Літературний критик Євгеній Стасіневич дасть публічне інтерв'ю у рамках виставки "Голоси" музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова

У Музеї історії міста Києва відбулося публічне інтерв’ю з Євгенієм Стасіневичем – літературним критиком, літературознавцем, популярним лектором, теле- та радіоведучим – у рамках виставки "Голоси" Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Модерувала розмову Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка. 

Говорячи про те, як література реагує на досвіди поточної війни, Євгеній розповів, що станом на минулий рік під час війни в Україні вийшла тисяча книжок, написаних тими, хто служив або служить. Критик підкреслив, що українська література "освоює" сьогодення водночас з подіями:

"У нас реальність і війна зімкнулися. Тому ці книжки освоюють реальність разом із тим, як освоюють війну. Я бачу, що книжки після 2022 року вже не скрізь про фронт і про окоп. Переважна більшість зараз про тили – про досвіди окупації, еміграції, про різне. Але там є життя сьогоднішніх Києва, Бучі, Харкова. Те, чого раніше бракувало, тепер є, але воно йде вже з доважком, обрамлене війною. Новітня українська література вчиться працювати одразу у дві руки: і з війною, і з сучасністю".

На думку літературного критика, багато книжок про досвід України у ХХ столітті транслює образи програшу, жертви, а наратив є консервативним та передбачуваним:

"Раніше мені було цікаво читати книжки, скеровані на пам’ять. Особливо саги про ХХ століття. Я сильно мріяв, щоб в українській літературі такі книжки з’явилися. Вони почали з’являтися, але я швидко зрозумів, що ці книжки часто є дуже ідеологічними. Світогляд їх швидко стає зрозумілим, вони дуже схожі: це така прикрість за те, що трапилося. „Ми програли все ХХ століття, шкода, – але все одно життя триває". Мені не вистачає дорослої розмови на наш рахунок. Не „нас прийшли та пов’язали". У тому числі й дорослої позиції про нашу відповідальність".

У своїй відповіді щодо важливості пам’ятання Євгеній акцентує на тому, що забувати певний досвід теж потрібно. На його думку, треба вміти закривати для себе певні теми та мати сміливість не знати відповідей на важливі питання:

"Мені хочеться підкреслити цінність забування. Вміти відсувати щось, про що ми думали, – не зле. Ми зараз тотально перегріті. Цей стан надовго. І тому якісь речі, теми треба „провітрювати". Нема рішень, нема хороших рішень – давайте поки відійдемо від цього стола, походимо, ще потім повернемось, поговоримо. Важливо не зробити з пам’яті абсолютне божество, бо ми й так сильно розвернені в минуле. Але ми не маємо бути приречені на це".

Публічні інтерв’ю відбуваються у рамках циклу культурологічних подій Музею "Голоси Мирних", спрямованих на збереження пам’яті про війну. Слідкуйте за анонсами заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова та на сайті Музею civilvoicesmuseum.org.

Виставка "Голоси" відкрита для відвідувачів до 12 червня 2024 року у Музеї історії міста Києва за адресою: Богдана Хмельницького, 7. Вхід безкоштовний. Кураторська екскурсія відбудеться у суботу о 15:00, вона теж безкоштовна.