У Києві презентували виставку про ненасильницький спротив українців в окупації

Як зазначають організатори експозиції, ненасильницький опір не дорівнює пацифізму — це ще один метод боротьби, інструменти якого майже безмежні: публічні прояви української ідентичності, шельмування російських чиновників, відмова від співпраці в незаконних політичних процесах, введення в оману російських солдатів — опір підриває військові та політичні операції РФ, де тільки можливо.  

У кураторських екскурсіях говорилося про те, що російська влада докладає зусиль, щоби протидіяти цьому опору:  попереджає російських солдатів про небезпеки гостинності «Злих Мавок»; агенти ФСБ розслідують справи активістів «Жовтої стрічки»; російські пропагандисти вигадують історії для дискредитації опору; російські чиновники змушені переїжджати через викриття їхніх персональних даних. Опір підриває військові та політичні операції РФ, де тільки можливо. Головне, що для цього не потрібні зброя чи військові вміння — лише віра, відвага та трішки уяви.

Таміла Ташева

А заступник голови Дипломатичної місії Канади в Україні Шон Бойд у своєму виступі зазначив:  

«Військові дії України та фізична боротьба за територію висвітлюються багато. Та водночас відбувається й інша війна: наративів, історії, ідей, символів, реальності проти ілюзій та пропаганди. І цю війну ведуть звичайні люди, зокрема ті, хто знаходиться на окупованих територіях. Ненасильницький спротив може здатися не таким ефектним, як  збройна боротьба, але подивіться на експозицію виставки й представлене різноманіття заходів. Ненасильницькі дії, як і збройна боротьба, є методом конфронтації. Ненасильницький опір доповнює військову кампанію та партизанський рух.  

Перевага ненасильницького опору над збройним протистоянням полягає в кількості людей, що можуть бути залучені. Будь-хто може чинити опір: це не потребує зброї чи спеціальної підготовки. Молоді, старі, чоловіки, жінки – їхні голоси, особливо жіночі, представлені на виставці. 

Цифри є ключовими: чим більше людей бере участь, тим більший головний біль для Росії. Ось чому ця виставка така важлива: щоб ми зрозуміли, що таке ненасильницький опір; зрозуміли, на які ризики йдуть люди заради України; заохочували виявляти з ними солідарність, щоб вони продовжували чинити опір. Їхні дії спрямовані не лише на збереження власної ідентичності та автономії, але й збереження України». 

На відкритті виставки були присутні представники швейцарської амбасади в Україні, британського, австрійського, канадського, німецького посольств, представники USAID  та Фонду «Партнерство за сильну Україну», співробітники Human Rights Watch, Міжнародної організації CIVIC, Centre for humanitarian dialogue, Національного демократичного інституту (NDI).  

Кураторка виставки Ольга Муха сказала у своїй промові, що тригерами для виставки слугували дві історії.  

«Перша – це розмова з європейською кураторкою, яка запитала, в чому наша проблема з російською окупацією: це ж просто жити під іншим прапором і платити податки іншій державі. І це запитала людина, яка щиро цікавиться і по-своєму вболіває. Відтоді я збагнула, як мало люди уявляють реальність окупації й наскільки різниться наша, українська реальність  

Друга – проєкти «Втрачене дитинство» та «Непочуті» в музеї «Територія терору»: коли ми записували інтерв'ю людей літнього віку, які ділилися своїми історіями депортації, насилля, переслідування, залякування уперше в житті, а до того були непочутими. Наша історія вийшла на нове пекельне коло – я упізнаю слова й наративи із майже сотні років тому. Та тепер –  у найкраще задокументованій у світі війні – ми не маємо права допустити, аби ці нові герої нашої реальності стали непочутими. Хотілося би розказати ці історії не лише в Україні, а й винести на міжнародний рівень, щоб люди розуміли, що окупація – це не просто гірко-іронічне «поміняти прапор». Щоб усвідомлювали ціну збереження себе, своєї ідентичності й власного права вибору та допомагали нам боротися за визволення від російського агресора». 

Виставка включає в себе як документальну  частину – відео з проєкту Ukrainer «Деокупація», щоденники учасниць руху «Зла Мавка», створеного 2023 року в  Мелітополі, відео та VR-розповідь про зруйновані  та пошкоджені росіянами культурні об’єкти в Охтирці і Тростянці, які задокументували Музейний кризовий центр і Музей «Територія терору», свідчення про акції руху «Жовта стрічка», щит громадського діяча і воїна Романа Ратушного з Майдану 2014 року, так і мистецькі твори – фотографії, інсталяції, живопис, відео, плакати.  

Плакати жіночого руху опору «Зла Мавка»

У мистецькій експозиції «Ломикамінь. 2.0» кураторка цієї секції Тетяна Філевська зібрала роботи художниць, які працювали в умовах окупації  або які говорять про спротив окупації у своїх творах – Марії Куліковської, Алевтини Кахідзе, Лії Достлєвої, Юлії По, Еміне Зіятдінової, Діани Берг та Віри Процких (платформа Тю), Юлії Данилевської, Яни Голуб'ятникової, Олени Маляренко, наголосивши на важливості жіночих голосів у ненасильницькому спротиві. 

«Спроможність українців до спротиву, зокрема й на окупованих територіях, виникла не з вакууму, а зі звички висловлювати свою позицію через протести. Наші майдани, регулярні протести, а перед тим українські повстанці, дисиденти, кримськотатарські рухи спротиву – все це зміцнювало українок та українців кількох поколінь у боротьбі за свою свободу. Жінки зазвичай менш видимі у цій боротьбі, проте не менш активні. Жіночий спротив має різні прояви: від збереження ідентичності у депортації до продовження мистецької практики в умовах окупації. Виставка «Небачена сила», зокрема секція жіночого мистецького спротиву «Ломикамінь 2.0» розповідає історії, які мають бути розказані та почуті. Це історії, що надихають і підтримують, адже якщо змогли вони, зможу і я», - наголосила у свої промові Тетяна Філевська. 

Одним із виставкових секторів став уперше експонований щит Романа Ратушного із фондів Національного музею історії України у Другій світовій війні. Письменниця Світлана Поваляєва, мати Романа Ратушного, який загинув у 2022 році, захищаючи Україну,  розповіла про щит свого сина, що тепер є експонатом Національного музею історії України у Другій світовій війні:  

«Фактично на цьому щиті весь десятирічний шлях спротиву Романа. Починаючи від Майдану, де він з перших годин брав активну участь, побував у багатьох бійках, судився з «беркутами» і виграв суд ЄСПЛ. Хоч  щит був віджатий у «беркутівців», а  Роман починав свою активістську діяльність  ще задовго до того, коли брав участь у боротьбі за Гостинний двір, за Пейзажку  та Десятинну,  відповідно, символ «Чеширський кіт» Роман домалював на Майдані та назвав себе «Чеширською сотнею». Потім з’явився напис  «А.C.A.B» —  тоді, в умовах Майдану, інакше їх назвати просто неможливо. Напис «Гонор» з’явився під час боротьби за Протасів Яр, тому що Гонор на чолі з Сергієм Філімоновим дуже допомагав нам у боротьбі з «корбанівськими тітушками». Напис «Воля або смерть»напис писала я, вночі, коли нічого не було під руками, знайшла абияку фарбу. І після трьох днів на Майдані, замість того, щоб спати,  діти сказали «Мать, намалюй що-небудь на щиті», того мама сиділа і малювала «Волю або смерть» якимось таким напівкельтським шрифтом».  

Щит Романа Ратушного

На відкритті виставки художниця Алевтина Кахідзе провела перформанс-гру «Конструювання політичної правди, яка  полягала у тому, що на одне політичне запитання треба відповісти з різних позицій: туриста, медіатора, борця і садівника. Відвідувачі виставки, які ставали учасниками перформансу, відповідали на питання “Хто такий пацифіст?”,  “ Чому українці не бояться ядерної зброї?”, “Чому українці не погоджуються на окупацію, можна ж стільки життів зберегти?”, “Ви ж жінка, чому не виїдете за кордон?”. 

Крім того, про свої роботи розповіли художники Сергій Захаров, Діана Берг, Марія Куліковська, Юлія По, Алевтина Кахідзе. 

Виставка “Небачена сила” триває до 2 червня в Українському домі (5 поверх). 

Більше коментарів, відео та інформації в соцмережах Instagram, Facebook, Twitter та на сайті  https://www.unseen-force.com 

 Фото надані організаторами виставки