Топ 5 найкращих ударних підводних човнів сучасності

Найкращими у світі на сьогодні вважаються п'ять ударних субмарин: російські підводні човни класу Sierra-II (проєкт 945А "Кондор") і класу "Ясень" (проєкт 885), британські – класу Astute і американські класу Virginia і Seawolf.

Фокус переклав статтю Пітера Сучіу про найкращі ударні субмарини сучасності.

• Ці підводні човни відрізняються використанням передових технологій, багатоцільовими можливостями та потужним озброєнням.
• Кожен клас вирізняється унікальними інноваціями, такими як титанові корпуси "Кондорів", високотехнологічні відеопристрої Astute і модульна конструкція Seawolf, що робить їх грізними засобами в сучасній морській війні.

5 найкращих у світі ударних підводних човнів для сучасної війни

Необізнаній людині може здатися, що всі військові підводні човни призначені для "атаки" супротивника. Однак ще до появи підводних човнів з балістичними ракетами, чиєю метою, по суті, є ядерне стримування, "ударні субмарини" спеціалізувалися на боротьбі з іншими суднами, включно з ворожими підводними човнами та військовими кораблями, а також торговельним судноплавством.

Плутанина полягає в тому, що деякі ударні субмарини можуть бути озброєні крилатими ракетами, що збільшує їхній потенціал для завдавання ударів по наземних цілях. Крім того, в радянському і російському флоті використовувався термін "багатоцільові підводні човни".

Сьогодні понад два десятки країн експлуатують ударні підводні човни, але наступні п'ять класів виділяються як найкращі з найкращих.

Проєкт 945А класу "Кондор" — Sierra-II

Підводні човни класу "Кондор" проєкту 945А, також відомі як Sierra-II, залишаються одними з найдорожчих і найбільш глибоководних підводних човнів ВМФ Росії. Ці підводні човни були спеціально розроблені для виконання завдань з пошуку і знищення американських атомних підводних човнів з балістичними ракетами.

Будучи продовженням Sierra-I, підводні човни цього класу унікальні завдяки легким і міцним подвійним титановим корпусам, між половинами яких залишався простір. Це давало змогу човнам занурюватися на велику глибину, знижувало рівень шуму і підвищувало стійкість до торпедних атак. Човни також оснащувалися одним водо-водяним ядерним реактором ОК-650 потужністю 190 МВт.

За швидкістю і глибиною занурення вони перевершували американські аналоги того часу і становили б серйозну загрозу в разі ескалації холодної війни. Два з цих підводних човнів були добудовані – "Псков" (колишня "Зубатка") і "Нижній Новгород" (колишня "Окунь") – і обидва залишаються в строю Північного флоту ВМФ Росії. Третій човен цього класу, "Марс", було закладено 1990 року. Цей корабель побудований за вдосконаленим проєктом 945Б (позначення НАТО — Sierra-III class), але його згорнули в 1992 році, до завершення будівництва.

Проєкт 885 "Ясень" — "Сєвєродвінськ"

Попри те, що багато військових платформ Росії – це багато галасу з нічого, а її надводний флот перебуває в воістину жалюгідному стані, підводні човни класу "Ясень" (за класифікацією НАТО – "Сєвєродвінськ"), як і раніше, вважаються одними з найкращих у світі.

Поряд із підводними човнами з балістичними ракетами класу "Борей", човни класу "Ясень", як повідомляється, відіграють центральну роль в обороні і стримуванні Росії. Підводні човни з крилатими ракетами розробило наприкінці 1980-х років петербурзьке Конструкторське бюро машинобудування "Малахіт". Спочатку передбачалося, що вони замінять застарілі атомні ударні підводні човни класу "Акула". Однак після розпаду Радянського Союзу програма розвивалася повільно. Хоча головний корабель, "Сєвєродвінськ", був закладений 1993 року, через проблеми з фінансуванням, спричинені фінансовою кризою в Росії, в наступне десятиліття проєкт заглох.

Тільки наприкінці 2000-х років Москва повернулася до проєкту, але до того моменту його визнали таким, що перебуває на межі застарівання. Однак замість того, щоб починати все з нуля, Кремль вирішив відновити будівництво класу "Ясень" під позначенням "Ясень-М", який отримав безліч конструктивних змін і поліпшень характеристик, щоб усунути приблизно десятирічний розрив між "Сєвєродвінськом" і наступним підводним човном класу "Ясень" – "Казанню".

На відміну від старих ударних підводних човнів, побудованих у пізньорадянський період, човни класу "Ясень-М" розробляли як багатоцільові кораблі, здатні нести різне озброєння, включно з найсучаснішими новими гіперзвуковими крилатими ракетами великої дальності "Циркон". На підводних човнах є десять шахт для крилатих ракет вертикального пуску, а як основне ударне озброєння, за деякими даними, можуть використовуватися крилаті ракети "Калібр-ПЛ" і "Онікс". На "Казані" також встановлено систему вертикального пуску УКСК (3П-14Б), що складається з модулів 8СМ-346.

Клас Astute

Підводні човни класу Astute були першими у світі атомними підводними човнами, спроєктованими в тривимірному комп'ютерному середовищі. Хоча вони не такі відомі, як їхні американські або російські аналоги, вони вважаються одними з найкращих у світі.

Судна оснащені багатьма технологічними новинками, зокрема відсутністю оптичного перископа. Замість нього використовується високотехнологічна відеотехніка, яка дозволяє екіпажу сканувати горизонт і отримувати 360-градусний огляд для виявлення будь-якої потенційної загрози.

Крім того, на відміну від інших атомних підводних човнів, на підводних човнах класу Astute були застосовані найсучасніші антиакустичні плити. Кожен корпус оснащений більш ніж 39 тисячами акустичних плит, які маскують сонарний сигнал судна і дають змогу підводним човнам ковзати по воді практично безшумно.

Підводні човни класу Astute мають у своєму арсеналі 38 одиниць озброєння і зазвичай несуть на борту важкі торпеди Spearfish і крилаті ракети Tomahawk Block IV, здатні уражати ціль у радіусі кількох метрів на відстані до 1600 км. Комплекс засобів протидії субмарини охоплює хибні цілі та засоби радіоелектронної підтримки (РЕП).

Підводні човни класу Virginia

Після закінчення холодної війни ВМС США змістили пріоритетність з підготовки до конфліктів у відкритому океані на домінування в прибережних районах. У результаті було розроблено клас Virginia, здатний діяти як у прибережних, так і в глибоководних районах світу.

Це дало змогу створити гнучку багатоцільову платформу, здатну вести протичовнову, протиповерхневу та іррегулярну війну, а також виконувати завдання розвідки, спостереження і рекогностування. Підводний човен класу Virginia може використовуватися для надання підтримки силам спеціальних операцій, а також брати участь у протимінній обороні.

Підводні човни класу Virginia також мають низку інших інновацій, які значно розширили їхні бойові можливості, особливо здатність проводити літоральні операції. Підводні човни оснащені системою управління кораблем "fly-by-wire", яка поліпшила керованість кораблів на мілководді, а також обладнані для спецоперацій. Торпедні відсіки підводних човнів можуть бути переобладнані для розміщення невеликого підрозділу сил спеціальних операцій на кшталт "морських котиків" та їхнього спорядження. Крім того, на човнах цього класу є велика шлюзова камера для водолазів.

Вісім із споруджуваних човнів Block V будуть оснащені модулем Virginia Payload Module (VPM) – середньою частиною корпусу, яка збільшить загальну довжину човнів. Чотири додаткових вантажних тубуса Virginia замінять на цих субмаринах одноцільові пускові тубуси крилатих ракет. Це дасть змогу збільшити кількість ракет Tomahawk, які несуть кораблі, і, таким чином, компенсувати деякі ракетні ударні можливості ВМС, які були б втрачені після виведення зі складу флоту підводних човнів класу Ohio.

Підводні човни класу Seawolf

Атомні швидкохідні ударні підводні човни (SSN) класу Seawolf, створені для боротьби із загрозою з боку радянських підводних човнів з балістичними ракетами і для заміни застарілих підводних човнів класу Los Angeles, по праву вважалися кращими з кращих.

Вони мали модульну конструкцію, що давала змогу згодом модернізувати підводні човни з розробкою нових видів зброї і досконаліших гідролокаційних систем, і, таким чином, були дуже "перспективними". Їхня максимальна швидкість занурення становила 65 км/год (35 вузлів), а "тихохідна" швидкість – 37 км/год (20 вузлів).

Попри відсутність зовнішнього озброєння, човни класу Seawolf мали вісім торпедних апаратів — удвічі більше, ніж човни класу Los Angeles, а також двоярусний торпедний відсік для одночасного ураження кількох загроз.

Загалом протягом 10 років мало бути побудовано 29 човнів. Потім це число було скорочено до 12, але на воду спустили всього три. Потім холодна війна закінчилася. Човни класу Seawolf, можливо, так і залишилися найкращими з найкращих.

Проте при ціні від 3 до 3,5 мільярдів доларів за судно програма була просто занадто дорогою, особливо в умовах змін світової геополітики.

Про автора

Пітер Сучіу – журналіст із Мічигану. За свою двадцятирічну журналістську кар'єру він брав участь у роботі більш ніж чотирьох десятків журналів, газет і вебсайтів, опублікувавши понад 3200 матеріалів. Регулярно пише про військову техніку, історію вогнепальної зброї, кібербезпеку, політику та міжнародні справи. Пітер також є автором статей для Forbes і Clearance Jobs. Ви можете стежити за ним у Twitter: @PeterSuciu. Напишіть автору електронною поштою: [email protected].

Важливо Від столітнього Spad S.XIII до F-15. П'ять найкращих винищувачів усіх часів