Олаф Шольц: Європа битиметься разом. Як Путін має зрозуміти, що його імперіалізм не спрацює

Раніше цього місяця біля невеликого литовського містечка Пабраде, поруч із президентом Литви Ґітанасом Науседою, я був свідком гуркоту німецьких танків Boxer над піщаною рівниною. Менш ніж за 10 км від кордону з Білоруссю лунали оглушливі мінометні обстріли. Кущі й дерева були вкриті товстим шаром диму. І все ж контраст не міг бути більшим порівняно з тим часом, коли Вермахт Адольфа Гітлера увійшов до Литви 83 роки тому та перетворив цю країну й інші держави Центральної та Східної Європи на "криваві землі" — термін, вдало введений істориком Тімоті Снайдером. Цього разу німецькі війська вступили з миром, щоб разом зі своїми литовськими союзниками відстояти свободу і стримувати імперіалістичного агресора.

Саме в такі моменти розумієш, як далеко зайшла Європа. Колишні вороги стали союзниками. Ми зруйнували стіни та залізні завіси, які розділяли нас. Протягом десятиліть нам навіть вдавалося викреслити війни між нашими народами з підручників історії. Тому що всі ми дотримувалися кількох фундаментальних принципів. Ніколи більше кордони не повинні змінюватися силою. Необхідно поважати суверенітет усіх держав, великих і малих. Нікому з нас більше ніколи не доведеться жити в страху перед нашими сусідами.

Напавши на Україну, вторгнувшись у неї, Володимир Путін порушив кожен із цих принципів. Я назвав цей напад на європейський мирний порядок Zeitenwende, історичним поворотним моментом. Навіть у своїх публічних заявах Путін не залишає жодних сумнівів у своїх мотиваціях: він хоче відновити імперську Росію, для початку перетворивши Україну та Білорусь на маріонеткові держави. Ніхто, крім, можливо, самого пана Путіна, не знає, де й коли може закінчитися ця безжальна гонитва за імперіалізмом. Але всі ми знаємо: він не стане вагатися, щоб перетворити ще одну країну на "криваву землю".

І все ж жорстокий імперіалізм пана Путіна не має шансів на успіх. Сьогодні Європейський Союз і його члени — найбільша фінансово-економічна підтримка України. Одна Німеччина вже виділила 28 мільярдів євро (30 мільярдів доларів) військової допомоги, поступаючись лише Сполученим Штатам. Але ми не повинні забувати, що Путін намітив собі довгий план. Він вважає, що такі демократії, як наша, не зможуть підтримувати Україну протягом наступних років.

Починати доводити, що Путін неправий, потрібно вдома — із широкої суспільної підтримки України. Це означає знову й знову пояснювати, що допомога Україні — незамінна інвестиція в нашу власну безпеку. Це також означає розуміння занепокоєння тих, хто боїться, що війна може поширитися. Ось чому важливо чітко усвідомлювати, що НАТО не прагне конфронтації з Росією — і що ми не робитимемо нічого, що могло б перетворити нас на безпосередню сторону цього конфлікту. Поки що ця стратегія зберігає високу підтримку в Німеччині; фактично підтримка продовжує зростати. Тому Путін має сприймати серйозно, коли ми говоримо йому, що Німеччина підтримуватиме Україну стільки, скільки потрібно.

Найфундаментальніша обіцянка, яку будь-який уряд дає своїм громадянам, — гарантувати їхню безпеку та безпеку в усіх вимірах. Без безпеки все інше — ніщо. У Німеччині ми змінили Конституцію, щоб створити фонд у 100 мільярдів євро для відновлення та модернізації нашої армії. Наша мета — перетворити Бундесвер на найсильнішу звичайну силу Європи. Починаючи з цього року й далі, ми витрачатимемо на оборону 2% ВВП. Уперше після Другої світової війни ми на постійній основі розмістимо повну бойову бригаду за межами Німеччини — у Литві. Солдати, яких ми бачили в Пабраді, — це тільки авангард. І ми надамо НАТО німецьку дивізію в стані високої готовності, а також важливі повітряні та морські ресурси. Це безпрецедентний тектонічний зсув у політиці безпеки й оборони Німеччини.

І ми не одні. Швеція та Фінляндія приєдналися до НАТО, що зміцнило Альянс. Зараз багато союзників дотримуються обіцянки НАТО щодо 2% витрат на оборону. Те, що я побачив у Пабраді, стосується всієї Європи: союзники з НАТО і європейські партнери стоять разом, тісніше, ніж будь-коли раніше.

Десятиліттями НАТО була головним гарантом миру та безпеки в Євроатлантичному регіоні. Так і сьогодні — так має бути й надалі.

Європейці можуть і будуть змушені більше сприяти трансатлантичному розподілу тягаря. Це справедливо незалежно від результатів президентських виборів у США в листопаді. Тому я підтримую пропозицію президента Емманюеля Макрона вести розмову про майбутній захист Європи. Раніше цього року я сказав, що ми повинні зміцнити європейську опору НАТО — і ми повинні зміцнити європейську опору нашого стримування. Зрозуміло, що ніякої "ядерної зброї ЄС" не буде — це просто нереально. Також немає наміру піддати сумніву суверенітет французького dissuasion nucléaire (ядерного стримування. — "Ф"). Водночас я схвалюю той факт, що президент Франції звернув увагу на європейський вимір французької force de frappe (ударної сили. — "Ф").

Нам потрібно обговорити, як забезпечити правильне поєднання можливостей захисту Європи та стримування будь-якого агресора — сьогодні та в майбутньому. Крім засобів ядерного стримування, ми розглядаємо потужні звичайні сили, протиповітряну та протиракетну оборону, а також кібернетичні, космічні та високоточні ударні можливості. Ми інвестуємо в ці сфери разом із нашими союзниками та партнерами, зміцнюючи нашу європейську оборонну промисловість, щоб відповідати викликам, які виникають у Zeitenwende.

Із огляду на те, наскільки близькі наші країни в Європі, з огляду на цінності й інтереси, які ми всі поділяємо, я не можу придумати жодного можливого сценарію, за якого життєво важливі інтереси одного з нас опинилися б під загрозою без загрози для життєвих інтересів Німеччини. Це найміцніша основа, яку тільки може мати європейська опора НАТО. Це посилює ідею, яку поділяють усі союзники по обидва боки Атлантики: напад на одного з нас є нападом на нас усіх. Ніхто ніколи не повинен наважуватися атакувати жодного дюйма Альянсу, оскільки ми захищатимемо його разом. Той, хто відкидає це як порожні слова, має подивитися, що ми робимо в реальності. Пабраде може бути хорошим місцем для початку.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело