Великий російський наступ на Харків: проміжні висновки двох тижнів боїв

Огляд. З початку активних (наступальних) дій противника на Харківському операційному напрямку пройшло більше 2-х тижнів, тож вже можемо підвести деякі проміжні висновки. Про це й поговоримо. Зробимо це у двох частинах.

•1•

Перш, ніж оцінити те, що маємо на даний момент, спробуємо усвідомити – що саме задумувалось та планувалось противником на цьому напрямку. Й тоді, стане зрозуміло – що у нього вийшло, а що – ні. Отже, спочатку, декілька вихідних даних.

До участі в операції на Харківському операційному напрямку противник залучив сили та засоби зі складу сформованого оперативного угрупування військ (ОУВ) «Північ» (формувався зі складу військ\сил Ленінградського військового округу\ЛВО, а також визначеного комплекту військ зі складу, так званого «угрупування прикриття кордону», власне, його тактичних груп – «Брянськ», «Курськ» та «Білгород»).

З цією метою, протягом двох етапів, лютий – березень та квітень – початок травня, командування противника здійснило оперативно-стратегічне перегрупування військ, як у межах ОУВ «Північ» та «Захід», так й в межах принаймні трьох ТВД – північно-західного, західного та південно-західного.

Його основними елементами, у порядку виконання, були:

Переміщення військ 11-го армійського корпусу (АК), а саме 18-ї мотострілецької дивізії та 7-го окремого мотострілецького полку (омсп) з Куп'янського напрямку на Харківський (протягом першого етапу, лютий-березень), а також окремих підрозділів зі складу 2-ї мсд та 47-тд зі складу 1-ї танкової армії МВО.
Формування та переміщення визначеного комплекту військ 44-го АК (128-а омсбр, 30-й та 41-й мсп 72-ї мотострілецької дивізії\мсд) з ЛВО на Харківський напрямок (протягом всієї весни 2024-го – закінчення на початку травня, переміщення на Харківський напрямок).
Приховане переміщення військ 6-ї загальновійськової армії (ЗВА), а саме 138-ї та 25-ї окремих мотострілецьких бригад (омсбр) з Куп'янського напрямку на Харківський (другий етап, квітень – початок травня).

Загалом, противником було переміщено у вказаних межах формування загальною чисельністю у 30-35 тисяч військовослужбовців та не менше 1.5 тисячі одиниць озброєння та військової техніки (ОВТ).

До участі в операції залучались не тільки війська власне збройних сил РФ, а й її федеральної служби військ національної гвардії (фсвнг «росгвардія») – до полкової тактичної групи), а також визначений комплект сил прикордонної служби федеральної служби безпеки РФ (ПС ФСБ РФ) до 4-х відділів охорони державного кордону та, як мінімум, до 3-х відділів мобільних дій. У результаті, противнику вдалося суттєво наростити склад та бойові спроможності УВ «Курськ» та УВ «Білгород», які входять до складу ОУВ «Північ», відповідно:

УВ «Курськ» з 7.8 тисяч в\сл до 11-12 тисяч.
УВ «Білгород» з 17-17.5 тисяч до 30-32 тисяч.

Однак, було очевидно, що зосередження цих сил й засобів, навряд чи буде достатньо противнику для проведення якоїсь результативної глибокої (у сенсі, оперативної) операції наступального характеру у напрямку міста Харків, з метою його оточення (охоплення), а, навіть, просто – задля просування російських військ до міської межи міста. Тому, цілком розумно було передбачити, що противник у даній операції поставить перед собою обмежені тактичною, або нехай оперативно-тактичною, зоною завдання. Так як, його командування не могло не усвідомлювати обмежений характер своїх реальних можливостей на цьому напрямку.

Як виявилось, «величезною кількістю планів і задумів» російського командування, меж, майже, не існує, воно завжди прагне ставити перед собою «найсміливіші завдання», нехай, навіть самого фантастичного характеру. Іншими словами, між адекватною оцінкою ситуації та власних спроможностей й «вологими мріями» російських полководців лежить достатньо глибока прірва, ну нехай – немаленька яма.

•2•

Тепер, власне, про задум командування противника. Судячи з тих подій, які відбулися у реальності, так й сталося. Командування противника, очевидно, визначило напрямком свого головного удару, наступну дирекцію – Шебекіно – Вовчанськ – Білий Колодязь – Великий Бурлук.

На цьому напрямку противником було зосереджено зі складу 6-ї загальновійськової армії та 44-го армійського корпусу, виключно для участі у наступальних діях, як мінімум:

до 13-и мотострілецьких батальйонів (мсб);
як мінімум, 2 танкових батальйони (тб);
до 3-х дивізіонів ствольної та реактивної артилерії.

Також, ймовірно, передбачалось проведення наступальних дій на допоміжному та хибному напрямках, відповідно:

допоміжний – Устинка – Липці, діяли сили й засоби 11-го армійського корпусу (АК) противника, до 6-и мсб, 5-и тб, й до 10-и дивізіонів ствольної та реактивної артилерії.
хибний – Суджа – Юнаківка, «відволікаючий» комплект сил – 1 мсп «територіальних військ» (якщо не помиляюсь – 1434-й мсп), до 2-х мсб зі складу «ахмат-чаю» (вже у ході проведення наступальних дій. вони були перегруповані для підсилення на Вовчанський напрямок, але про це наступним разом) й десь 3 зведених штурмових загонів.

Загалом, у смугах дії УВ «Курськ» та «Білгород» для участі в операції передбачалось залучити, за певними підрахунками:

21 мотострілецький батальйон (мсб).
7 танкових батальйонів.
15 артилерійських та реактивно-артилерійських дивізіонів (адн\реадн).

Це, без врахування сил й засобів зі складу УВ «Білгород», які виконували завдання із прикриття кордону та сковування наших військ на інших напрямках та ділянках, й які не залучались для участі у наступальних діях (до 9-и мсб та 3-х тб). Наскільки я розумію, командування противника спланувало проведення операції у декілька етапів, а саме – у три основних.

Перший етап

Масоване вогневе ураження (з використанням всієї зосередженої артилерії та визначених авіаційних засобів) виявлених позицій та районів зосередження ЗСУ, а також критичних об'єктів інфраструктури у прикордонній смузі.
Початок дій на хибному напрямку (з боку Суджи), а також на допоміжному (на Липці).
Після цього, прорив оборони ЗСУ на Вовчанському напрямку, форсування річки Вовча та оточення міста Вовчанськ. силами 6-ї ЗВА (до 6-и мсб, 1-го тб та додаткового задіяння ще одного адн).

Другий етап

Просування передових підрозділів противника у напрямку на Липці й вихід на рубіж Слобожанське – Веселе.
Після оточення та захоплення міста Вовчанськ, введення у бій «ешелону розвитку» зі складу 44-го АК (до 7-и мсб та ще 1-го тб й 1-го адн) й вихід на рубіж Бугаївка – Білий Колодязь – Приколотне – Вільхуватка.

Третій (завершуючий етап)

Вихід на рубіж – Першотравневе – Великий Бурлук – Григорівка – Одрадне частинами та з'єднаннями зі складу 6-ї ЗВА, 44-го АК та визначеного комплекту військ зі складу 2-ї мсд та 47-ї тд (зі складу 1-ї ТА).

Власне, саме такий план противника, однак, без всіх цих деталей та нюансів, змалював достатньо коротко та лаконічно в одній зі своїх нещодавніх заяв Головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський й був, з моєї точки зору, абсолютно правий.

Тобто, те, що ви зараз прочитали – було задумане та заплановане противником саме на Харківському операційному напрямку. Накладіть на все це, ще ІПСО противника, на всіх трьох рівнях, у тому числі, стосовно дійсних та хибних цілей цієї операції, й загальна картина під назвою «великий російський наступ на Харків» буде – майже повною. Іншими словами, справжньою метою російського наступу «на Харків» було, й судячи зі всього, продовжує бути, не сам Харків, а тили нашого Куп'янського угрупування. Або, щоб було зрозумілішим – все територія Харківської області східніше каскаду водосховищ Сіверського Донця.

З моменту початку цього перфомансу ворога на Слобожанщині, пройшло більше двох тижнів (перші рейдові групи противника, у тому числі із бронетехнікою, здійснили спроби перетнути кордон 10.05.2024-го). Чого вдалося досягнути противнику у реальності, тобто на практиці – особливо, стосовно тих цілей та докладених зусиль противника на цьому напрямку, ви всі бачите.

Однак, очевидно, його операція на Харківському операційному напрямку все ще продовжується. Й відмовлятися у повній мірі від її продовження, командування противника поки – не збирається.