил борсається в сірій дійсності).

Підсумовуючи, скажемо - "Віддзеркалення" точно не стане легким кінодосвідом, під цей фільм гучно не похрумтиш попкорном і не поп'єш пивка, але глянути його варто неодмінно. Зрештою, війні поки що не видно кінця і краю, а значить, таких пригнічених ПТСРом людей, як головний герой, буде дедалі більше і більше, на жаль.

Дивіться на відео трейлер фільму "Відображення":

Інші матеріали за темою: