Битва з виробництва снарядів: чому Захід програє Росії

Нестача снарядів 152-го, 122-го та 120-го калібрів, а звідси і відсутність паритету у можливостях із Росією зараз є однією з головних проблем української армії. Втрата Авдіївки стала, зокрема, і наслідком відсутності поставок Україні боєприпасів. В умовах жорсткої економії снарядів артилерія не могла ефективно відбивати штурми ворога та вести контрбатарейну боротьбу. Без артилерії неможливо ні наступати, ні вести оборону.

ЄС так і не дав Україні мільйон снарядів

У той час, коли росіяни, за підрахунками британського Королівського інституту об'єднаних досліджень (RUSI), можуть собі дозволити 10 тисяч пострілів на добу, Україна може використати близько 2 тисяч боєприпасів. Щоб хоч якось наблизитися до паритету з противником, Україні потрібно 300 000 боєприпасів на місяць, або 3,5-4 млн снарядів усіх калібрів на рік. Водночас очікується, що Україна отримає 500 000 артилерійських снарядів у рамках чеської ініціативи лише до кінця 2024 року.

Як повідомляє одна із провідних міжнародних компаній, що надають послуги стратегічного консалтингу Bain & Company, вся річ у тому, що Росія втричі швидше та вчетверо дешевше виробляє артилерійські снаряди порівняно зі США та Європою.

"Росія виробляє близько 250 000 артилерійських боєприпасів на місяць, або близько 3 мільйонів на рік. Усього США та Європа можуть виробляти лише близько 1,2 мільйона боєприпасів на рік для відправки до Києва", - підтверджує ці дані CNN з посиланням на розвідку НАТО. Армія США поставила за мету виробляти 100 000 артилерійських снарядів на місяць до кінця 2025 року, а це лише менше половини місячного виробництва Росії.

Тобто Росія переводить свою промисловість на військові рейки набагато швидше, ніж очікувалося. А країни НАТО при всьому своєму промисловому та технологічному потенціалі не змогли гарантувати ЗСУ ресурсну перевагу.

Крім швидшого виробництва та відновлення, вартість виробництва артилерійських 152-мм снарядів у Росії коливається в районі 1000 доларів за одиницю. У той же час середня вартість снарядів, що виробляються в Європі та США, становить близько 4 тисяч доларів, хоча в деяких випадках їх вартість може становити понад 5 тисяч доларів за штуку.

"Зараз ми знаходимося у виробничій війні. Підсумок війни в Україні залежить від того, як кожна сторона оснащена для її ведення", - заявив CNN високопосадовець НАТО.

Чому ж вся міць Заходу поступається одній Росії?

Є кілька факторів. Наприклад, після завершення "холодної війни" країни Заходу виходили з того, що масштабний фронтовий конфлікт у Європі просто неможливий, і відповідно до цієї позиції ставили завдання перед своїм військово-промисловим комплексом. До нових викликів союзники України не підготовлені: вони не мали великих складських запасів і не розвивали масове виробництво у ВПК.

Насамперед це стосується країн Європи: багато хто з них не хотів витрачати на оборону навіть ті 2% бюджету, які вважаються мінімумом для членів НАТО. Оборонний сектор держав ЄС недофінансувався десятиліттями, скорочувались промислові потужності та розпадалися логістичні ланцюжки. Навіть Сполучені Штати, що витрачають на оборону найбільше у світі, не були готові до специфіки великої фронтової війни. Вони вкладали інвестиції лише у високотехнологічну зброю, а виробництву стандартних артилерійських снарядів не надавали великого значення.

А Росія, на відміну від них, оперативно повністю переводить свою економіку на військові рейки, що означає підпорядкування всіх державних відомств потребам армії. Захід сам не воює, тому й не бачить сенсу цього робити.

Коли стало зрозуміло, що війна в Україні поглинає гігантські обсяги боєприпасів і потрібно нарощувати виробництво, країни Заходу зіштовхнулися з низкою об'єктивних проблем. Financial Times писала про те, що Європа має брак базових матеріалів для снарядів – пороху та вибухівки, а також компонентів для їх виробництва, наприклад, нітроцелюлози. Європейські зброярі заявляли виданню, що на будівництво заводів із виробництва цих матеріалів потрібно не менше трьох років. Дефіцит, своєю чергою, впливає і на вартість виробництва снарядів, ціна на які після початку війни підскочила на 20%.

Інша проблема – відсутність держзамовлень на боєприпаси. Плановий бюджет Міноборони Німеччини на 2024 рік залишається приблизно на колишньому рівні. Але підприємствам ВПК потрібні довгострокові контракти, вони хочуть прямої фінансової допомоги для розширення виробництва або надання пріоритетного доступу до енергоресурсів. Уряди, зі свого боку, вважають, оскільки виробники зброї добре заробляють на війні, то вони мають брати на себе і ризики, самостійно інвестуючи у розвиток своєї галузі. Крім того, не всі європейські банки хочуть кредитувати ВПК, оскільки вважають, що це погано позначиться на їхній репутації.

Крім цього, західний ВПК характерний своєю інертністю та неквапливістю. Так, наприклад, той же концерн Rheinmetall почав будівництво нової фабрики в Нижній Саксонії, яка вироблятиме до 200 тисяч (місячний обсяг виробництва Росії. - Ред.) снарядів на рік. А запрацює ця фабрика лише 2025 року. Ну і, звичайно, вартість впливає на обсяги виробництва снарядів. Та ж нова фабрика концерну Rheinmetall коштуватиме 300 мільйонів євро.

На нестачу боєприпасів для України також вплинули деякі суб'єктивні чинники. Наприклад, невиправдані прогнози. Спочатку у затяжну війну ніхто не вірив, потім на Заході переважали завищені очікування українського контрнаступу. Все це змушувало західні уряди та виробників зброї бути обережними - якщо війна скоро закінчиться, то нові промислові лінії почнуть простоювати, адже боєприпаси та техніка у таких обсягах просто нікому не будуть потрібні.

Думка експерта

Іван Ступак, військово-політичний експерт Українського інституту майбутнього:

- Чому Росія швидше та більше виробляє снарядів? Тут усе зрозуміло. Це країна – диктатура, де військова економіка не працює за законами ринку і вся підпорядкована ручному управлінню з боку керівництва. Вождь/диктатор дав команду – усі беззастережно виконують. Навіть були чутки, що вже для виробництва зброї використовують жінок і дітей. У Росії заради війни навіть зменшують фінансування цілих регіонів. Тобто диктаторські режими набагато оперативніші та гнучкіші у військових умовах. На Заході все по-іншому – спочатку потрібно все обговорити, прорахувати всі ризики та наслідки, потім порахувати витрати і доходи, і тільки тоді починається якийсь рух. Захід може з часом вийти на рівень виробництва снарядів Росії, але біда в тому, що в нас, у України цього часу немає. Ми втрачаємо людей та території, а вони дуже повільно рухаються, адже бомбардують не їх, а нас.