Як Закарпаття стало ціллю угорської медіапропаганди з російським акцентом

Угорщина ніколи не приховувала свого інтересу до Закарпаття, адже називає підтримку діаспори частиною своєї державної політики. Хоча одразу зазначимо, що наратив про «угорськість» Закарпаття статистично ніколи не підтверджувався. За переписом 2001 року угорці складали близько 12% від населення усього регіону (приблизно 150 тисяч людей). Після 24 лютого 2022-го кількість етнічних угорців скоротилась, адже багато з них емігрувало до Угорщини.

Хай там як, а у документі угорського Міністерства державного управління та юстиції міститься визначення: «Національну політику угорської держави можна підсумувати наступним чином: Угорщина підтримує угорські установи та організації за кордоном політично, морально і фінансово, а також будує прямі відносини з угорцями за кордоном. Звичайно, ця підтримка не може компенсувати недоліки, пов’язані з економічним становищем сусідніх країн та відсутністю перспективи, але вона суттєво сприяє покращенню умов освіти угорців, які проживають у сусідніх державах, функціонуванню громадських організацій та збереженню культурних традицій».

Здається, що нічого поганого у цьому немає, але методи та тези зрозумілі не до кінця й не завжди відповідають словам з офіційних документів. А свою роль у процесі так званої «підтримки» етнічних угорців Закарпаття відіграють медіа.

Після того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення до України, керівництво Угорщини зайняло позицію, близьку до нейтральної, а у певних аспектах навіть підтримало країну-агресорку. Угорська державна пропаганда час від часу використовує проросійські наративи, а подекуди ретранслює дезінформацію та пропаганду Росії на власних громадян із метою підриву довіри до ЄС, США, міжнародних організацій, України. Зокрема, зловживаючи темою угорців, котрі живуть на Закарпатті.

Роль Закарпаття для Угорщини

Етнічні групи угорців живуть і в інших країнах-сусідках: Хорватії, Сербії, Словенії, Словаччині та Румунії. До 1918 року частини територій цих країн (хоча не всі вони були населені угорцями) належали до угорської половини Австро-Угорщини. А після поразки у Першій світовій і Тріанонського мирного договору відійшли іншим державам. Цей договір стосувався і Закарпаття.

Карта «Великої Угорщини»

Тема Тріанону для угорців чутлива навіть у наш час, звідси й ідея «Великої Угорщини», єднання цих земель. Відомі випадки, що свідчать про прихильність Віктора Орбана до ідеї «Великої Угорщини».

Фото Віктора Орбана під час одного з футбольних матчів збірної Угорщини. На цей матч він вирішив надягнути шалик із зображенням карти «Великої Угорщини»

У своїй політиці щодо нацменшин Будапешт стверджує, що угорська меншина в інших країнах має недостатньо прав для самовираження, просування власної ідентичності та культури: «Відносини між угорською державою та сусідніми державами в основному можна назвати добрими, доки не порушується питання угорців, які проживають за кордоном. В останні роки відносини між Угорщиною та її сусідами стали напруженими насамперед через питання нацменшин. Не можна заперечувати, що в угорському питанні відбулися позитивні зрушення з боку сусідніх держав, але угорці, хоча і є лояльними громадянами таких держав, вважають, що вони перебувають у невигідному становищі, а тому вважають необхідним подальше розширення прав». Така політика національної єдності отримала назву nemzetpolitika.

Остаточною метою своєї національної політики Орбан бачить визнання місцевих угорців корінним населенням регіону, а також автономію в межах Закарпаття для меншини, якщо говорити про Україну.

Режим Орбана фінансує та просуває власну ідеологію. Порівняємо, до прикладу, з витратами Росії на спонсорування та підтримку федерального агентства «Россотрудничество», яке забирає 4 мільярди рублів або приблизно 0.01% від загальних витрат бюджету Росії. В рази менш спроможна Угорщина витрачає більше — приблизно 336 мільйонів євро — на просування власної культури та політичних інтересів.

Політика національної єдності є багаторівневою та прагне зберігати спільноти угорців поза межами Угорщини. Самі етнічні угорці не завжди прагнуть дотримуватися такої політики та добре асимілюються у місцях проживання, зокрема на Закарпатті. Ця схема ілюструє принцип і структуру роботи nemzetpolitika

На графіку відсоткового співвідношення витрат на медіа для закордонних угорців до сумарних витрат Угорщини можна побачити, що від 1990 року кількість інвестицій у медійний сектор суттєво зростала. Різке зростання можна побачити зокрема і після приходу Орбана до влади у 2010-му.

Фактично угорська держава заявляє, що етнічним угорцям не дозволяють бути угорцями за межами їхньої країни, а Будапешт — єдиний, хто здатен подбати про них.

Угорські пропагандистські медіа, які підконтрольні групі друзів Орбана, просувають наратив, що громадянські права угорців у регіоні значно обмежені. Орбан у своїх виступах та інтервʼю всіляко підігріває тему нібито принижень та обмежень у правах для етнічних угорців Закарпаття. Це начебто дозволяє Угорщині втручатись у справи України задля захисту свого народу.

За багато років пропаганда створила чимало міфів про Закарпаття. Наприклад, угорський прем’єр говорив, що станом на 2020 рік у регіоні жило близько 200 тисяч угорців. Як ми вже вказували, це не так. А за даними журналістів видання «Європейська правда» та дослідження Political Capital, ще до російського вторгнення угорців у регіоні було менше як 100 тисяч, бо люди виїздили з регіону в пошуках кращого життя (а повномасштабна війна зробила цю еміграцію масовою). До того ж Будапешт спростив для етнічних угорців отримання угорських паспортів — з ними люди можуть жити й працювати в будь-якій країні ЄС.

Що ж до тих етнічних угорців, хто все ж лишився у Закарпатті, то вони стали цільовою аудиторією медіаімперії Орбана, яка продовжує спроби дестабілізувати ситуацію у регіоні.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії Угорщина офіційно зайняла позицію нейтралітету та оголосила себе так званим «островом миру», а Орбана — «промоутером переговорів і мирного розв’язання конфлікту».

Насправді ж угорські медіа почали ретранслювати російську пропаганду та дезінформацію. Тут слід зазначити, що режим Орбана фактично монополізував інформаційне поле країни: державний холдинг MTVA є рупором влади, великі медіа належать соратникам прем’єра, а лояльних до влади блогерів фінансують через програму Megafon.

Частки ринку політичної інформації в Угорщині. Більшість — за державними медіа, союзним до Орбана медіаоб’єднанням KESMA та іншими провладними медіа.

Така пропаганда має свої наслідки, адже незалежне опитування угорців показало: що 37% людей вірять у те, що українці проводили геноцид російської меншини в Україні. Результати дослідження доводять, що поширюваний урядом образ «закордонних угорців у небезпеці» зробив громадськість більш сприйнятливою до конспірологічних теорій, якими Росія виправдовує своє вторгнення.

Окрім цього, провладні медіа неодноразово порушували тему того, що Україна змушена страждати через помилки державного керівництва, тим самим натякаючи на його некомпетентність, звинувачували Вашингтон у початку війни, називали Україну «маріонетковою державою».

Така ретрансляція російської пропаганди провладними угорськими медіа підриває авторитет України у сприйнятті угорців, а також сприяє поширенню російських дезінформаційних кампаній і наративів, які спрямовані на легітимізацію Росії та її дій на території України, а також підриву нашої обороноздатності та довіри до нашої держави. Ці медіа доступні й для угорськомовних жителів Закарпаття, які теж опиняються під прицілом пропаганди.

Ситуацією користуються і спецслужби держави-агресорки. У 2022 році СБУ попереджала про російські провокації серед етнічних угорців на Закарпатті. Представники меншини отримали СМС-повідомлення (останній на сьогодні такий випадок відбувся взимку 2024 року), де йшлося про те, що українці їх ненавидять, а також містилися погрози «пускати на ножі».

Це — типова російська тактика розпалювання регіональних конфліктів, котру Росія застосовувала і до 2022 року. Достатньо згадати події 2017–2018 років, наприклад, коли невідомі підпалили офіс Товариства угорської культури Закарпаття.

Які наративи просуває Угорщина на Закарпатті

Список медіа на Закарпатті надзвичайно різноманітний, адже поєднує в собі різні видання, які постійно продукують контент для місцевої аудиторії. Є група україномовних медіа: як Суспільне, так і приватні, наприклад, Infopost. «Суспільне Ужгород» має програми угорською мовою, тобто сприяє включеності місцевих угорців в український інформаційний контекст. Однак присутні й угорські провладні медіа, які просувають вигідні Орбану наративи.

У дослідженні The Beacon Project «Політичний ландшафт угорської меншини та медіа угорської меншини в Закарпатті» обговорюється медійний простір для угорської меншини в Закарпатті. Як вказують дослідники, існує принаймні вісім вебсайтів новин угорською мовою (зокрема ті, що пов’язані з традиційними медіа), а також три газети угорською мовою, одна двомовна (угорською та українською) телевізійна станція та одна двомовна радіостанція.

KMKSZ (Товариство угорської культури Закарпаття — організація, яка відстоює права етнічних угорців на Закарпатті) також є видавцем україномовної газети «Карпатський об’єктив» та україномовного новинного вебсайту ko.net.ua. Хоча закон зобов’язує теле- та радіостанції транслювати контент українською мовою на додачу до угорської, для газет і новинних сайтів це правило не діє. Мовний закон 2019 року не передбачає обов’язкової української версії для друкованих медіа, їхніх вебверсій і новинних вебсайтів, якщо вони публікують контент офіційними мовами Європейського Союзу (до яких належить і угорська). Водночас три угорськомовні новинні вебсайти добровільно перекладають свій контент також українською, хоча зазвичай не весь. Проте справа тут не лише у тому, що de jure такі організації нічого не порушують, а у тому, які ідеї вони просувають та яку мету переслідують.

Таблиця угорських медіа на Закарпатті, а також місцеві медіа, які ведуть угорською мовою, але зареєстровані в Україні

Детальніше про структуру власності цих медіа можна прочитати у проєкті The Beacon Project. Якщо резюмувати, Угорщина через ГО, медіа та наукові інституції інвестує в медіа та застосовує «мʼяку силу» в регіоні.

На місцях цю політику втілюють такі організації, як ТУКЗ (Товариство угорської культури Закарпаття), ДСУУ (Демократична спілка угорців України), а також різноманітні крила цих організацій, котрі зареєстровані як політичні партії та навіть висувалися на виборах до ВРУ. До прикладу, ТУКЗ створила політичне крило під назвою «Угорська демократична партія України». Вони співпрацюють із Соціалістичною партією Угорщини, а раніше — з Партією регіонів і Блоком Петра Порошенка. Мотиви та цілі такої співпраці достеменно невідомі, але можна припускати, що йдеться про просування власних інтересів та бренду завдяки партіям, котрі свого часу мали медійні та фінансові ресурси.

Зважаючи на співпрацю з угорськими партіями й окремими посадовцями, ці організації просувають угорську пропаганду та порядок денний. До прикладу, у 2021 році обидві організації вимагали визнати угорців корінним народом України. Ці організації вимагають для етнічних угорців права вільно використовувати свої національні символи (прапор, гімн і герб). Але такі вимоги неприпустимі, бо закон чітко вказує: корінні народи — це ті, що сформувалися на території України та не мають власної держави.

Ще одним прецедентом, який говорить про плани та настрої, котрі угорська влада прагне поширити на Закарпатті, стала зустріч 28 січня 2023 року у Будапешті спільноти Magyar Békekör («Угорське коло миру»). Під час зустрічі обговорювали питання мобілізації етнічних угорців, які живуть на Закарпатті, до лав ЗСУ. А одним з її ключових підсумків стала вимога припинити мобілізацію угорців в Україні. Впродовж зустрічі пролунала фраза: «Наших угорських братів, які живуть на Закарпатті, київський режим використовує як гарматне м’ясо. Їх тисячами посилають на вірну смерть. Ними хочуть захистити антиугорську українську неонацистську владу. Те, що відбувається на Закарпатті, — це розправа над Закарпаттям і цілим угорським народом». Також організатори закликали на своєму сайті, аби якомога більше прихильників приходили на протест біля посольства України у Будапешті.

Неможливо не згадати й про випадок, коли угорські медіа (таргетуючи угорців на Закарпатті) розповсюджували фейк про те, що в одному з містечок на Закарпатті у великих рефрижераторах зберігають тіла чоловіків, імовірно угорців, котрі були примусово мобілізовані до лав ЗСУ та загинули на полі бою. Матеріал розповідає, що бійці угруповання «Вагнер» декількома автобусами відправили ці тіла на Закарпаття. Публікація показує російських солдатів як доблесних військових, які подбали про відправлення тіл українців назад. Зрозуміло, що ніяких рефрижераторів не було, а репортаж поширювали для підриву мобілізації та розпалювання ворожнечі.

Аналітик із Ukraine World Андрій Авраменко у своїй статті, яка присвячена темі інформаційних впливів Угорщини, виділяє такі наративи в риториці офіційного Будапешта:

• На сході України відбувається геноцид угорців: лояльні до уряду медіа поширюють наратив про те, що Україна насильно мобілізує етнічних угорців на Закарпатті та відправляє на війну проти Росії. Схожий наратив можемо знайти й у російській пропаганді, яка часто апелювала до того, що Україна проводить геноцид етнічних росіян і російськомовних українців на сході.
• Київська хунта на чолі з ЦРУ: угорські медіа також просувають ідею про київську хунту на чолі з ЦРУ, що є поширеним російським наративом про український уряд. Також ця ідея є дуже схожою до тези російської пропаганди про те, що Україна перебуває під зовнішнім управлінням.
• Таємні американсько-українські біолабораторії: угорські медіа повторили російську дезінформацію про нібито таємні американсько-українські біолабораторії в Україні.

Дослідження від The Beacon Project та IRI пропонує виділити такі категорії пропагандистських повідомлень:

• Територія України має бути змінена — йдеться про те, щоб забрати в України Закарпаття, адже влада не може гарантувати достатньо прав для угорців, а також постійно перешкоджає розбудові угорської культури та ідентичності.
• Угорщина — захисниця традиційних цінностей. Цей наратив покликаний створити образ Віктора Орбана як захисника традиційних цінностей, які притаманні нації та культурі. Завдяки протиставленню його ідеології Брюсселю, а також антиісламських та антиімміграційних ідей, у медіа створюється образ захисника Угорщини від зазіхань ворогів і різних деструктивних елементів.
• Угорська ідентичність в Україні сприймається неправильно — у ньому угорський уряд зображений як такий, що піклується про угорські громади Закарпаття замість української та обласної влади Закарпаття, а угорські громади — як такі, що дуже залежать від допомоги з боку Угорщини (в цьому є частка правди, адже економічна ситуація в регіоні ніколи не була доброю, а угорські гроші суттєво допомагали реалізовувати чимало інфраструктурних проєктів).
• Етнічні угорці в Україні мають подаватися на отримання угорського громадянства — наратив, який передував початку масової паспортизації етнічних угорців на Закарпатті. Це було відвертим порушенням українського законодавства, котре встановлює єдине громадянство (Стаття 4 Конституції України). Як наслідок, після 24 лютого 2022-го більшість громадян України, котрі мали також і угорські паспорти, безперешкодно покинули територію нашої держави.
• Угорщина — захисниця традиційної сімʼї — наратив, суголосний ідеї Віктора Орбана як захисника угорців він зовнішніх ворогів. Також цей наратив добре лягає у канву nemzetpolitika, де одним із ключових критеріїв турботи про націю та діаспору є сприяння укладанню шлюбів між етнічними угорцями.
• Угорська спільнота на Закарпатті має бути визнана корінним народом — цей наратив покликаний легітимізувати розширення прав угорців на Закарпатті: поширення культури, ідеології, пропагування освіти угорською мовою. Кінцевим результатом такої діяльності є закріплення статусу корінного народу на законодавчому рівні та надання спільноті автономного статусу.
• Україна — невдала, дисфункціональна держава — точно те саме говорить російська пропаганда про Україну, називаючи її державою 404 та заперечуючи право на субʼєктність.

Ці наративи вдалося зібрати за допомогою аналізу Facebook-сторінок відповідних медіа, котрі прямо або опосередковано фінансуються з Будапешта. Автори роботи публікують такі висновки після проведення дослідження: «Пости з усіх джерел меншин, що представляють наратив про угорців як меншину, з якою погано поводяться, мали найбільшу загальну суму взаємодій. Пости, що представляють місцевий наратив про угорців як корінну меншину, мали другу найбільшу кількість взаємодій.

Цікаво, що дописи, які репрезентують наратив угорського громадянства, наратив Угорщини як захисника традиційних цінностей і традиційної сім’ї, мали меншу загальну кількість взаємодій. Загалом наративи угорського уряду виявилися менш важливими для угорської громади Закарпаття, ніж наративи місцевих меншин. Насправді наратив “Етнічні угорці в Україні повинні подавати заяви на отримання угорського громадянства” був витіснений місцевим наративом, який закликає до визнання подвійного громадянства в Україні.

Медіа національних меншин опублікували кілька публікацій з історіями, що репрезентують наратив “Угорщина — захисниця традиційної сім’ї”. Однак ці матеріали були просто передрукованими статтями з угорських мейнстримних проурядових медіа (наприклад, [Hirado.hu] (http://hirado.hu/), ORIGO). KárpátHír також опублікував три пости з історіями, що представляють наратив “Угорщина — захисниця традиційних цінностей”. Так само це медіа передрукувало на своєму сайті матеріали MTI (угорське державне інформаційне агентство). Таким чином угорські провідні проурядові медіа мають тенденцію впливати на медіа меншин, нав’язуючи їм угорські урядові наративи».

Висновки та рекомендації

Аналіз джерел і публікацій залишає відчуття «дежавю», адже риторика угорської та російської пропаганди перетинається. Остаточна мета в обох випадках є доволі чіткою та зрозумілою — посварити етнічні групи між собою та посилити напругу у регіоні. Також серед найрадикальніших кіл політичної верхівки час до часу лунають заклики до «закарпатського сепаратизму». Хоча відгуку у місцевих жителів вони не знаходять, просування таких ідей становить загрозу національній безпеці України. З іншого боку, не слід і переоцінювати потужність угорських радикалів і сприймати такі тенденції, як масові.

На Закарпатті і надалі живе багато етнічних угорців, котрих ігнорувати не можна. Навпаки, Україна має робити все можливе, аби максимально інтегрувати їх у наше інформаційне поле (хоча багато з них вже достатньо залучені у нього) та нівелювати етнічні межі, котрі сформувалися за роки спільного проживання. Такі рішення стануть протиотрутою до підривної роботи спецслужб Росії та ворожої риторики Угорщини, які всіляко прагнуть розпалити вогнище ворожнечі якомога сильніше, аби підривати обороноздатність України, розколювати суспільство та відвертати увагу від питань, повʼязаних із війною проти Росії.

Рекомендації:

• Розробити державну політику щодо протидії дезінформації та пропаганді винятково під потреби регіону та враховуючи інструменти, котрі Угорщина та Росія використовують для дестабілізації суспільних настроїв на Закарпатті.
• Адаптація законодавства ЄС щодо забезпечення прав національних меншин має враховувати всі аспекти й особливості Закарпаття та місцевої угорської меншини. Важливо, щоб законодавство не залишало простору для двозначності та невизначеності. Такі речі можуть використовувати вороги задля подальшої ескалації ситуації у регіоні.
• Вивчити позитивний і негативний досвід інших країн у питаннях забезпечення включеності нацменшин у суспільно-політичні процеси.
• Створити політики, спрямовані на залучення етнічних угорців до інформаційного та культурного поля України.
• Сформувати платформу для діалогу між угорцями та українцями у регіоні.
• Сприяти діалогу між державою, аналітичними центрами, міжнародними організаціями у регіоні, істориками тощо. Вони мають проводити моніторинг та аналіз потенційних загроз поширення угорсько-російської дезінформації, аби формувати ефективні рекомендації для роботи українських спецслужб, державних та місцевих органів влади.

Автор: Олександр Монастирський, проєктний менеджер із медіаграмотності та протидії дезінформації ЦЕДЕМ