"Рецепт Зеленського": які уроки може винести Тайвань із війни в Україні

Напередодні вторгнення Росії в Україну більшість людей у світі не могли собі уявити, що президент Володимир Зеленський стане символом потужного українського опору. Коли Зеленський був обраний у 2019 році, він не мав жодного політичного досвіду. Незважаючи на початковий ентузіазм, популярність колишньої телезірки пішла на спад: багато виборців були розчаровані корупцією, незручностями, спричиненими пандемією COVID-19, і зростанням загрози російського вторгнення. На початку війни американські чиновники намагалися переконати Зеленського в тому, що йому слід покинути столицю і переїхати в західну частину України, де він буде краще захищений. Знаменита відмова Зеленського — "Мені потрібні боєприпаси, а не таксі" — стала першою ознакою того, що він може використати свій досвід у царині розваг для залучення підтримки на бік України.

Фокус переклав статтю Джейсона Вогта, Ніни Колларс і Майкла Познанські про "рецепт Зеленського" для Тайвані.

Конфлікт в Україні підкреслив важливість правильно проведеної інформаційної кампанії; країна отримала приблизно 233 мільярди доларів у вигляді іноземної та військової допомоги. Успіх України був зумовлений її здатністю підтримувати цифрові комунікації свого уряду і населення з рештою світу. Зараз, коли Сполучені Штати та їхні союзники готуються до потенційного конфлікту на Тайвані, постають питання про те, чи зможе Тайвань у разі нападу на нього повторити успіх України.

На перший погляд, геополітичні ситуації Тайваню та України мають низку спільних рис. Обидві країни є демократіями, що динамічно розвиваються, поруч із великими автократичними сусідами, які виношують плани на їхню територію. Але війна за Тайвань відбулася б у зовсім інших умовах. Тайвань — країна, що займає менш як 5% від території України й оточена водою. Географічне положення Тайваню робить його комунікаційну інфраструктуру — життєво важливий компонент будь-якої інформаційної кампанії — вразливою до збоїв. Наприклад, використовуючи кібер- або фізичні атаки, Китай може зруйнувати наземні кабельні вузли Тайваню, центри оброблення даних і електроенергетичну інфраструктуру — все, що необхідно для підтримки цифрового зв'язку.

Крім того, через неоднозначний політичний статус Тайваню, його значно слабшу військову позицію та відсутність у Тихоокеанському регіоні альянсу, подібного до НАТО, його комунікації матимуть інакший вигляд, ніж комунікації України. У той час як Україна зосередилася на отриманні військової допомоги, Тайвань майже напевно проситиме потенційних союзників взяти участь у прямій військовій інтервенції. З огляду на ризик цифрової ізоляції, Тайвань має закласти основу для своєї інформаційної кампанії задовго до початку конфронтації і зосередитися на тому, щоб переконати потенційних союзників: захист Тайваню життєво важливий для їхніх інтересів безпеки.

Рецепт Зеленського

Для успішного проведення інформаційних кампаній необхідно мати як переконливе послання, яке знайде відгук у міжнародної аудиторії, так і технічні засоби для його глобального поширення, в ідеалі — через кілька засобів масової інформації. Україна домоглася цього за допомогою "рецепта Зеленського" — стратегії залучення аудиторії у воєнний час, що спирається на цифрові комунікації, щоб донести повідомлення безпосередньо до іноземної аудиторії, урядів, неурядових організацій і багатонаціональних корпорацій. Широкий доступ до цифрових комунікаційних технологій став найважливішим інструментом реалізації цієї стратегії, дозволивши уряду та цивільному населенню наповнити соціальні мережі контентом, що демонструє рішучість України. За допомогою цього контенту українські лідери створили наратив, який наголошував на готовності України до боротьби, водночас намагаючись представити конфлікт як ширшу боротьбу між демократичними суспільствами та автократичними режимами.

Уряд Тайваню взяв до відома цю стратегію і частково прагне наслідувати її, готуючись до китайського вторгнення. Президентка Цай Ін-вень виступила з кількома промовами, в яких порівнювала вторгнення Росії в Україну з можливим тяжким становищем Тайваню, заявивши: "вторгнення Росії в Україну стало для всіх нас тривожним дзвіночком і нагадуванням про те, що авторитаризм не припиняє воювати проти демократій". Тим часом Міністерство цифрових технологій Тайваню зробило кроки з підвищення стійкості цифрових телекомунікацій Тайваню, зокрема уклало угоду з британським постачальником супутникового зв'язку, який слугуватиме як резервний.

Китайська Народна Республіка також стежить за конфліктом в Україні і спостерігає за провалами Росії в інформаційному середовищі. Китайські збройні сили, що перевершують тайванські як за чисельністю, так і за можливостями, ставлять інформаційну перевагу на перше місце у своїй військовій доктрині та, найімовірніше, зроблять кроки, щоб забезпечити домінування власних наративів протягом усього конфлікту. Китай також може передбачити дії Тайваню і в пріоритетному порядку планувати їхній зрив. Це може набути форми операцій "відмови цифрового доступу", які включають кінетичні та некінетичні таки, спрямовані на руйнування або знищення цивільної та урядової інфраструктури цифрових комунікацій. Щоб Тайвань успішно протистояв Китаю, йому необхідно зрозуміти, які уроки України застосовні до його ситуації, а які — ні.

Більш вразлива цифрова інфраструктура

Збереження доступу до надійних комунікацій має вирішальне значення для інформаційних кампаній. На початку вторгнення Росія спробувала вивести з ладу українські урядові мережі за допомогою руйнівних кібератак, але ці дії були зведені нанівець завдяки допомозі Microsoft, Google та інших компаній, які під час конфлікту надали Україні безпрецедентну підтримку. Росія також здійснювала фізичні атаки на українську телекомунікаційну інфраструктуру, але в районах, які не перебувають під прямим контролем Росії, наслідки були пом’якшені завдяки застосуванню терміналів супутникового зв'язку Starlink компанії SpaceX, які набули широкого поширення серед українських військових і цивільного населення. Загалом, атаки Росії на комунікаційну інфраструктуру України являли собою лише обмежену кампанію відмови цифрового доступу, спрямовану здебільшого на те, щоб перешкодити комунікації центрального уряду на ранніх стадіях конфлікту. Здійснення повного цифрового відключення, найімовірніше, перевищило б звичайні та кібернетичні можливості Росії.

Ситуація з Тайванем інша. Китай має набагато більше можливостей для здійснення практично повної цифрової ізоляції острова. На Тайвані, де 90 % населення живе в Інтернеті, створено одне з найбільш відкритих, різноманітних і доступних онлайн-середовищ у світі. Однак його нинішні комунікації майже повністю залежать від підводних кабелів, які можна приховано пошкодити під час конфлікту. Наразі Тайвань під'єднаний до десяти підводних кабельних систем, що включають 16 окремих кабелів, і ще три системи планують побудувати найближчими роками. Разом ці кабелі передають близько 97% інтернет-трафіку Тайваню. Три з цих систем проходять безпосередньо через територію Китаю, що робить їх дуже вразливими під час потенційного конфлікту. Підводні кабелі Тайваню, випадково чи ні, були перерізані щонайменше 27 разів, що свідчить про їхню вразливість.

Велика частина цифрової комунікаційної архітектури Тайваню зосереджена в північній частині острова — на території розміром приблизно з Коннектикут — і перебуває в межах досяжності безлічі балістичних ракет малої дальності Китаю. Ця архітектура охоплює найважливіші вузлові станції підводних кабелів, які спрямовують міжнародний інтернет-трафік на острів і назад, а також кілька центрів оброблення даних, у яких зберігається все, починаючи від серверів електронної пошти, керованих великими телекомунікаційними компаніями, і закінчуючи документами громадян, життєво важливими для функціонування уряду Тайваню. Як альтернативу прямому удару по цих цілях Пекін може спробувати використати свій значний кібернетичний потенціал, що дасть йому змогу зосередити фізичні атаки на інших високопріоритетних об'єктах.

Китай також може побічно завдати удару по комунікаційній інфраструктурі Тайваню, вивівши з ладу електричну мережу. Приблизно 80% електроенергії на Тайвані виробляється за рахунок вугілля і скрапленого природного газу, велика частина яких імпортується морськими шляхами. Хоча основна частина цих ресурсів постачається зі США, Канади та Австралії, забезпечити їхню доставку під час конфлікту буде вкрай складно. Нещодавній варгейм, проведений аналітичним центром Taiwan Center for Security Studies, показав, що в разі блокади або вторгнення Китаю тайванські енергосховища та електричні мережі не зможуть задовольнити навіть базові потреби в електроенергії.

Вивчаючи уроки з конфлікту в Україні, керівництво Тайваню усвідомило необхідність захисту цифрової інфраструктури острова і розпочало кампанію із захисту від комунікаційної ізоляції. Найбільша телекомунікаційна компанія Тайваню офіційно підписала угоду з EutelSat/OneWeb, яка управляє супутниковим угрупуванням, аналогічним Starlink, у спробі зробити свою мобільну мережу більш стійкою. Такий супутниковий зв'язок важко заглушити, і він довів свою ефективність у забезпеченні українських військових операцій, а також у підтримці зв'язку між ізольованими регіонами України під час конфлікту. Однак для роботи цих систем все одно потрібна електроенергія, і вони забезпечують лише малу частину пропускної здатності підводних кабелів. Якби Тайвань залишився тільки із супутниковим зв'язком, йому довелося б вибирати, які саме військові, урядові та цивільні мережі залишаться на зв'язку і як довго.

Крім того, тайванська енергетична компанія планує інвестувати 17,5 мільярда доларів США в зміцнення своєї енергосистеми протягом наступних десяти років, більша частина яких буде спрямована на поновлювані джерела енергії, що дасть змогу знизити, але не усунути залежність Тайваню від постачання іноземного палива. Уряд США також прагне розширити співпрацю з Тайванем у сфері кібербезпеки, і Конгрес дозволив Міністерству оборони співпрацювати з Тайбеєм для захисту його військових мереж і критичної інфраструктури. З огляду на ці починання, Китаю буде важко повністю перервати цифрові комунікації Тайваню до початку кінетичного конфлікту. Однак не варто применшувати похмуру реальність вразливості інфраструктури Тайваню: цілком імовірно, що значна частина острова опиниться в цифровій ізоляції під час конфлікту.

Пошук правильного повідомлення для правильної аудиторії

Наявність можливості передати повідомлення — необхідна умова для будь-якої успішної інформаційної кампанії, але є ще щонайменше два компоненти, що лежать в основі "рецепту Зеленського": ефективний комунікатор і ефективне повідомлення. Поки російські війська навколо Києва то сповільнювалися, то відступали, Зеленський дав десятки інтерв'ю провідним новинним агентствам і організував телевізійні віртуальні звернення до урядів у всьому світі, в яких переконував іноземну та внутрішню аудиторію, що Україна здатна протистояти російській агресії у військовому плані. Його заклики до військової допомоги та посилення санкцій проти Росії перевершили всі очікування.

Пошук ефективного комунікатора — важлива складова будь-якої інформаційної кампанії, і Зеленський заслуговує на велику похвалу. Однак його успіх не виник у вакуумі: до нього призвели певні геополітичні та географічні чинники. Україна — суверенна держава, визнана Організацією Об'єднаних Націй, і хоча вона є частиною Європи, вона не входить ні до Європейського Союзу, ні до НАТО. Крім того, Сполучені Штати та їхні європейські союзники дали зрозуміти, що не здійснюватимуть військового втручання, якщо тільки країна НАТО не зазнає прямої загрози або нападу.

Відсутність двозначності щодо суверенітету України та чітка позиція НАТО щодо прямого втручання дали змогу уряду Зеленського розробити стратегію взаємодії, що апелювала до ідеалів Заходу щодо самовизначення і демократії та водночас використовувала їхнє колективне відчуття провини через те, що тягар боротьби буде покладено лише на Україну. Ця ситуація викликала у західних країн сильне бажання надати військову та гуманітарну допомогу, але також допомогла встановити межі в плані типів підтримки, які вони готові були надати (артилерійські снаряди), типів, які вони не схвалювали (безпольотні зони), і моментів, щодо яких можна було вести переговори (танки). Спроби Росії вплинути на ці рішення, погрожуючи розширенням протистояння, зрештою виявилися марними, оскільки Росія була рівною мірою мотивована не допустити поширення конфлікту на територію НАТО.

Під час конфлікту навколо Тайваню наявність ефективного комунікатора може виявитися не менш важливою. Однак важко передбачити, хто посяде лідируючу позицію під час кризи і чи знайде ця людина відгук у міжнародної аудиторії. Ба більше, рішення Зеленського залишитися в українській столиці виявилося блискучим ходом, але якби його було захоплено, вбито або іншим чином позбавлено можливості спілкуватися із зовнішнім світом, Україна могла б залишитися без свого найуспішнішого комунікатора, здатного залучити підтримку до її боротьби.

Геополітична ситуація Тайваню також сильно відрізняється, і, з огляду на ризик цифрової ізоляції, він має закласти основу для інформаційної кампанії задовго до початку будь-якого конфлікту. Незважаючи на те, що Тайвань існує як незалежне політичне утворення вже понад півстоліття, його не визнано міжнародною спільнотою як суверенну державу, тому потенційні союзники не знають, як їм реагувати на порушення кордонів його території. Крім того, позиція США щодо Тайваню — це "стратегічна двозначність", що навмисно створює невизначеність у питанні про те, чи будуть вони втручатися. Хоча альянси в Тихому океані існують, багато з них є двосторонніми, і, за винятком Австралії та Нової Зеландії, більшість країн не звикли діяти в унісон для боротьби з потенційними загрозами. Неясність статусу його державності, потенційна невизначеність щодо військових зобов'язань Америки і відсутність угоди про колективну оборону між азіатськими демократіями означають, що розробка стратегії, яка переконає численних союзників прийти на допомогу Тайваню, може виявитися непростим завданням. Китай також намагатиметься вбити клин між цими потенційними союзниками – можливо, за допомогою економічних стимулів або примусу.

Крім того, Тайвань проситиме потенційних союзників про пряму військову інтервенцію, що загрожує набагато більшим ризиком дій у відповідь, ніж надання військової допомоги. Таким чином, стратегія взаємодії Тайваню має бути спрямована насамперед на отримання військових зобов'язань від Сполучених Штатів, без яких жодна з країн регіону, найімовірніше, не захоче вступати у військові дії проти Китаю. Попри те, що адміністрація Байдена визначила поточний стан міжнародних відносин як глобальну боротьбу між демократією та авторитаризмом, такий спосіб мислення може й не переконати майбутні адміністрації. Замість того, щоб орієнтуватися на ідеологію, Тайвань може отримати більше користі, апелюючи до основних безпекових інтересів Сполучених Штатів та їхніх регіональних партнерів. Це не означає, що Тайвань повинен зосередити свої зусилля щодо взаємодії виключно на Сполучених Штатах, оскільки переконання регіональних партнерів у необхідності військового втручання може допомогти створити колективний імпульс для втручання від імені Тайваню.

Головними з таких партнерів є найближчі союзники Америки в регіоні: Японія, Австралія та Філіппіни. Захоплення Тайваню може підштовхнути Китай до анексії спірних територій на території Японії та в Південно-Китайському морі. Крім того, він надасть військово-морському флоту Китаю базу для операцій у центрі першого острівного ланцюга, що дасть йому змогу проектувати силу далі в регіон. Китай, імовірно, розмістить на острові радари дальньої дії та ракетні батареї, що значно збільшить радіус його і без того потужних ракетних сил. Ці країни вже сприймають Китай як серйозну загрозу для своїх територій, що підвищує ймовірність того, що їх вдасться переконати в тому, що колективні дії проти Китаю у випадку з Тайванем — набагато краща перспектива, ніж протистояти йому поодинці в майбутньому.

Висновок

Перш за все, політикам на Тайвані і в Сполучених Штатах слід подбати про те, щоб не перестаратися з уроками України. Інформаційні кампанії можуть бути величезною підмогою, але їх складно реалізувати, тим паче, що Пекін також бачив недоліки Москви і, найімовірніше, зробить кроки, щоб забезпечити домінування власних наративів протягом усього потенційного конфлікту. По-друге, підвищення стійкості інфраструктури до кібератак і фізичних руйнувань — це завжди позитивний чинник, але він може бути обмежено корисним на Тайвані, якщо Китай вирішить зробити пріоритетною кампанію відмови цифрового доступу на острові. Тому Тайвань має подбати про те, щоб основи його інформаційної стратегії були закладені задовго до початку конфлікту.

Зрештою, Тайвань, США та інші союзники мають підготуватися до непередбачуваних ситуацій, коли кампанії з передачі повідомлень виявляться невдалими або буде реалізовано повну цифрову ізоляцію острова. Як і у випадку із Зеленським, лідерам Тайваню знадобиться стійкість, щоб протистояти потенційному натиску на їхню країну, але вони повинні залишити за собою можливість втечі з острова, якщо того вимагатиме ситуація. Не варто забувати, що збереження життя і свободи законного, демократично обраного уряду Тайваню саме по собі є гарячим символом опору, який китайська комуністична партія буде прагнути знищити.

Про авторів

Джейсон Воґт — доцент і один з основних викладачів Інституту кібернетичної та інноваційної політики у Військово-морському коледжі США. Раніше Вогт працював у Розвідувальному управлінні Міністерства оборони і служив на дійсній службі як офіцер армії. Він спеціалізується на кібер- і військових іграх.

Ніна Колларс — доцентка й одна з основних викладачів Інституту кібернетичної та інноваційної політики Військово-морського коледжу США. Раніше Колларс працювала радницею заступниці міністра оборони з наукових та інженерних досліджень Гайді Шиу. Основними галузями її досліджень є нові технології, кібербезпека та військові інновації.

Майкл Познанскі — доцент і один з основних викладачів Інституту кібернетичної та інноваційної політики Військово-морського коледжу США. Він є автором книги In the Shadow of International Law: Secrecy and Regime Change in the Postwar World (Oxford University Press, 2020).

Думки, висловлені тут, належать авторам і не відображають точку зору Військово-морського коледжу США, Міністерства військово-морського флоту, Міністерства оборони або будь-якого підрозділу уряду США.