Чи можливе відкриття нового фронту з боку Білорусі та на що може наважитися Лукашенко. Інтерв'ю із Селезньовим

У найближчій перспективі російська окупаційна армія може спробувати суттєво розширити протяжність фронту. Так, ворог може піти у наступ на Сумщину та влаштувати загострення на Чернігівщині. Можливі провокації і на білоруському кордоні. Все це робитиметься для того, аби максимально розтягнути Сили оборони й отримати можливість піти у наступ на трьох напрямках на сході – Покровському, Курахівському та Краматорському.

Україна могла б суттєво скоротити або навіть повністю ліквідувати ці загрози, що походять від ворожих угруповань, сконцентрованих безпосередньо поблизу державного кордону. Для цього необхідно, щоб західні союзники дозволили застосовувати їхнє озброєння на відстані щонайменше 100 кілометрів углиб території країни-агресора. Але ймовірність цього дуже мала.

Такий прогноз в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA озвучив військовий експерт Владислав Селезньов.

– Росія почала застосовувати на фронті іранські КАБи – Qaem-5. Що це за озброєння?

– Військовий оглядач Юліан Рьопке заявив, що зафіксовано перший факт застосування такого боєприпасу. Це сучасна розробка, прийнята на озброєння в Ісламській республіці Іран 2019 року. Це яскравий приклад того, як Росія, що позиціонує себе як країна з другою армією у світі, використовує ресурси Ірану, оскільки не здатна самостійно виробляти аналогічні види боєприпасів.

Безперечно, є над чим працювати нашим західним партнерам, адже фактично Іран ще раз підтверджує свою безпосередню причетність. У цих процесах задіяні не лише "Шахеди", а й нові авіабомби, ударні та розвідувальні дрони, виготовлені в Ірані.

Чому досі немає відповідної реакції на рівні Радбезу ООН, я не знаю. Чому з іранським режимом продовжують вести якісь переговори "за все добре проти всього поганого" – відповіді на це запитання немає. На жаль, позиція Ліги націй зразка середини минулого століття була більш конструктивною та продуктивною щодо заспокоєння деяких країн осі зла. Нинішня Організація Об'єднаних Націй не здатна ефективно реагувати на те, що собі дозволяють ці країни.

– Пам'ятаєте, колись ми намагалися підрахувати, скільки тих чи інших ракет залишилося у ворога, який запас "Калібрів", "Іскандерів" тощо. Сьогодні ми перестали вести їм лік. Але чи можна нині рахувати російські КАБи? Чи можна припустити, який потенціал є у ворога?

– Президент 27 травня заявив, що протягом місяця противник використав 3200 КАБів. За таких же темпів застосування цих керованих авіабомб червень знову може бути рекордним – 3500. Кожен КАБ – це 250, 500, 1000, 1500 кілограмів вибухівки та металу. Вирви, що утворюються на місці падіння КАБу, можуть сягати 6-8 метрів. Це смертельно небезпечна зброя. Приліт двох КАБів фактично знищив величезний будівельний гіпермаркет у Харкові.

У противника чимало цих КАБів, по суті, фугасних авіабомб, які дісталися Росії ще з часів Союзу. До них чіпляється блок планування та управління – відносно недорогий пристрій. Це і відрізняє звичайну фугасну авіабомбу, що вільно падає, від керованого авіаційного боєприпасу. Хоча точність прицілювання КАБів не така вже й велика – градус відхилення може становити до 250 метрів від точки прицілювання, проте руйнівна здатність і відносна дешевизна роблять цю зброю досить грізною складовою, яка дає супротивникові значну перевагу. Фортифікації, зроблені з дерева та землі, навряд чи можуть витримати пряме влучення такого потужного боєприпасу.

– У Центрі протидії дезінформації заявили, що найближчим часом Путін і Лукашенко можуть зробити провокаційні заяви про те, що вони мають намір відкрити новий фронт із боку Білорусі. На вашу думку, чи може бути організована така ІПСО? Чи можуть за нею стояти реальні загрози?

– У найближчій перспективі у противника немає ресурсів для проведення атаки через білорусько-український кордон на територію областей України, що межують з Білоруссю. Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська області надійно захищені мережею інженерних фортифікацій, мінними полями та відповідними підрозділами Сил оборони.

Росіяни можуть реалізувати будь-які інформаційно-психологічні операції. Це не новина, адже противник веде проти нас гібридну війну, у якій слово де-факто є кулею. Такі заяви можуть прозвучати й у виконанні Володимира Путіна та Олександра Лукашенка. Але чи варто нам побоюватися трансформації таких заяв у конкретні заходи? Очевидно, що ні. Угруповання росіян на території Білорусі становить близько 1,5 тисячі, й до тисячі найманців ПВК "Вагнер" працюють як інструктори.

Чи готовий Лукашенко бути залученим до цих заходів зі своєю армією? Думаю, він як чемпіон з петляння серед інших голів пострадянських країн навряд чи буде зацікавлений у цьому. Адже очевидно: якщо в Україну з Білорусі підуть війська, то у відповідь полетить – і чимало – з території нашої країни. А економіка Білорусі зав'язана на низку об'єктів, зокрема енергетичної інфраструктури, що розташовані безпосередньо біля кордону України. Я не думаю, що Олександр Григорович є самогубцем і готовий піти на ризики такого рівня.

Ми також повинні розуміти: щоб організовувати масштабні бойові дії, Лукашенку та його армії потрібні ресурси. Бронетехніка, артилерія, боєприпаси. Все це ґрунтовно вичищено зі складів білоруської армії ще 2022 року. Тоді росіяни вивозили з Білорусі буквально все.

Що може бути? Якісь провокації, дії ДРГ. Але чи їх трансформують у масштабні наступи? Ні. Рельєф місцевості, мінні поля, інженерні фортифікації, українські Сили оборони на території чотирьох областей – це запобіжник, який утримає Лукашенка від таких нераціональних та безперспективних дій.

– Активно обговорюється тема дозволу завдавати ударів по території РФ західним озброєнням. Поки що ми бачимо точкові рішення. Наприклад, Швеція дала згоду на застосування своєї зброї. Чи можемо ми очікувати, що Захід нарешті ухвалить якесь консолідоване рішення з цього питання?

– Я налаштований дуже скептично. Адже очевидно, що якби наші західні партнери розглядали таке рішення, воно вже давно було б реалізовано. Поки що ми бачимо запевнення у всебічній підтримці, що наразі не повною мірою трансформовані у збільшення обсягів і темпів поставок для потреб української армії.

Президент Зеленський каже про те, що деякі елементи технічного співробітництва реалізуються протягом 12 місяців. Тобто те, що було погоджено сьогодні, ми отримаємо за рік. Міністр оборони Умєров заявив, що ми отримуємо лише 50% від заявлених позицій – наші партнери виконують не всі зобов'язання.

З одного боку, така риторика чудова, але з іншого – навряд чи її буде трансформовано в серйозні дії. Дай боже, щоб я помилявся. Нинішнє турне президента й учасників його команди європейськими країнами, можливо, змінить цю ситуацію.

Наші європейські партнери досі бояться певних дій з боку Путіна, намагаються не перетинати так звані червоні лінії, намальовані ним. І єдиним аргументом, який сьогодні оберігає стару добру Європу від масштабних бойових дій, називають українські Сили оборони.

Буквально перед нашим інтерв'ю я отримав сигнал із тимчасово окупованого Севастополя. Місцеві вояки стверджують, що наприкінці цього року вони підуть переможним маршем територією щонайменше Східної Європи. На чому ґрунтуються їхні твердження – невідомо, але вони у це свято вірять.

Що стосується завдання ударів по території РФ, то українська розвідка чітко верифікує місця розміщення ворожої армії на території Курської, Брянської, Бєлгородської областей. Ми розуміємо, що у найближчій перспективі ці війська можуть рушити через кордон, щоб убивати мешканців нашого прикордоння. Що заважає нам у межах превентивних заходів завдати ракетних ударів по місцях зосередження ворожої живої сили та бронетехніки? Заборона наших західних партнерів, і це велика проблема.

Якби ми мали можливість працювати артилерією та РСЗВ на глибину хоча б до 100 кілометрів, у противника не було б жодних ілюзій і не було б тих ресурсів, які він концентрує на території трьох прикордонних областей.

– Чи погоджуєтеся ви з тим, що сьогодні можна побачити перші ознаки стабілізації фронту, принаймні на півночі нашої країни, на Харківщині?

– Я дуже акуратно оцінюю заяви спікерів Міноборони та Генштабу, оскільки порівнюю їх із заявами моніторингових ресурсів та заявами військовослужбовців, які перебувають на лінії бойового зіткнення на півночі Харківської області. Бої продовжуються, Вовчанськ наполовину окупований, противник продовжує вводити додаткові сили та засоби на територію нашої країни.

Перший етап російського наступу, що розпочався 10 травня, був розвідкою боєм, вважають військові, які перебувають там. Супротивник усе ще має ресурси. Ключовий елемент, який сприятиме утриманню нами лінії фронту, – наявність ресурсів. Хоча, хто б що не казав, на півночі Харківської області є інженерні споруди, і їх уже частково використовують Сили оборони для утримання кордонів та позицій.

Очевидно, що противнику дуже важливо максимально навантажити наші Сили оборони, атакуючи на різних ділянках фронту. Тому я не здивуюсь, якщо у найближчій перспективі буде відкрито фронт на Сумському напрямку. Можливе загострення на території Чернігівської області. Також певні провокації можуть відбуватися на території державного кордону з Білоруссю. Тож противник намагатиметься створити максимальний тиск на наші Сили оборони, щоб мати сприятливі умови для свого угруповання військ на східному фасі фронту. Мова про три напрямки: Покровський, Курахівський та Краматорський.

Саме там противник задіюватиме всі свої основні ресурси, щоб реалізувати головну політичну місію Путіна, з якої він розпочинав "СВО": окупація Донецької та Луганської областей. Тож противник максимально розгойдуватиме ситуацію, а нам треба працювати над збільшенням власних бойових можливостей. Тому мобілізація, підготовка, допідготовка, забезпечення наших громадян, які братимуть участь у бойових діях, – питання вкрай важливі й актуальні.