Передвиборча авантюра в Британії. Що вона означає для України

Британський прем’єр Ріші Сунак ухвалив рішення про дострокові вибори. Такого кроку від прем’єра очікували, адже консерватори за всіма опитуваннями програвали конкурентам, а в такій ситуації до позачергових виборів удаються, аби вибити з колії конкурентів і змусити їх змінити плани, підлаштовуючись під новий виборчий графік. Але майже ніхто не очікував виборів так скоро: говорили про осінь, навіть про початок зими, а Сунак призначив вибори вже на 4 липня. І це рішення стало несподіваним і для британців, і для опозиції, і навіть для однопартійців прем’єра.

Зміни справді назріли. За чотирнадцять років при владі консерватори зробили чимало — варто згадати лишень про вихід із Євросоюзу, — але по дорозі розгубили підтримку виборців. Протягом останніх трьох років партія незмінно програє на місцевих виборах, усі опитування стабільно демонструють значне відставання від лейбористів — головних конкурентів торі. Відрив у двадцять відсотків зберігається вже кілька років, і Сунаку трохи більш як за рік при владі теж не вдалося його зменшити.

Та більшість політиків і експертів сходиться на думці, що момент обрано невідповідний. Так, опозиція не готова до виборів, але й керівну партію рішення лідера заскочило зненацька: понад вісімдесят депутатів-консерваторів вирішили не обиратися знову (проти трьох десятків лейбористів), й заміни для більшості з них немає. Але ж загальні вибори в Британії є мажоритарними, й часто особистість кандидата може мати вирішальне значення незалежно від партійної приналежності. Інфляція в країні стабілізувалася, зростання економіки набуло більш сталого характеру, але ці результати щойно почали проявлятися, й конвертувати їх у підтримку виборців за шість тижнів не вдасться.

 Звісно, раціональне зерно в рішенні Сунака є. Позитивні зрушення в економіці не видаються надійними, до осені вони можуть зникнути або взагалі змінитися новим спадом. Тим більше, що єдиної позиції стосовно фіскальної політики в партії немає, а без неї гарантувати решту економічних реформ уряду не вдасться. Сунак є досить непопулярним у партії і в будь-який момент може стикнутися з бунтом і відставкою. До того ж консерватори й далі втрачають депутатів, і хоча нинішня більшість у 46 голосів виглядає впевненою, вона вдвічі менша за ту, яку партія здобула на минулих виборах. Тож нині для консерваторів усе погано, але за три-чотири місяці ситуація може ще погіршитися.

І все-таки шанси на перемогу в торі незначні, а політична кар’єра прем’єра вочевидь завершилася. У перемогу, здається, не вірить і сам прем’єр. А як інакше пояснити вкрай непопулярні передвиборчі обіцянки на кшталт повернення обов’язкової військової служби, щодо якої не мають ентузіазму всі британці і яку відкидає переважна більшість молодих виборців. Сунак неначе прагне гарантувати провал, а його тактичні маневри можуть лише пом’якшити поразку й забезпечити партії додатково 20–30 місць у парламенті. Тож рішення про вибори має вигляд гри в довгу. Керівництво консерваторів розраховує ненадовго піти в опозицію й повернутися до влади на хвилі невдоволення кабінетом лейбористів.

На це є всі шанси: «спадок» їм дістанеться досить обтяжливий, виправити ситуацію в економіці швидко не вийде. Та й розрахунок на слабкість майбутнього кабінету лейбористів є обґрунтованим, адже востаннє в уряді вони були 2010 року. У теперішньому тіньовому кабінеті лейбористів (опозиція формує такий кабінет, який дублює чинний уряд, — він є своєрідною школою для майбутніх міністрів) нікого з тієї команди не залишилося, а брак досвіду держуправління може зіграти проти них. До того ж лідер Лейбористської партії і ймовірний майбутній прем’єр Кір Стармер є досить непопулярним у британців — не настільки, як Сунак, але особливого кредиту довіри в нього немає. А отже, часу на розкачування в нового уряду буде дуже мало. І тут ставка на кілька десятків додаткових мандатів у консерваторів, які реально здобути завдяки несподіваним літнім виборам, може стати критично важливою: більшість у лейбористів буде хисткою, невдачі в управлінні країною ще більше підточать її, повалити уряд і домогтися нових виборів стане простіше.

Та що вся ця авантюра консерваторів означає для нас? Хоча в центрі уваги передвиборчої кампанії буде економіка, українське питання не загубиться в майбутніх дебатах. І не лише тому, що британські ЗМІ не дають виборцеві забути про війну в Україні. Сунак відразу зробив ставку на зовнішню політику, національну безпеку й важливість підтримки України: у своїй заяві про дострокові вибори він указав на «незрілість» лейбористів у питаннях безпеки та оборони. А оточення прем’єра почало атакувати лейбористів, згадуючи лівацькі погляди колишнього лідера опонентів Джеремі Корбіна й те, що Стармер раніше теж належав до лівого табору в Лейбористській партії.

Та хоча цей хід консерваторів гарантує збереження України в порядку денному британської політики під час виборів і відразу після них, збереження обсягів британської допомоги нашій країні — під сумнівом.

З одного боку, лейбористи підтримують Україну не менш активно, ніж консерватори. Стармер відвідував Україну, а партія підтримувала всі заходи кабінету, спрямовані на надання військової та гуманітарної допомоги. Минулої осені Стармер оновив свій тіньовий кабінет і послабив у ньому позиції лівих — прибрав політиків, які потенційно могли голосувати за скорочення військового складника допомоги. З іншого боку, Стармер не повністю контролює не лише парламентську фракцію, а й навіть тіньовий кабінет. У листопаді минулого року він стикнувся зі справжнім бунтом під час голосування щодо ситуації в Газі: пів сотні депутатів, зокрема й вісім тіньових міністрів, проголосували проти проізраїльської позиції лідера й усупереч його прямим вказівкам.

Але ще небезпечнішою для нас є об’єктивна реальність, яка настане в Британії після 4 липня. Консерватори фактично роблять ставку на провал уряду лейбористів, на їхню нездатність упоратися з викликами в економіці — слабким економічним зростанням, подорожчанням життя, проблемами в енергетиці та соціальній політиці. Щоб парирувати ці загрози, лейбористам доведеться сконцентрувати всі ресурси на вирішенні внутрішніх проблем.

Результатом може стати скорочення обсягів військової допомоги. А вже надані п’ять мільярдів фунтів роблять Британію одним із найважливіших наших партнерів. Адже більшість того, що можна було вигребти зі складів міністерства оборони, британці вже відправили нам. Щоб підтримувати обсяги допомоги на попередньому рівні, слід розгортати військове виробництво. Та це й консерватори не надто робили, а в лейбористів на такі кроки просто не буде вільних коштів і політичної волі: багато знаних лейбористів критикували плани Сунака виділити додаткові 75 мільярдів фунтів на оборону в період до 2030 року. Навряд чи вони виділять гроші на ці цілі на шкоду ключовим соціально-економічним пріоритетам — адже тоді поставлять під загрозу свою владу. Шукати кошти за рахунок інших іноземних одержувачів допомоги теж не вийде. Якщо лейбористи й вдадуться до зменшення допомоги країнам Співдружності (а така допомога є критично важливою для ролі Британії у світі та збереження позицій у світовій торгівлі), то ці гроші витратять на вирішення внутрішніх проблем.

Звісно, нікуди не подінеться політична підтримка Британії, так само як і допомога британських військових у підготовці бійців, сприянні нашим бойовим операціям. Не відкличуть лейбористи згоди нинішнього кабінету на використання британських озброєнь для ударів по цілях на російській території. Але обіцяні теперішнім міністром закордонних справ Девідом Кемероном три мільярди фунтів щорічної військової допомоги можуть виявитися непідйомними для нового уряду.