Место, где находят смыслы

Название/автор: Море – океан. А. Барикко

Театр: Театр на Печерске

Режиссер: Игорь Рубашкин

Каждому нужно место, где можно отдохнуть от ужасов новостей. В театре на Печерске на три часа создали такое эскапическое пространство. В отеле "Альмайер", - место действия спектакля "Море - океан" режиссера И. Рубашкина, - все личные истории находят развязки, а все предыдущие страдания - ожидаемого оправдания.

Далее текст на языке оригинала

Спектакль "Море-океан" - це переплетіння десятків дивних історій та міфів. Комедійних скетчів, любовних зізнань, тубільних легенд, моряцьких байок та античних трагедій. Адже що можна робити у готелі на краю моря, де "нема дійсності, а є лише спогади"? Тільки розповідати історії та чекати.

Чекає на одужання юна баронеса Елізевін (Анна Романова), що жахається колискових та звуку власних кроків, але не боїться лязкоту рапір. Бажає забути (або зустріти) коханця влюблива і зваблива мадам Деверіа (Юлія Першута), чий батько вмів лише писати та ненавидіти, а свого чоловіка пані Деверіа вибрала тільки за добрі та всепробачливі очі. Художник Плассон (Руслан Сокольник), що малює білі картини соленою водою, хоче знайти з "чого починається море". А його антипод професор Бартльбум (Ігор Рубашкін), який складає енциклопедію меж природи, сподівається знайти кінець цього самого моря. Очікує в готелі й ще один писака, пастор Плюш (Юрій Вутянов), що складає особисті молитви, наприклад, коротеньку молитву людини, яка летить у прірву; він вимолює знак від Бога, куди рухатись далі? А моряк Адамс (Григорій Бакланов), чиє життя це суцільна африканська легенда, чекає на приїзд свого найлютішого ворога доктора Савіньї (Володимир Заєць); адже єдиний сенс життя Адамса - то помста. І кожен постоялець готелю "Альмайєр" свого дочекається.

Інакше і не можу бути в готелі, де усім заправляють діти: десятирічна адміністраторка Діра (Анастасія Стефанович), яка читає людей ніби гостьові книги, та не менш юний портьє Детць (Владислав Порожній), що навіює постояльцям сни за їх замовленням.

За спиною кожного незвичайного персонажу не менш нетривіальне, схоже на казку, минуле. Попереду - не менш драматично-літературне майбутнє (адже все у природі, якщо вірити професору Бартльбуму, має кінець). Лише в "Альмаєрі", як і на березі моря, нема нічого постійного, дійсного, визначеного. Навіть коли постояльці під час бурі панічно маякують кораблям, не зрозуміло: спасають вони мореходів чи топлять їх. Але яка в тому різниця для тих, хто стоїть з ліхтарем під час шторму на березі?

"Море-океан" - це суцільний спецефект. Театр на Печерську завжди виділявся тим, що міг на клаптику камерної сцени показати величні речі. Тут була і високотехнологічна лабораторія з кіберпанку "Привид в обладунках", і гамлетівський замок Ельсінор... Але зараз на десятку квадратних метрів умістився не тільки двоповерховий химерний готель, не лише королівський фрегат "Альянс", а потім й пліт зі 147 приреченими пасажирами, не тільки дорога у 50 верст між Бад-Голленом та Голленбергеном, на якій безпорадний професор не міг обрати собі наречену серед двох "як краплі води" близняток... Але на сцені знайшлось місце навіть для по-справжньому безкрайому морю. (Як би скептично не бурчав проф. Бартльбум, що знається на обмеженнях природи, а море на сцені й справді здається безмежним).

Та головна принада цієї вистави не у декораціях, а в таланті акторів. В баронській строгості й батьківській суворості Олександра Павлина. В мудрій та майже лепреконівській веселості Юрія Вятунова. В цнотливому остраху красуні Анни Романової. В тендітній услужливості та оперному голосі мініатюрної Анастасії Стефанович. В спокусливості та гнучкості жінки-вамп Юлії Першути. В розсудливому безумстві Руслана Сокольника. В таємничості та грації Володира Зайця. В мужності, силі, відданості мачо Григорія Бакланова. В легкості, багатогранності та невимушеності Владислава Порожнія. Навіть другорядні ролі моряка та бабці Андрія Попкова викликали в залі співчуття та регіт. Що вже тоді казати про еталонного трикстера Ігоря Рубашкіна? Його іронічність, хитрість з одночасною проникливістю та прикритим розчаруванням у світі, якій знов вдалося обвести навколо пальця, - завжди запорука приємних вражень від театру.

Зізнаюсь, тільки завдяки режисерській роботі Рубашкіна з третьої спроби подужав першоджерело італійського постмодерніста Барікко. І хоч театральна постановка відрізняється від роману як фарш від корови, але все смачненьке, що було у Барікко, Рубашкін залишив. Найбільш вдалі афоризми, найяркіших персонажів, найдивовижніші легенди. А головне, - притрусивши все це гумором, трагізмом та ліризмом, - зміг зі рваного полотна оповідань зіткати повноцінний гобелен, який би органічно прикрасив стіни баронського замку.

В театрі на Печерську є багато талановитих вистав: це і проникливо-ліричні "Легені", і глибоко-трагічний "Гамлет", і експериментально-вражаючий "Світ у горіховій шкарлупі". Але стовідсотково геніальною до цієї вистави я вважав "Розпусника". Тепер поруч з ним встав "Море-океан".

Той випадок, коли сидиш в пітьми, дивишся на безкрайній талант лицедіїв і менш за все чекаєш на завершення дійства. Бажаєш, щоб в цій виставі, на зло професору Бартльбуму, не знайшлося кінця.