«Fюрер 2.0»: Як загубити життєствердні історії українців та оживити вагнерівця Уткіна державним коштом

До Дня пам’яті та перемоги над нацизмом канал «Дім» показав трисерійний документальний фільм «Fюрер 2.0». Проєкт проводить паралелі між Третім Рейхом і сучасною Росією, між Путіним і Гітлером зокрема.

Фільм справив гнітюче враження. З одного боку це моя глядацька реакція на персонажів і їхнє середовище, адже проєкт доволі яскраво показав огидне нутро гітлерівської Німеччини та путінської Росії. З іншого, професійна реакція на сумнівні прийоми, які використали творці. Спекуляції та маніпуляції — це завжди спекуляції та маніпуляції, навіть якщо йдеться про найгірших тиранів в історії.

Головна ідея фільму зрозуміла: гітлерівська Німеччина та путінська Росія — суть одне й те саме, а їхні диктатори — з дитинства травмовані люди, одержимі помстою та ресентиментом. Нічого нового в цій думці нема, але повторення — мати навчання, не завадить. Точніше, не завадило б, якби творці порівнювали лише ідеологію, пропаганду, «людожерську» зовнішню політику диктатур тощо. Але ж автори взялися шукати подібність між постатями. І ось тут почалося натягування сови на глобус.

 Путін малює кота

«Володя якось намалював кота. Кота спиною до всіх. Він, як цей кіт, хотів бути спиною до всіх. Ховати свої таємниці. Адольф теж малював. Якщо Путін — це мистецтво мінімалізму, то Гітлер був пейзажистом», — каже закадровий голос.

Або інший приклад. «Служба в КДБ подарувала Путіну ще одну велику перевагу. Він був звільнений від армії. Гітлер також довго був ухилянтом, прикриваючись прізвищем дідуся Шикльгрубер», — продовжує диктор.

Ну і ще один уривок, для переконливості. «Після невдалого державного перевороту, який увійшов в історію як Пивний путч, Гітлера відправили у в’язницю. Прихопивши папір і ручку, Гітлер там написав “Майн Кампф”. Путін теж гіпотетично міг потрапити у в’язницю», — каже голос.

Один з експертів програми, радник голови ОП Михайло Подоляк, протитрований у проєкті як політтехнолог та антикризовий менеджер, прямо каже, що Гітлер і Путін — різні люди. «“Майн Кампф” була книжкою про внутрішній світ людини, яка щиро в це вірить. Путін — копіїст. Він не має внутрішньо нічого. Сіра людина», — говорить він. Ця  думка про очевидну різницію між цими двомя диктаторами просто повисає в повітрі. І далі диктор продовжує проводити паралелі того ж ступеня достовірності.

Спекуляціями грішить не лише закадровий текст, а й відеоряд. Загалом це наче документальний фільм, побудований на відеокоментарях експертів та архівних відео- та фотокадрах. Але поміж ними у великих кількостях вставлені згенеровані штучним інтелектом картинки. Деякі з них майже реалістичні, як от наведена раніше спільна світлина Гітлера та Путіна. Інші виглядають як наркотична маячня.

Мерехтіння потворних кадрів створює ефект фільму жахів, — як на мене, занадто дешевий прийом впливу на глядача.

Вишенькою в цьому коктейлі стали діти-актори в ролі Гітлера та Путіна. Хлопці років 12, загримовані під диктаторів, з’являлися в коротких сценах-замальовках. Маленький Гітлер зігує та вишкіряється в екран, маленький Путін копирсається в купі доларів і грає в шахи, що символізують геополітичні ігри правителя. Цей художній прийом узагалі за межами добра та зла, бо робить те, в чому творці весь фільм звинувачують диктаторів — маніпулює емоціями та вимикає критичне мислення.

Є у фільмі «Fuhrer 2.0» і зовсім дивні речі. Наприклад, у третій серії згадується воєнне угруповання «Вагнер» і його засновник Дмитро Уткін, що загинув разом з іншим ватажком Євгеном Пригожиним 23 серпня минулого року в авіатрощі.  Але й Уткін, і його підлеглі, з якими Путін швидко розібрався після невдалого перевороту, фігурують у фільмі в теперішньому часі.

«Ось так по-звірячому вагнерівці, яких нині називають елітою російської армії, розправляються з мирним населенням. Цікаво, що перший командир “Вагнера”, Дмитрій Уткін — затятий нацист. Має татуювання у вигляді свастики», — каже диктор. Тему продовжує військово-політичний аналітик Сергій Кузан, який теж розмірковує про підгорілого вагнерівця як про живого. Виглядає так, наче весь цей уривок — текст диктора (якого за концепцією взагалі нема, нагадую) та коментар експерта — були записані та змонтовані до 23 серпня 2023 року, коли літак збили. А потім творці або забули виправити текст, або вирішили, що і так згодиться.

За всіма цими паралелями рівня жовтої преси, хворобливими фантазіями штучного інтелекту та живими мерцями губляться важливі посили, яких у фільмі насправді вдосталь. Проєкт багато розповідає про методи роботи пропаганди, геноцид і викрадення дітей, а також розмірковує про причини жахливого насильства, до якого вдавалися російські окупанти, і про колективну відповідальність росіян. Серед експертів фільму є науковці, які кажуть дуже притомні та виважені речі. Якби не історія створення фільму, я б врешті решт дійшла висновку, що автори перегнули палку в гонитві за спецефектами, але зовсім безнадійним «Fюрер 2.0» не є.

  Історикіня Лариса Якубова

Утім, на жаль, суперечливий контент — не найбільша проблема фільму. Цей проєкт презентований як переможець мистецького конкурсу на виробництво серіалів і фільмів сучасної тематики від державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» (ДП МПІУ) у 2023 році. Але по факту «Fюрер 2.0», на виготовлення якого з держбюджету пішло трохи більш ніж 3,8 мільйона гривень, цього конкурсу не вигравав. То як він отримав фінансування та потрапив в ефір?

За даними пресслужби каналу «Дім», трисерійний документальний фільм «Fюрер 2.0» виробництва ТОВ «Ми — Україна» переміг у конкурсі під робочою назвою «Тут живуть люди». Згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій на Prozorro, «Тут живуть люди» — це життєствердні, емоційні історії про долі незламних українців, котрі вистояли під час російської окупації та здобули свої маленькі перемоги над ворогом, тобто, у кожній історії — позитивний фінал». Там же зазначається, що «головна відмінність проєкту — цілковита відсутність дикторського закадрового тексту, лише спогади, роздуми, розповіді головних героїв, родичів, сусідів та очевидців, котрі фільмуються на місцях безпосередніх подій». Наприкінці в документі написано, що «у ході індивідуальних переговорів, з метою фіналізації складових проєкту та укладення договору було змінено робочу назву на “Fюрер 2.0”».

 Фрагмент протоколу розкриття тендерних пропозицій

Це не перший випадок, коли проєкт-переможець змінює назву під час виробництва. Так було, наприклад, із серіалами «Тільки живи» (виграв як «Операція “Добрий вечір”») і «Новорічна шкереберть» (висувалася на конкурс як «Санаторій “Незабудка”»). Але «Fюрер 2.0» змінив не лише назву, а й зміст.

У проєкті, що врешті решт показав канал «Дім», немає жодних життєствердних історій від незламних українців. Цей фільм розповідає біографії Гітлера та Путіна й історію становлення Третього Рейху та путінської Росії у супроводі коментарів різноманітних експертів. Поєднує окремі часточки пазла, задає настрій і розставляє наголоси — тут барабанний дріб — той самий дикторський закадровий текст, відсутність якого названо особливістю проєкту-переможця.

До цього випадку я лише раз стикалася з принциповими змінами змісту проєктів, що перемогли в якомусь творчому конкурсі. Так трапилося з учасниками третього сезону конкурсу грантів на виробництво соціально вагомого аудіовізуального контенту PITCHUA у 2021 році. Через повномасштабне вторгнення деякі їхні задуми втратили актуальність. Наприклад, ТОВ «Прокіно» виграло за темою «Об’єднуючи Україну: єдність у різноманітності» з розважальним проєктом «Сусіди», але натомість зняло документальний фільм «Мадонна. Життя триває» про жінок, які народжували дітей під обстрілами, в окупації та полоні. Також довелося терміново змінювати формат ютуб-проєкту «Жовті кеди з Юлією Бориско», що до великої війни розповідав про реформи в Україні та їхній вплив на звичайне життя. Повномасштабне вторгнення — це очевидний форс-мажор, і такі зміни цілком виправдані. Але що спонукало переможців державного конкурсу повністю змінити ідею проєкту на початку літа 2023 року?

«Попередня концепція проєкту “Тут живуть люди” передбачала кілька тематичних складових. У ході індивідуальних переговорів, з метою фіналізації складових проєкту та укладання договору на послуги з виробництва (створення) аудіовізуального твору сторони дійшли висновку, що реалізувати проєкт “Тут живуть люди”, який був поданий на конкурс, у повному обсязі та в терміни, які залишалися на виробництво після укладення договору і до завершення 2023 року, буде неможливо. Задля оптимізації витрат державного бюджету були обговорені та застосовані рішення щодо видозмінення концепції, а саме — виробництва тієї тематичної частини, що сконцентрована на порівняльному аналізі Путіна та Гітлера... Відповідно були обговорені та застосовані рішення щодо зменшення кількості випусків і загального хронометражу проєкту та зменшення його бюджету», — повідомило ДП МПІУ у відповідь на запит «Детектора медіа».

 Відповідь ДП МПІУ «Детектор медіа»

Виявляється, що порівняння Гітлера та Путіна замислювалися як органічна частка позитивних історій про долю незламних українців з окупованих територій. Ну добре, фантазія деяких творців не має меж. Мені так не пощастило, тому уявити собі цю комбінацію я не можу. Але і з сухою математикою теж не складається.

По-перше, незрозуміло, в чому полягає «оптимізація витрат держбюджету». Заявлений на конкурс варіант «Тут живуть люди» мав загальний хронометраж 375 хвилин, вартість яких була оцінена у 8 мільйонів 397 тисяч гривень. «Fюрер 2.0» має хронометраж близько 137 хвилин та бюджет 3 мільйони 810 тисяч і 44 гривні. В першому варіанті вартість хвилини виходить близько 22, 4 тисячі гривень, у другому — 27,8 тисячі. «Оптимізація» склала плюс 5 тисяч гривень за хвилину. З іншого боку, через скорочення хронометражу та перегляд концепції проєкт справді подешевшав на декілька мільйонів. Але за такою логікою можна взагалі нічого не знімати, й економія буде разюча.

Звісно, можна було б пояснити умовне подорожчання (бо ніхто, ж напевне, не рахує фільми вартістю за хвилину) тим, що, наприклад, зйомки були складнішими, ніж у попередньому варіанті, або потребували якихось додаткових відряджень чи додаткової кількості співробітників. Але, здається, багатосерійний фільм із купою героїв, які розповідають про своє життя, виглядає трохи складнішим у виробництві, ніж набір картинок, згенерованих ШІ, з коментарями експертів та архівними кадрами. Попри це, виходить, що «Фюрер» обійшовся за серію дорожче, ніж первинний документальний серіал.

По-друге, не можу розібратися з часовими розрахунками самих виробників і замовників. Конкурс був оголошений 3 травня 2023 року, прийом заявок тривав до 22 травня включно. Далі комісія у два етапи оцінювала переможців. На перший етап, згідно з Положенням про організацію та проведення мистецьких конкурсів ДП МПІУ, було закладено 7 днів з уточненням, що цей термін може бути продовжений до 30 днів — залежно від кількості учасників. Таким чином учасники конкурсу на момент подачі своїх заявок були свідомі, що лише перший етап законно міг тривати приблизно до 22 червня. Для проведення другого етапу й оголошення результатів також передбачено кілька днів, що впевнено переводить прогнозовані терміни підписання договору на виробництво на початок липня. ТОВ «Ми — Україна», обираючи проєкт на конкурс, повинні були все це врахувати. Ба більше, згідно з правилами, конкурсант обов’язково надає довідку про орієнтовний календарний план виробництва.

При наявності плану ймовірність того, що «караул, не встигаємо» почали кричати не виконавці, а замовники, наближається до нуля. Інакше конкурсна комісія просто не вибере проєкт, що заздалегідь непридатний до виконання у поставлені терміни.

У реальності переможців обрали 7 червня. Договір про «Закупівлю послуги з виробництва (створення) аудіовізуального твору — серіалу під робочою назвою “Fuhrer 2.0”, що включає в себе: написання / адаптацію сценаріїв та передбачає частковий технологічний цикл виробництва» був підписаний 13 липня, що вкладається в теоретичні прогнози. До речі, ТОВ «Ми — Україна» з двома своїми проєктами-переможцями (другий — документальний фільм «Цілі») опинилося серед, хто уклав договір. На той момент у черзі стояв ще 31 проєкт із 53, що виграли мистецький конкурс.

Є ще один цікавий момент, який не можу обійти увагою. Якщо загуглити назву «Тут живуть люди» — одне з перших посилань виводить на портал сучасної української драматургії Ukrdramahub.org.ua. 4 квітня 2023 року, за місяць до оголошення мистецького конкурсу ДП МПІУ, на ньому була опублікована п’єса «Тут живуть люди» драматургині Тетяни Киценко.

П’єса Кіценко заснована на реальних інтерв’ю з жителями Броварського району Київської області, що були в окупації, і герої твору підозріло нагадують героїв проєкту ТОВ «Ми — Україна». Вони так само «незламні», «вистояли під час російської окупації», «здобули свої маленькі перемоги над ворогом» — і у кожній історії, само собою, позитивний фінал. 22 травня 2023 року ця п’єса ввійшла до лонглиста драматургічного конкурсу «Драма.UA». Нагадаю, що мистецький конкурс ДП МПІУ в цей день лише завершив прийом заявок.

 П’єса Тетяни Киценко на порталі сучасної української драматургії

До живих мерців, галюцинацій ШІ та дивної зміни сюжету додамо ще й фантастичний збіг. На два різних творчих конкурси з різницею в місяць подаються проєкти з однаковою назвою та, головне, однаковою концепцією. І за дивним збігом обставин, до повномасштабного вторгнення Тетяна Кіценко працювала сценаристкою, як повідомляє портал DzygaMDB, в проєкті «Історія одного злочину», що виходив на каналі «Україна». Тобто Кіценко — не стороння людина команді ТОВ «Ми — Україна», яку заснували колишні працівники медіагрупи «Україна» Ріната Ахметова.

І звісно, можна уявити собі, що Кіценко просто подала два проєкти на різні конкурси у вигляді сценарію та п’єси, а потім, коли п’єса виграла, довелося терміново шукати новий сюжет — і так з’явився «Fuhrer 2.0». Але є одне але: згідно з протоколом розкриття тендерних пропозицій, сценаристом «Тут живуть люди» ТОВ «Ми — Україна» названий Володимир Шегеда. До речі, в «Fuhrer 2.0» узагалі нема титрів з іменами творчої групи, тому дізнатися ім’я сценариста звичним для глядача шляхом неможливо. Отже, концепції схожі, назви однакові, але автори різні.

Навіть не знаю, як це пояснити.