Чому армії США потрібно вже зараз створювати Кібернетичне командування

Уявіть собі сценарій, у якому молодший капітан армії приймає командування ротою повітряно-десантної піхоти. Цей офіцер ніколи не навчався в повітряно-десантній школі або школі рейнджерів і не проходив польових випробувань для піхоти. Але він провів незліченну кількість наступальних кібероперацій, маневруючи у ворожих мережах, щоб зблизитися з цифровим супротивником і знищити його, тому армія вирішила, що такий досвід — найкраща підготовка для командування ротою піхотинців.

Фокус переклав статтю Еріки Лонерґан, Тодда Арнольда і Нікі Старка про Кібернетичні сили США.

А тепер уявіть собі інший сценарій. Компанія Google щойно оголосила про нові мінімальні вимоги до кандидатів на посаду інженера-програміста початкового рівня. На додачу до певних освітніх і технічних навичок кандидати повинні будуть продемонструвати, що вони можуть кинути 4,5-кілограмовий медичний м'яч назад через голову на певну кількість метрів у межах тесту на фізичну підготовку.

Ці гіпотетичні вимоги здадуться смішними будь-кому, хто служив у піхотному батальйоні або обіймав технічну посаду в технологічній компанії. Коли йдеться про Збройні сили США, жодне відомство не прийме і тим паче не нагородить командира, якому бракує фундаментальних знань і досвіду для командування найважливішими оперативними формуваннями, ключовими для місії кожної служби. І все ж, як зазначають військовослужбовці у своїх нещодавніх відгуках, такий підхід до добору та призначення персоналу — звичне явище в кібернетичних формуваннях армії, ВМС, ВПС і Корпусу морської піхоти.

Є одне чітке рішення, яке допоможе вирішити проблему нинішнього підходу до формування сил для операцій у кіберпросторі: створення нового виду збройних сил для кіберпростору.

Чому нове відомство потрібне саме зараз?

З моменту створення Кіберкомандування США 2010 року його повноваження, ресурси та сфера діяльності значно розширилися. У своєму нещодавньому виступі в Конгресі, присвяченому кіберпростору, генерал Тімоті Хоуг зазначив, що командування "максимально використовує повноваження, ресурси та підтримку, які USCYBERCOM (кіберкомандування США) отримало після переходу під об'єднане бойове командування 2018 року", включно з "оптимізацією наших сил та операцій для боротьби із супротивниками, що прагнуть здобути стратегічну перевагу в кіберпросторі й за допомогою нього на рівні, нижчому за рівень збройного конфлікту". Це включає 22 операції "вистежування", проведені Національними силами кібернетичної місії 2023 року, кібероперації повного спектра на підтримку оборони України та постійні зусилля щодо захисту майбутніх виборів 2024 року.

Однак, незважаючи на значний прогрес у використанні військовими своїх кібернетичних сил, їхня спроможність ефективно набирати, навчати й утримувати персонал для ключових кібернетичних ролей і місій залишається постійною проблемою.

Ні для кого не секрет, що для ЗС США формування кібернетичних сил становить проблему. Багато фахівців-практиків, експертів і політиків прекрасно усвідомлюють наявні обмеження. У звіті Управління урядової звітності за 2022 рік було виявлено цілу низку проблем, пов'язаних із підходом до формування кібернетичних сил. У нещодавній науковій праці також розкриваються системні проблеми з готовністю в усіх службах, включно з недоліками в наборі й утриманні персоналу, непослідовним розвитком навичок і навчанням, помилками в процесі просування по службі та погіршенням оперативного потенціалу підрозділів.

Старше військове командування також визнає цю проблему. Говорячи про майбутню організацію кіберпростору, генерал у відставці Пол Накасоне торік заявив, що "розглядаються всі варіанти, крім статус-кво". Нещодавно керівники Кіберкомандування США оголосили про початок реалізації проєкту "CYBERCOM 2.0" — проєкту повної реорганізації, включно з моделями формування сил. На рівні Конгресу представник Майк Галлахер зазначив на нещодавніх слуханнях, що за останнє десятиліття Конгрес "намагався вирішити питання формування та готовності сил за допомогою 24 різних законодавчих актів. І все ж… кадрові питання залишаються такими ж складними, як і в останні десять років". Розроблення ефективного підходу до формування кібернетичних сил є нагальним завданням для Сполучених Штатів перед обличчям супротивників, які продовжують розвиватися.

Масштаб проблеми

Нинішній підхід до формування кібернетичних сил у Міністерстві оборони спирається на всі відомства, які займаються набором, навчанням та утриманням кібернетичних сил. Кожна служба вільна застосовувати свої індивідуальні критерії відбору, що ґрунтуються на своїх ключових компетенціях, під час відбору кіберперсоналу і визначенні його ролей. Потім кожна служба розробляє і проводить окремі програми підготовки та навчання, а також реалізує програми просування й утримання кіберперсоналу. Отже, у різних відомствах відсутній послідовний, ефективний і надійний підхід до формування сил.

Ба більше, формування сил для кіберпростору являє собою унікальне завдання для військових організацій. Наявність необхідних інструментів, можливостей, організації та повноважень — усе це важливо для ефективного проведення кібероперацій. Однак найважливішим чинником є висококваліфікований і технічно грамотний персонал, особливо командування. Такий персонал важко набрати (особливо з урахуванням обмежувальних вимог до фізичної підготовки та інших стандартів), дорого навчити і ще важче утримати.

Оскільки жодне відомство не відповідає насамперед за організацію, навчання та оснащення для операцій у кіберпросторі, формування сил для кіберпростору є обов'язком кожного відомства і для жодного з них не є пріоритетом. Формування сил для роботи в кіберпросторі в кращому разі є другорядним питанням для відомств, чиєю головною турботою, безумовно, є набір персоналу для їхньої основної діяльності. Тому кожна служба просто адаптує свої наявні системи управління персоналом для роботи в кіберпросторі, причому зі змінним успіхом.

Триває активна дискусія про те, як вирішити ці проблеми. Одні виступають за поетапний підхід: повільні й послідовні зміни, спрямовані на поліпшення повноважень, можливостей і ресурсів Кіберкомандування США, за збереження розподіленої (або роз'єднаної) моделі формування сил. Інші закликають до більш фундаментального перегляду підходу військових до формування кібернетичних сил, повторюючи заклики таких лідерів, як полковник у відставці Грег Конті та адмірал у відставці Джеймс Ставрідіс, про створення незалежної військової служби для кіберпростору. Обидві групи мовчки погоджуються з тим, що для створення кібернетичних сил необхідні повноваження військового відомства — вони лише розходяться в думках щодо того, кому мають належати такі повноваження.

У цих дискусіях прийнято оцінювати результати діяльності збройних сил, як порівняти з тим, з чого вони починали. За цією шкалою вдалося досягти значних успіхів. Однак наш аналіз починається з основних принципів. Ми сформулюємо, якою має бути ідеальна модель формування кібернетичних сил у Міністерстві оборони, щоб відповідати заявленим вимогам національної безпеки Америки. Потім ми наводимо аргументи на користь створення нового, незалежного виду збройних сил — Кібернетичних сил США.

Основи формування сил

Починаючи із закону Голдуотера–Ніколса 1986 року, уряд США визначив різні ролі та обов'язки для військових служб і командувань. Згідно з політикою Міністерства оборони, військові служби відповідають за забезпечення сил для військових операцій, "організовуючи, навчаючи, оснащуючи і надаючи сухопутні, військово-морські, повітряні, космічні та кіберпросторові сили". Служби також відповідають за розроблення концепцій, доктрини, тактики, техніки і процедур, визначення потреб у силах і оцінку їхньої готовності.

На відміну від них, командувачі бойовими силами "[здійснюють] владу, керівництво і контроль над командуванням і силами, приписаними до цього командування". Бойові командування використовують сили і виконують місії, що належать до їхньої компетенції. Винятком є Командування спеціальних операцій США, яке має "відомчі" повноваження щодо "організації, навчання, оснащення та надання сил спеціальних операцій, доктрини, процедур і обладнання" для виконання конкретних завдань, що належать до спеціальних операцій.

Ці відмінності мають значення, оскільки існують специфічні обов'язки, особливо щодо набору, підготовки, навчання, оцінювання та просування військового персоналу, які може виконати тільки військове відомство. Навіть виняток підтверджує правило. Хоча Командування спеціальних операцій США має унікальні можливості контролю, воно все одно покладається на військові відомства в питаннях добору, навчання і надання сил для роботи. На відміну від кібернетичної сфери, кожне з військових відомств має унікальні можливості для створення сил, що відповідають відмітним особливостям спеціальних операцій у кожній з бойових областей, необхідних командуванню.

Доводи на користь кіберслужби

Нинішня структура збройних сил ґрунтується на ідеї, що середовище, в якому військовослужбовці беруть участь у бойових діях, визначається унікальною логікою і вимогами. Основний обов'язок відомств — підготовка сил, необхідних для протистояння і перемоги в наземній, повітряній, морській і космічній сферах. Після ухвалення рішення про створення Космічних сил у 2019 році кожен із бойових просторів, за винятком кіберпростору, відповідатиме військовому відомству, відповідальному за формування сил із відповідним досвідом для виконання військових місій у відповідному просторі.

Рішення про створення нової військової служби для космічного простору було зумовлене двома найважливішими чинниками:

• по-перше, визнанням того, що космос є необхідним для ведення сучасної війни,
• по-друге, тим, що космос пред'являє унікальні вимоги до формування сил, які не можуть бути задоволені в межах наявної структури.

Ті самі чинники справедливі і для кіберпростору, який уже є найважливішою частиною сучасних протистоянь та конфліктів і постійно стикається з проблемами формування сил.

За останні 14 років відомства продемонстрували, що вони не в змозі сформувати достатні сили, унаслідок чого у міністерства виникла "нестача кваліфікованого кіберперсоналу, що може потенційно вплинути на оперативну готовність усього міністерства та поставити під загрозу національну безпеку". З огляду на цей факт, нереально очікувати, що відомства з пріоритетами, що конкурують, зможуть не просто забезпечити достатній рівень, а й домогтися переваги в кіберсфері. Тільки незалежна і спеціалізована служба — Кібернетичні сили США — може вирішити головне завдання формування сил у кіберпросторі: цілеспрямований набір, навчання та утримання кваліфікованого персоналу для кібернетичних операцій.

Хоча бойова компетентність у конкретній галузі важлива для всіх військовослужбовців, якість персоналу незмінно чинить істотний і прямий вплив на операції в кіберпросторі. Як зазначив генерал Накасоне в інтерв'ю 2019 року, найефективніший кіберперсонал "часто експоненціально кращий за своїх колег — у 10 або 20 разів". Отже, для ефективного формування кібернетичних сил необхідно шукати потрібний персонал, приділяючи особливу увагу якості, а не кількості. Це включає в себе здатність визначати необхідні навички та кількість персоналу для виконання кібернетичної місії. Виходячи з цих вихідних даних, для кібернетичних сил потрібно знайти персонал із технічними навичками та вміннями, який готовий проявляти ініціативу та експериментувати, "захоплений технологіями і [любить] творчо долати або обходити обмеження".

Далі відомства мають навчати та виховувати персонал і надавати йому адекватні можливості кар'єрного зростання. Це вимагає створення життєздатних кар'єрних шляхів для кіберперсоналу з можливостями особистісного зростання, розвитку знань, навичок і здібностей. Професійна кіберосвіта має відповідати вимогам місії, кар'єрному зростанню і розвитку особового складу, надавати можливості для розширення знань і досвіду в кіберсфері, а також сприяти розвитку як технічних, так і лідерських якостей у міру просування кіберперсоналу службовою драбиною і підвищення його відповідальності. Нині професійна освіта, як правило, орієнтована на конкретні потреби кожної служби, а не на кіберперсонал. Наприклад, професійна освіта молодших офіцерів в армії розрахована на тактичний ешелон, тоді як кіберперсонал у цих званнях зазвичай задіяний на рівні об'єднаних командувань.

І, нарешті, формування кібернетичних сил має забезпечувати сталий розвиток своєї робочої сили. По-перше, постійна взаємодія з противником створює необхідність у структурі кібернетичних сил, оптимізованій для розгортання здебільшого на місці, як і в Космічних силах США (однак, як і в Космічних силах США, деякі елементи закидаються вперед, наприклад, групи "вистежування" або кібероператори, розгорнуті у складі сил спеціальних операцій). Напруження від постійної роботи позначається на моральному і психологічному стані особового складу, що призводить до вигорання і витоку кадрів. Проблеми утримання ще більше посилюються конкуренцією з приватним сектором за затребувані навички кіберперсоналу. Тому у відомств має бути послідовна й узгоджена стратегія підтримки кадрового складу за допомогою спеціальних програм підтримки та стратегій утримання, що включають додаткові заохочувальні та преміальні виплати.

Організації в приватному секторі, які цінують талановитих кіберпрофесіоналів, проводять цілеспрямовану політику управління талантами. Ці дії перебувають у межах можливостей і повноважень відомств. Чому ж відомства обмежили їхнє використання і не зробили цих кроків?

На практиці кожне з цих рішень є винятком зі стандартної кадрової практики та систем кожного відомства. Тому створити спеціальне відомство, призначене для формування кібернетичних сил, доцільніше, ніж покладатися на те, що кожна служба буде добровільно розробляти, впроваджувати і підтримувати численні винятки, особливо коли пріоритетами служб залишається формування сил для своєї основної сфери відповідальності. Єдиний спосіб домогтися послідовності та масштабованості, необхідних для адекватної організації, підготовки та оснащення оперативних кібервійськ, – це створення централізованої, єдиної організації для управління всіма аспектами формування сил.

Обмеження нинішнього підходу

Прихильники нинішнього підходу стверджують, що поступові поліпшення допоможуть розв'язати проблему нестачі кібернетичних сил. Основна логіка полягає в тому, що для досягнення позитивних результатів потрібен час, і що Сполучені Штати "певною мірою є заручниками того шляху, яким ми зараз рухаємося". Багато хто посилається на поступове надання Кіберкомандуванню США більш "сервісних" повноважень як на свідчення постійного вдосконалення, закликаючи Кіберкомандування США фактично перейняти модель Командування спеціальних операцій США.

Ця точка зору не враховує двох основних моментів. По-перше, розширення обов'язків Кіберкомандування США пов'язане з тим, що відомства не вдосконалюються. По-друге, подібні повноваження не вирішать багатьох кадрових питань, що лежать в основі наявних проблем формування сил. Наприклад, посилений бюджетний контроль забезпечує Кіберкомандуванню США більший контроль над закупівлями та навчанням. Викладені в законі 2022 року, ці додаткові повноваження набули чинності лише в останні кілька місяців, тому вони ще не були повністю випробувані. Однак навіть у разі повної реалізації ці повноваження дадуть змогу Кіберкомандуванню США лише поліпшити підготовку персоналу, вже представленого відомствами. Ці додаткові повноваження не дають змоги командуванню змінювати рішення, які негативно впливають на готовність кібернетичних сил. Наприклад, це не обмежить послідовну ротацію кіберперсоналу з кіберпідрозділів, унаслідок чого Кіберкомандування США буде змушене "виконувати кібероперації зі змінним складом". Аналогічним чином, це не завадить армії змістити пріоритети комплектування та навчання в бік радіоелектронної боротьби на шкоду кіберготовності.

Прихильники нинішнього підходу також стверджують, що кібервідомства дублюватимуть одне одного. Це контрінтуїтивний аргумент з огляду на те, що нинішня система спирається на п'ять відомств, кожне з яких формує сили для різних інтерпретацій стандарту спільної місії різними способами і, в деяких випадках, конкурує одне з одним за одних і тих самих людей.

Ще один контраргумент щодо Кібернетичних сил США полягає в тому, що службам, як і раніше, будуть потрібні деякі кібернетичні сили, особливо для оборонних операцій у кіберпросторі. Це пов'язано зі стурбованістю, яку дехто висловлює стосовно наслідків технічної інтеграції кібертехнологій в обладнання, призначене для конкретних галузей. Цим питанням буде корисний подальший аналіз, щоб розмежувати відповідальність за оборонні операції в кіберпросторі та мережеві операції. Ця проблема також вирішується завдяки історично сильній стороні Міністерства оборони — здатності проводити спільні операції.

Наступні кроки

Створення кібернетичних сил США не є вирішеним фактом. Однак, з огляду на широкий консенсус щодо того, що нинішня модель формування кібернетичних сил не оптимізована для розв'язання поточних і майбутніх стратегічних завдань, необхідно істотно змінити статус-кво. Конгрес має можливість у наступному Законі про повноваження в галузі національної оборони доручити проведення незалежної оцінки або аналізу, який сформулює чіткий шлях вперед для формування кібернетичних сил. Під час такої оцінки необхідно буде розглянути весь спектр необхідних рішень і змін у всьому комплексі доктрини, організації, навчання, матеріальних засобів, керівництва та освіти, персоналу, об'єктів і політики. Удосконалення формування кібернетичних сил необхідне вже зараз, до того, як Сполучені Штати опиняться в ситуації кризи або конфлікту з найближчим супротивником.

Про авторів

Еріка Д. Лонерґан — доцентка Школи міжнародних і суспільних відносин Колумбійського університету, раніше обіймала посаду старшого директора в Комісії із соляризації кіберпростору США. У співавторстві з Шоном В. Лонерганом вона написала книгу Escalation Dynamics in Cyberspace (Oxford University Press, 2023).

Тодд Арнольд — офіцер армії США, який наразі є професором академії в Армійському кібернетичному інституті у Вест-Пойнті та доцентом кафедри електротехніки та комп'ютерних наук. Як колишній армійський офіцер-кібернетик, він зробив ключовий внесок у створення кібернетичного напрямку в армії.

Нік Старк — офіцер кібернетичної служби армії США, нині працює науковим співробітником в Армійському кібернетичному інституті та викладачем у Військовій академії США. Його дослідження присвячені конфіденційності даних та інформаційним операціям.

Думки, висловлені авторами, є особистими і не відображають політику або позицію будь-якої урядової організації США або структури, з якою вони можуть бути пов'язані.