Ковбой на пів мільярда. Що дає змогу Клінту Іствуду бути в сідлі 60 років: три знакові фільми

Режисер Серджо Леоне зазначив схожість Клінта Іствуда зі змією: начебто хлопець "на розслабоні", а за найменшої небезпеки — кидок кобри. Леоне витягнув з актора цей міф, а потім Клінт Іствуд сам експлуатував у Голлівуді образ "ангела смерті зі зміїними очима" і заробив до 2024 року статки в пів мільярда доларів за версією Forbes, ставши найбагатшим режисером і актором Голлівуду.

Народжений 31 травня 1930 року в Сан-Франциско Клінт Іствуд важив 5 кг, а тому отримав прізвисько Самсон. Ця "старозавітна сила" з ним залишиться. Хлопчик виріс до 193 см, але був худий — зазначимо цю деталь.

Його батьки були заводськими робітниками і віруючими протестантами. У Велику депресію доводилося часто переїжджати, і в кожній новій школі Клінта "перевіряли на вошивість". "Ми вічно були в русі, а я завжди був новеньким у школі. Усяка шпана, звісно, хотіла зі мною розібратися, перевірити, хто я такий. Я був досить сором'язливим хлопцем, але більша частина часу йшла на те, щоб давати всяким виродкам по шиї", — ділився спогадами Іствуд. Акторством захопився в армії — хороші зовнішні дані. Приїхавши до Голлівуду, отримав (як свідчать західні медіаджерела) відмову кількох театральних шкіл: був занадто спокійним, холодним і затиснутим. Потім він ці негативні якості перетворить на позитивні. Вступив за невелику плату в одну зі шкіл мистецтв: зарплата різноробочого дозволяла оплачувати навчання. Був у масовках, а 1955-го проліз на епізодичну роль у бойовик-хоррор "Помста тварини". Максимально, чого Клінту Іствуду вдалося домогтися в Голлівуді до співпраці з Серджо Леоне — це засвітитися в телесеріалі-вестерні "Сирицевий батіг" (1959-1965). І ось несподівано в 1962 році йому надійшла пропозиція з Італії від режисера-початківця Серджо Леоне. І тут треба зробити відступ і розповісти коротко про Серджо.

Фільм-доля

Голлівуд, звісно, був законодавцем у сфері кіно. І післявоєнний італійський кінематограф намагався виживати за рахунок наслідування американських жанрів. Леоне трудився як помічник режисера на пеплумах — це жанр дорогого історичного кіно з масштабними зйомками і сюжетами з античності. Найвідоміші пеплуми — "Клеопатра" і "Спартак".

Зрозуміло, що античність і відбувалася колись в Італії — в Римській імперії, чи то пак. Леоне вперше в 1961-му зняв самостійно пеплум "Колос Родоський", який, утім, не став хітом. Але йому хотілося створювати вестерни, на кшталт "Чудової сімки" (1960), яка була ремейком "Семи самураїв" (1954) Акіри Куросави. Після Другої світової відбувався інтенсивний обмін творчими парадигмами колишніх ворогів: Японія взяла собі американські комікси та діснеївську анімацію, перетворивши їх на мангу та аніме, а США тягли собі в кіно самурайські сюжети Куросави.

Серджо Леоне подивився "Охоронця" Куросави — про те, як самурай позбавив село від двох ворогуючих банд, і зрозумів — це сюжет для його вестерну. Але йому хотілося показати американську зірку в центрі історії. Нікому невідомого італійця послало геть безліч голлівудських зазнайок: від Генрі Фонди до Чарльза Бронсона. І хтось йому порадив "восьмого, що підповзає" — такого собі Клінта Іствуда з "Плетіння".

Леоне несподівано перейнявся цим актором. Але як? З одного боку, він знущально зауважив, що в Іствуда в телесеріалі тільки два вирази обличчя: "з капелюхом" і "без капелюха". Однак сам Леоне говорив, що він працює з міфом (а на пеплумі іншого й не треба). І ось режисер несподівано порівняв манеру поведінки Іствуда зі змієм: той начебто постійно дрімає, але якщо його розлютити — насильство буде стрімким і летальним. Клінт начебто демонструє на екрані нечуваний рівень ліні, але варто акторові увійти в кадр — увага концентрується тільки на ньому. Відчувається всередині цього хлопця зміїна пружина.

Леоне напнув на Іствуда знамените пончо. Навіщо? Та тому, що той був занадто худий. Кумедно, що в цьому пончо актор уже нагадував кобру з роздутим капюшоном.

І на ескізі художника з костюмів Карло Сімі — все той же "змій". Усе збіглося в особистості Іствуда: зовнішнє з внутрішнім. Плюс неголеність і сигара. В американських вестернах 1950-х персонажі були як у рекламі лез — гладко поголені й чистенькі, а сигари, до речі, Іствуд терпіти не міг.

Американській матриці вестерну Леоне надав брутальні риси італійського неореалізму, а також глибину і розмах пеплуму, що сягають корінням у міф. І тут йому допоміг Енніо Морріконе зі своєю серйозною симфонічною музикою без поправки на "легкість" жанру.

Формула Серджо Леоне: вестерн + пеплум = спагетті-вестерн. А формула Клінта Іствуда: "розслаблений" змій — небезпека — кидок кобри. Причому Іствуд особисто викреслив масу реплік і діалогів свого героя, зробив його мовчазним, але — мобільним. Саме раптовість його реакції застає глядача зненацька. Природний спокій Клінта Іствуда і його холодність, розмова крізь зуби виглядають як маскування — перед смертельною атакою. Але критики лаяли Іствуда за "невиразність" ще кілька десятків років, поки міф змія не став діяти і на них. Феномен фільму "За жменю доларів" заявив про себе не відразу!

"Пригорщу" в Італії подивилося 15 млн глядачів (при тому, що населення країни — 50 млн). Картина "покотилася" світом. Куросава подивився її в Японії, вимовивши вже історичні слова: "Це хороший фільм. Але він — мій". Після суду і виграшу 15% прибутку від прокату японець заробив на цьому спагетті-вестерні більше, ніж на всіх своїх картинах.

"Хороший, поганий, злий" (1965) — вершина трилогії. Сцена фінальної дуелі трьох злочинців-авантюристів, завдяки музиці Морріконе, виглядає епічною. В ораторії чуються трагедії і тріумфи імперій, сльози радості від перемог у грандіозних битвах. Дуель немов не між трьома бандитами, що ганяються за мішком золота, а смертельне протиборство античних героїв. І це — перший фільм із Клінтом Іствудом, який ми рекомендуємо подивитися.

Таким парадоксальним чином — через Італію — Клінт Іствуд став зіркою в США. Причому з готовим "зміїним" образом. А сам цей міф ідеально вписувався в старозавітний біблійний закон, який процвітав у вестернах: око за око. І герої Іствуда немов були наділені згори, як старозавітний суддя Самсон, правом карати найвідчайдушніших головорізів.

У режисерському кріслі

Щоб наблизити героя Іствуда до сучасності, з нього зробили копа — інспектора Каллахана на прізвисько Брудний Гаррі, який не обирає методів для знищення негідників. І злочинець, звісно, повинен не викликати ані краплі співчуття, тому в першому фільмі франшизи "Брудний Гаррі" (1971) — це маніяк на прізвисько Скорпіон, який вбиває дівчат і бере в заручники цілі шкільні автобуси. Картина при бюджеті в $4 млн зібрала $36 млн і породила чотири продовження. А "змій" Іствуда став орудувати вже в міських джунглях і преріях. Із сучасних героїв до таких же належить персонаж Алана Рітчсона в серіалі-бойовику "Річер".

Ви вже зрозуміли, що за всієї своєї небагатослівності — характеру та інтелекту Іствуду не позичати. Він на зйомках став іноді підміняти режисера Дона Сігела, який і зняв першого "Брудного Гаррі". Причому, як зазначали всі актори, Іствуд знімає спокійно, без криків і дуже швидко, витрачаючи на епізод 1-2 дубля. Але може і по морді дати, як сталося одного разу, коли якийсь режисер намагався знімати Клінта по 15-16 дублів. Незабаром Іствуд і сам навчився чудово знімати фільми, причому, як правило, із собою в головній ролі.

А чим далі, тим більше своєму змію-кілеру він надавав наліт містичності. Саме таким є його Вільям Манні з вестерну 1992 року "Непрощений".

Раніше цей тип убивав без розбору, випиваючи. Але одружився з доброю жінкою, яка його позбавила алкогольної залежності. Манні став фермером. З'явилися хлопчик і дівчинка, але трапилося нещастя — їхня мати померла, а без неї і господарство стало розвалюватися. І ось до нього приїжджає якийсь ковбой, пропонуючи підзаробити вбивством двох фермерів: одного з них образила повія і він їй порізав обличчя. Повії скинулися на штуку баксів, щоб найняти кілера — будь-кого, хто помститься за них.

А далі буде протистояння з шерифом містечка, який вирішив, що як компенсація господареві кубла коней від цих фермерів-садистів достатньо. Однак, коли Манні сьорбне віскі, в картині таке почнеться, що описати складно: це третій рекомендований нами фільм. У фіналі постать Манні на білому коні від'їжджає під дощем у ніч, наче фантом — це нарешті вбило кіноакадеміків наповал: картина "Непрощений" отримала чотири "Оскари".

Стрічка присвячена пам'яті двох вчителів Клінта Іствуда: Дона Сігела і Серджо Леоне. Перший його навчив азів ремесла, а другий дав кінопоетику і формулу творчості. В одній зі сцен герой Іствуда після сну в гарячковому стані відкритим текстом говорить про своє міфологічне, внутрішнє "я": "Я бачив ангела смерті — у нього зміїні очі".

Людина-епоха, що приносить золото

Дотримуючись своєї формули, відкритої геніальним Леоне, Іствуд приносив собі і голлівудським компаніям просто сотні мільйонів доларів. Той самий "Непрощений" при бюджеті в $14 млн заробив $159. У Іствуда величезна кількість фільмів, де він піднімав по 10-12 бюджетів, заробивши голлівудським студіям $2-3 млрд. А його особистий статок Forbes оцінює в $500 тис.

Але якщо Іствуд зв'язувався з мюзиклами, то він провалювався або як актор, як у "Золоті Каліфорнії" (при бюджеті $20 млн — збори $14,5 млн), або як режисер і продюсер: його "Той, хто співає в шинках" (1982), де Клінт Іствуд зіграв із сином, при бюджеті в $2 млн ледве нашкрябав $2,4. Не треба ігнорувати формулу!

А взагалі дітей у Клінта — 8 офіційних, і стільки ж — неофіційних. 10 офіційних шлюбів, а романів на стороні — не злічити. Його змій, уже як спокусник, справно функціонував в особистій сфері десятки років. Сам Іствуд ніколи нічого не базікав про свої любовні пригоди жовтій пресі: мовчання — теж золото.

Дай Бог здоров'я унікальній людині і світовому кіноявищу! Я не такий вже й палкий шанувальник жанру вестерну, але те, що в особі Клінта Іствуда ми маємо справу з епохою кінематографа завдовжки в 60 років — це абсолютно ясно.