Пив ром із Кастро, був медійником Кучми і рокером у юності: біографія Олександра Мартиненка

28 травня, у віці 63-ох років, після тривалої хвороби, пішов з життя Олександр Мартиненко, впливовий медійник часів Кучми та засновник агенції "Інтерфакс-Україна".

Смерть Мартиненка стала шоком для багатьох. Чимало відомих журналістів вважають його своїм вчителем, а для багатьох українських політиків він був другом та добрим радником.

24 Канал розповідає про основні етапи багатої біографії відомого журналіста.

Впливові зв'язки та захоплення роком: біографія Олександра Мартиненка

Олександр Мартиненко народився 22 серпня 1960 року в Харкові, в родині військового, його батько був полковником.

Родина була не з бідних, мала впливові зв'язки, а Олександра сміливо можна було вважати представником радянської золотої молоді.

Мартиненко закінчив престижний економічний факультет Харківського державного університету (нині Харківський національний університет імені Каразіна). Спеціальність – "планування промисловості".

Утім, юнак не особливо переймався будуванням соціалізму, а більше вірив у "західні цінності".

Мартиненко зацікавився музикою та був одним стовпів харківського рок-клубу – неформального об’єднання тогочасної молоді, де організовував підпільні рок-концерти. В харківському рок-клубі виступали як визнані авторитети (Борис Грєбєнщіков), так і молоді таланти (Захар Май).

Олександр Мартиненко (стоїть справа) / Фото з архіву Юрія Подольського

З іншого боку молодий економіст не забував і про кар’єру – молодий рокер носив костюми та краватки, його прийняли до компартії, а сам він влаштувався на дуже "тепле" за радянськими мірками місце – на завод "Комунар", який займався виробництвом завжди дефіцитних телевізорів "Берізка". Згодом Мартиненко перейшов на роботу до Харківського університету, а з 1990-го 30-річний Мартиненко починає кар'єру журналіста.

Кар'єра журналіста та медійні проєкти Мартиненка

Журналістом почав працювати в 30 років. Писав про музику в молодіжку. Потім перейшов у солідну газету. Спочатку вона називалася "Депутат і профспілки", а коли профспілки розлучилися з газетою, її перейменували на "Орієнтир. ДіП", залишивши пам'ять про своїх колишніх героїв у трьох буквах,
– Олександр Мартиненко в інтерв’ю Дмитру Гордону згадує про початок своєї журналістської кар’єри.

Вже в цьому статусі він зустрів кінець "Перебудови", розвал "совка". Зокрема, як репортер він писав про спроби Москви придушити силою демократію в Литві та про утворення незалежної України. Мартиненку пощастило стати свідком тих подій.

Старі та нові зв'язки, а також "бізнесова хватка" дозволили Мартиненку не загубитися у вирі подій. Він створив декілька медійних проєктів, зокрема приватну газету, був редактором популярної на початку 90-х "жовтої преси" – видання мало назву "Таксі", це був харківський клон німецького таблоїда Bild.

У 1992 році Мартиненко приєднався до великого проєкту російських журналістів "Інтерфакс" та очолив його українське відділення, яке працювало за принципом франшизи та мало значну автономію.
Цікаво, що "бізнес-янголом" нового медіа виступив тогочасний мер Харкова Євген Кушнарьов, який допоміг "Інтерфакс-Україна" з реєстрацією.
Спеціалізація нової агенції – політичні та економічні новини, воно мало платну підписку (як Bloomberg чи Reuters), проводило пресконференції та швидко стало одним із найвпливовіших медіа в Україні.

Мартиненко став журналістом президентського пулу, мав численні інсайди та постійні джерела.

Велику роль у розкрутці видання зіграла прив'язка до "старшого" російського брата – "Інтерфаксу". Але дуже швидко "Інтерфакс-Україна" вийшов з тіні росіян та став самостійним виданням. Згодом російський "Інтерфакс" запустив в Україні окремий свій підрозділ, що працював до початку 2013 року та був закритий під приводом оптимізації.

Робота на Кучму та зв'язки з Кушнарьовим

Євген Кушнарьов, який допоміг Мартиненку в 1992-му, не забув про медійника і в наступні роки (той, в принципі, нікуди не зникав, бо працював в президентському пулі).

Коли Кушнарьов очолив в 1998-му Адміністрацію президента Леоніда Кучми, він запросив Мартиненка працювати на Банкову.
Спершу Мартиненко отримав пост заступника голови Адміністрації президента, а згодом став прессекретарем Леоніда Кучми та наступні три роки відповідав за інформаційну політику держави.

"Насправді я не голову прикривав, а комусь із журналістів рукою показував, куди йому йти". Кінець 1990-их, президент Леонід Кучма і його прессекретар Олександр Мартиненко / Фото "Гордон"

Чотири роки працював у президентському пулі, їздив із Леонідом Кучмою. Потім мені запропонували посаду заступника голови Адміністрації президента з питань інформаційної сфери. Передбачалося, що це буде аналітична, більш спокійна робота. Але через пів року мене явочним порядком призначили прес-секретарем Леоніда Кучми. Тодішній глава Адміністрації президента, нині покійний Євген Кушнарьов, викликав мене до себе й ознайомив із відповідним указом Леоніда Кучми, який, підписавши документ, одразу ж поїхав, щоб я не вмовляв його відмовитися від ухваленого рішення. До речі, Леонід Данилович розпорядився, щоб через дві години Кушнарьов передав указ про моє призначення на телебачення. Після цього я випив склянку горілки і заспокоївся,
– Мартиненко в інтерв'ю "Фактам" від 2015-го розповідає про свою роботу на Кучму.

Мартиненко став свідком багатьох історичних подій – важких переговорів Кучми з Єльциним і Путіним, "кольчужного скандалу" та справи про вбивство Гонгадзе. Через останню він, власне, закінчив роботу в Адміністрації президента.

2000 рік. Під час робочого візиту Леоніда Кучми країнами Латинської Америки, Олександр Мартиненко, за його словами, не відмовився від пропозиції кубинського лідера Фіделя Кастро випити рому / Фото Валерія Соловйова

Пізніше Мартиненко багато розповідатиме про ті події у своїх інтерв’ю Дмитру Гордону, а також "Фактам". У них він охоче згадує молодість, а також дуже компліментарно розповідає про епоху Кучми, який, за його словами, був державником і не дозволив Україні розвалитися, але все ж став жертвою інтриг, зокрема, росіян.

Допускаю, хтось міг навіювати Президенту, що з журналістами треба поводитися жорстко. Я всіляко з цим боровся і говорив Леоніду Даниловичу, що не треба перебільшувати вплив журналістів і тим більше інтернет-проєктів. Але навряд чи смерть Гонгадзе входила в плани прихильників жорсткої лінії. Наголошую, що це моя особиста думка,
– Мартиненко розповідає про вбивство Гонгадзе в інтерв’ю Гордону, липень 2007 року.

Велике дітище Мартиненка – "Інтерфакс-Україна"

У 2002 році Мартиненко залишив роботу в Адміністрації президента після гучного скандалу через вбивство Гонгадзе та перейшов до Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Наступного року він "повністю повернувся" до "Інтерфакс-Україна" та став президентом агенції. Сконцентрувавшись на розвитку власного дітища.

Нині "Інтерфакс-Україна" – ціла медійна корпорація, має близько 200 співробітників, виробляє понад 40 медійних продуктів на 4 мовах. У цьому велика заслуга саме Мартиненка.

Інколи він з’являвся в ефірах колег як запрошений експерт. Це були здебільшого політичні ток-шоу, що їх привіз до України Савік Шустер.

Розсудливий і неспішний Мартиненко далеко не завжди вписувався у крикливий формат такого роду шоу, проте, коли отримував слово, демонстрував фаховість і експертність. Не лише в політиці чи економіці, а також, наприклад, в музиці чи футболі.

Також Олександр Мартиненко був багаторічним автором колись дуже впливового аналітичного видання "Дзеркало тижня", писав туди під псевдонімом Олександр Макаров.

Олександр Мартиненко / Фото "Детектор медіа"

Президент України дізнався про звістку на борту літака, на якому летів з Бельгії до Португалії. Попри напружений графік голова держави знайшов час на висловлення співчуття родині та близьким медійника:

Щойно дізнався про смерть засновника і багаторічного голови агентства "Інтерфакс-Україна", заслуженого журналіста України Олександра Мартиненка. У наш час важливо доносити правду та бути її рупором, тому смерть Олександра Владленовича – це втрата для всієї України. Він пройшов значний і складний шлях в українській журналістиці, переживав із нею та всією Україною як хороші, так і дуже складні часи. Проте плоди його праці назавжди залишать його в історії України та пам’яті українців.