«єВідновлення». Зворотний бік успіху

Проблемами українців, які втратили житло, опікується програма «єВідновлення». Влада системно презентує успіхи програми, але чи все вдається? Як зробити так, щоб її дія поширювалася на мешканців не тільки Київщини, а й усіх регіонів, які постраждали від російської агресії? Чи вирішене питання компенсацій за втрачене житло для тих, хто втратив його 2014 року? На якій стадії перебуває інвентаризація приміщень, придатних для житла? Зрештою, як громадян України з образливою абревіатурою ВПО перемістити до почесної категорії «людський капітал»?

На ці запитання ми попросили відповісти народного депутата, голову підкомітету з питань тимчасово окупованих територій, відновлення та розвитку деокупованих територій України, члена парламентської комісії із захисту ВПО Сергія Козиря.

— Пане Сергію, програмі «єВідновлення» виповнюється рік. Якою є ваша оцінка першого року роботи програми за п’ятибальною шкалою?

— Десь на четвірку. Було втрачено дорогоцінний час на старті. Дуже довго ухвалювали закон. Потім необхідно було створити комісії, щоб максимально швидко провести обстеження об’єктів, які потребують відновлення. Але програма працює і загалом дуже добре себе зарекомендувала.

— Переважно в Київській області себе зарекомендувала. Хоча навіть у Бучі та Ірпені люди вже третій рік живуть у мобільних містечках, наданих Польщею. Є якісь напрацювання, щоб допомогти їм?

— Так, територіальна проблема є. На найбільш постраждалих територіях — я кажу про Херсонщину, Донеччину, Харківщину, Запоріжжя — відновити їх та/або виплатити компенсації людям, які втратили житло, зараз практично неможливо. Є потреба у фізичній присутності місцевої комісії там, де необхідно зафіксувати руйнування. Проте є ризики для життя та здоров’я членів комісії в населених пунктах, які постійно обстрілюють. Але ми постійно комунікуємо на цю тему з профільним міністерством, шукаємо вихід.

— І яким є результат комунікації комітету з міністерствами? Чи є статистика, що дала б змогу об’єктивно оцінити, як працює програма «єВідновлення»?

— Станом на 15 травня цього року 51,6 тисячі родин перераховано загалом 4,7 мільярда гривень на проведення ремонтних робіт. Крім цього, видано 6,7 тисячі житлових сертифікатів на придбання/відбудову знищеного житла. Середня сума сертифікату — 1,7 мільйона гривень. Тобто ми бачимо, що люди отримують адекватні компенсації для того, щоб відремонтувати чи придбати (побудувати) нове житло.

Але ви самі наголосили: найголовніша проблема полягає в тому, що ця програма поки що не стосується тих, хто втратив житло на окупованих територіях або в тих містах і селах, які є наразі зоною бойових дій. В цьому випадку ми навіть не знаємо масштабу фінансових потреб для компенсації, адже люди не можуть подати документи для участі в програмі.

— Тобто поки руйнування не зафіксовані, компенсацій немає?

— Так. Немає комісії, немає оцінки — немає компенсації. Цей підхід, на мою думку, дуже несправедливий. Справді, виходить, що компенсації за програмою отримують мешканці переважно Київської області, яка, на щастя, була деокупована 2022 року й не є зоною бойових дій. Але що робити тим, хто втратив усе в Маріуполі, Бахмуті, Сєверодонецьку, Херсоні тощо?

Досить успішно пройшов експеримент у Мелітополі, де застосовували аерозйомку, аби оцінити масштаби збитків. Знаю, що люди вже отримують компенсацію за знищене житло в цьому окупованому місті. Й це свідчить про те, що механізм є, і тепер надважливо поширити його на всі міста й села, які є зоною бойових дій та розташовані на тимчасово окупованих територіях.

На засіданні парламентської комісії з питань захисту ВПО ми затвердили таке рішення. Розроблятимемо документи, що дадуть змогу поширити виплати компенсації за зруйноване житло по всій Україні

— І все ж таки, яким, на вашу думку, може бути механізм видачі сертифікатів ВПО, які все втратили, не планують повертатися до рідних громад, а вже зараз хочуть осісти в інших регіонах України?

— Цей механізм є. Люди отримують сертифікати за програмою «єВідновлення» й можуть їх використати як завгодно. Вони можуть придбати житло в тому регіоні, де їм подобається, де їм зручно. Вони можуть використати цей сертифікат як перший внесок за іпотекою та придбати більше й дорожче житло, ніж мали раніше. Тобто там досить гнучкий механізм використання сертифікатів.

— Але це якщо в них є вся потрібна інформація щодо втраченого житла?

— Так.

— Гаразд, а що з тими, в кого немає висновку комісії? Тимчасове житло для переселенців? Ціни на оренду відомо які. Ми знаємо, що проводиться інвентаризація приміщень, придатних для житла. На якій стадії цей процес?

— Ми працюємо з Мінреінтеграції та запустили аудит усього державного майна, яке може бути використане для проживання ВПО. Створено тимчасову спеціальну комісію, яка працює в цьому напрямі. У списку вже 29 тисяч об’єктів. Якщо їх переобладнати в квартири, це дасть людям змогу видихнути й не платити за оренду, не поневірятися по спортзалах і гуртожитках. Ми закликаємо міжнародних партнерів переключатися від гречки, цукру та макаронів на облаштування житла для внутрішньо переміщених осіб. Це найболючіша проблема для переселенців.

— Яким є основне джерело житлоплощі для переселенців?

— Одне з основних джерел — гуртожитки університетів. Студентів поменшало, багато хто виїхав за кордон, кількість вступників скоротилася. Студентські гуртожитки потрібно обстежити, переформатувати. А ми як законодавці маємо створити можливості для їх перепідпорядкування громадам та іншим органам влади.

— Ми нещодавно написали про те, що станом на 14 лютого 2024 року, згідно з даними Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, до управління АРМА було передано 510 об’єктів житлової нерухомості, які також можна використовувати для тимчасового проживання ВПО. Але тут не все так просто. Відповідно до законодавства, активи, якими управляє АРМА, можна лише реалізовувати чи передавати в управління. Тому напрошуються термінові зміни до законодавства, що дали б змогу ВПО користуватися житлом, яке перебуває в управлінні АРМА. А це вже є завданням безпосередньо для народних депутатів. Чи є якісь напрацювання у законодавчої влади?

— Процес триває, але треба розуміти, що він нешвидкий, а житло для ВПО потрібно вже, так би мовити, на вчора. Тим більше, що з огляду на загострення ситуації на фронті ми бачимо нову хвилю переселенців, і їх потрібно терміново розміщувати в нормальних умовах. Найближчим часом від нашої парламентської комісії ми зареєструємо законопроєкт, що допоможе з вирішенням цього питання. Він передбачає появу інформаційної бази даних житла для ВПО. Це буде загальнодоступна інформаційна мапа квартир, будинків, споруд, де зможуть жити переселенці. На мапі буде зазначено, в якому стані приміщення, де воно розташоване та інші важливі для проживання деталі. І ВПО зможуть подати заявку на проживання в конкретному об’єкті з огляду на особисті потреби.

Крім цього, законопроєкт передбачає, що майно закладів освіти, яке не використовується за призначенням протягом року, надається в оренду для проживання ВПО. Як я вже казав, у гуртожитках є величезний потенціал для того, аби розмістити переселенців безкоштовно й поруч із інфраструктурою, що дуже важливо.

— Є ще одна проблема без вирішення. Вона стосується внутрішньо переміщених осіб з 2014 року. Вони також є постраждалими від російського вторгнення на суверенну територію України, але їх не вважають такими наші союзники й донори. Тому постраждалі не отримують компенсацій за втрачене житло.

— Зараз потрібно хоча б внести цих постраждалих до реєстру. Ми розуміємо, що реакція наших закордонних партнерів на початку війни не була такою явною, як у лютому 2022 року. Бойові дії на сході України 2014-го не вважаються війною. Ми, зі свого боку, це теж моніторимо, й Міністерство відновлення нам пообіцяло, що для людей, які втратили майно та/або житло 2014 року, відкриють вікно можливостей, щоб вони змогли фіксувати руйнування в «Дії», включитися до Спільного реєстру компенсацій і надалі увійти до міжнародного реєстру. Війна триває десять років, і дуже несправедливо, що ВПО 2014–2015 років не беруть до уваги, коли йдеться про різні компенсації. Ми працюємо над тим, аби відновити справедливість.

— Чимало переселенців першої хвилі внаслідок відсутності реальної державної програми підтримки повернулися на окуповані території. Саме тому, що там у них було житло. Чи можете ви дати оцінку, наскільки наша держава запізнюється зі справедливістю?

— Так, на жаль, ми розуміємо, що державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб немає. Всі щось роблять — міністерства, депутати, громадськість — але в підсумку більшість переселенців не відчувають себе захищеними, не відчувають підтримки від держави. Навіть навпаки. У березні Міністерство соціальної політики скасувало виплати на житло більшості ВПО. Ці мізерні дві-три тисячі гривень були фінансовою підтримкою для тих, хто винаймає житло, адже держава забезпечила безкоштовним прихистком лише близько двох відсотків вимушених переселенців. Крім того, ми бачимо недостатньо ефективну інформаційну політику з боку центрів зайнятості. ВПО майже нічого не знають про можливості щодо навчання, перекваліфікації, курсів. І це теж важлива проблема, адже держава повинна створювати умови та можливості для того, щоб ВПО якнайшвидше інтегрувалися на новому місці, ставали фінансово незалежними. Задля цього ми й створили парламентську комісію: нам потрібна злагоджена й ефективна державна політика стосовно ВПО.

— Як триває процес створення загальнонаціональної бази даних, де фіксувалися б збитки, завдані російською агресією?

— Єдина база даних, яка зараз формується, має бути уніфікована з міжнародною базою збитків, завданих Україні внаслідок неспровокованої російської агресії, створеною з ініціативи Комітету міністрів Ради Європи. Йдеться не тільки про втрачене майно або фізичне здоров’я, а й про психічні травми, отримані людьми. Це проблеми величезного масштабу. Але є одна тонкість: якщо людина вже отримала компенсацію за втрачене житло з огляду на дані, внесені до національного реєстру, вона не має права вимагати відповідних компенсацій, посилаючись на міжнародний реєстр. Робоча група плідно працює в цьому напрямі. Щоб усунути десинхронізацію національних реєстрів із міжнародним, необхідно синхронізувати наше законодавство з європейським. І ми працюємо над цим.

— Про проблеми внутрішньо переміщених осіб. Вони фактично є величезним людським капіталом. Для будь-якої громади вчений, юрист, педагог, інженер — це знахідка! Але це не завжди розуміють у громадах. Тож для інтеграції ВПО в нові для них громади теж потрібна допомога держави. Справді, шахтар на Поліссі не знайде роботи, яка відповідає його кваліфікації. Чи підставляє держава йому плече?

— Ви маєте рацію: на сьогодні саме люди — найголовніший капітал для будь-якої країни. Це визначено й у програмах допомоги Україні наших європейських партнерів, зокрема в програмі фінансової підтримки України від Європейського Союзу Ukraine Facility. Нині ми разом із Міністерством реінтеграції, Кабінетом міністрів, а також із робочими групами при офісі президента України працюємо над тим, щоб не тільки підставити плече ВПО, а й визначити основні риси та основний напрям реінтеграції цих людей.

І ви правильно зазначили, що голови громад не всі й не завжди розуміють значущість того ресурсу, який у них зараз є, і сприймають його як тягар. Я б порекомендував їм глибше вдивитися в людей, які до них приїхали. І, повірте, шахтар, який приїхав на Полісся, може виявитися чудовим працівником, скажімо, в агросекторі. Зараз у регіональних центрах зайнятості працюють програми з перекваліфікації ВПО. Причому термін перепідготовки скорочено до трьох місяців, а кількість програм збільшено. Крім того, наш умовний шахтар має змогу отримати мікрогрант для розвитку своєї справи й допомагати громаді сплатою податків.

— Але річ тут не лише в нерозумінні на рівні громад. Схоже, що в центральної влади немає розуміння необхідності регіонального планування вже зараз — що, де й коли відновлювати і розвивати. Наскільки це впливає на можливість допомагати людям уже зараз?

— Після реформи децентралізації місцева влада має дуже широкі повноваження, тому це питання потрібно ставити керівникам ОВА, МВА тощо. В межах роботи нашої ТСК ми багато спілкуємось із місцевою владою, і хочу сказати, що саме від їхніх бажання й чесності залежить, у яких умовах перебувають ВПО. Ось, наприклад, Лисичанська МВА придбала закинутий дитячий табір для розміщення переселенців на Кіровоградщині. Місцевому бюджету обшарпана будівля, розташована дуже далеко від будь-якої інфраструктури, обійшлася у 35 мільйонів гривень, іще 15 мільйонів хочуть витратити на реконструкцію. Чи хтось там житиме? Не впевнений. Але за ці кошти можна було б придбати в районному центрі близько 70 окремих квартир. А це означає, що стільки родин мешкали б у комфортних умовах. І очевидно, що запитання виникають не лише стосовно ВПО, а й відновлення, будівництва тощо.

— Вам близька Херсонська область, де ви часто буваєте. І вона ж — одна з найбільш постраждалих від російської агресії. Чи відомі вам настрої херсонців на окупованій території? Чи не почуваються вони покинутими напризволяще? Якими є настрої на підконтрольній території?

— Я спілкуюся з людьми на підконтрольній території. Вони дякують Богові за те, що їх звільнили й вони у себе вдома. Розумію їхній страх за власну безпеку й безпеку своїх близьких, — фронт поруч. Головна проблема — дати людям змогу працювати. Херсонщина — аграрний край, і проблема розмінування — на одному з чільних місць. Необхідно також працювати за програмою «єВідновлення». Ми працюємо за всіма напрямами. І є результати: якщо порівняти з минулим роком, значно більше площ засіяно. Однак люди, які живуть дуже близько до лінії фронту, не можуть займатися сільським господарством. Виїжджають, але недалеко, намагаються перебувати ближче до своїх домівок.

Щодо окупованої частини Херсонщини, то люди прагнуть звідти виїхати. Я з Донецька й сам був у окупації. Розумію, як це — бачити навкруги георгіївські стрічки й повернення совку, як це — жити без відчуття безпеки, приниженим, без прав, без можливості висловитися, там, де людина з автоматом вирішує все. Нікому не бажаю пережити це... Раджу виїжджати, а зі свого боку обіцяю працювати ще більше, щоб тих, хто виїхав із зони окупації, забезпечити першочерговим пакетом, щоб вони бачили, що держава про них дбає і вказує шлях для максимальної адаптації.