Как Мурманское пароходство во времена СССР "Москвич" продавало

Немножко развлеку вас.

История, не вошедшая в мою новую книгу "Сказки для взрослых". Ну все же нельзя впихнуть.

Да, сокращенный вариант.

Красный "Москвич" металлик с золотыми искрами и атомным приводом.

Когда началась "перестройка и хозрасчет", Мурманское пароходство решило заработать немного валюты.

Далее текст на языке оригинала.

І придумали влаштувати для багатих американців круїз на Північний Полюс на атомному криголамі.

За великі гроші.

Обрали атомоход "Совєцкій Союз".

Я тоді отримав підряд на переобладнання кают для тих туристів.

Зробили все добре, на совість.

Ну і впроваджували всякі проекти для заробляння валюти.

Там багато чого було- від елітного алкоголю, який Торгмортранс купив в Норвегії, до всяких розваг.

Типу поїздка на надувних човнах "Зодіак" на скелі з пташиними базарами серед крижин.

До речі дуже цікаво.

Приймалися всякі пропозиції.

Ну і мозковий штурм начальства вигадав світлу ідею.

На вертолітний майданчик завантажити найкрутіший совєцький автомобіль і влаштувати на Полюсі аукціон з його продажу.

Американські мільйонери точно зійдуться в битві за цю полярну дивовижу, куплять не менше чим за мільйон доларів і будуть в своєму Вашінгтоні хизуватися покупкою і сертифікатом, підписаним капітаном Горшковським Олександром Петровичем.

Для цієї цілі замовили ексклюзивний "Москвич Алеко" з переднім приводом. Тоді це була диковинка в сссрі. Особливо для автозаводу АЗЛК в "столиці нашей родіни" Масквє.

Москвич був пофарбований в красивий "червоний металік" із справжніми золотими іскорками, мав чорний шкіряний салон, алюмінієві диски і зимові шиповані колеса Куйбишевського заводу. Шипи вставляли окремо вручну, бо такі колеса в совку тоді не робили. Кілька шипів випало. Але колеса прокрутили щоб не було видно.

Напуцували напис "Москвич", щоб блищав і краном завантажили на вертолітну палубу.

Там приварили спеціальні кріплення щоб не випав за борт при качці.

Круїз відбувся чудово. Квитки продалися, валюта закапотіла на рахунок пароплавства.

Екіпаж потіснився, щоб в звільнених каютах розкошували мільйонери.

Був навіть принц з Аравії( здається). На килимку творив намаз на крижині.

Правда де Схід на Полюсі не ясно. Бо всюди лише Південь. Але якось визначився. Мабуть поклони робив у всі сторони.

Ну і всім круїзникам показували автомобіль, принайтований( закріплений) поруч з вертольотом.

Нарешті, після святкування, фотографування і шампанського на Полюсі, влаштували аукціон.

Козирний аукціоніст у смокінгу і з блискучим молоточком відкрив торги.

Молоточок теж планували продати потім.

Торг розпочався гордо – із ціни в один американський долар.

Планувався батл на пів години, коли мільйонери будуть виривати один в одного червоного Москвича Алеко із злотими іскорками.

Але, як на диво, жоден мільйонер не захотів купити автомобіль навіть за долар.

Всі намагання продати "москвича" ні до чого не призвели.

Це для нас, совків, "москвич" – то машина.

А для американців то було не більше ніж совєцьке відро із поганими колесами, жахливим дизайном, ненадійними барабанними гальмами, недолугою паливною системою і повним ігноруванням екологічних норм для автомобілів.

Навіть пофарбоване в червоний металік із золотими іскорками, відро залишалося відром, яке не можна допускати на цивілізовані дороги.

Непроданий автомобіль прокатався поруч з вертольотом весь круїз і повернувся "в родную гавань".

Американці і саудівський принц зійшли на берег і подалися на літак додому.

Капітан Горшковський наказав зняти нещасну машинку з палуби і повернути в пароплавство. Це їхня власність, нехай розбираються що з ним робити.

Але не так сталося, як гадалося.

Виявилося, що організатори круїзу настільки були впевнені в успішному аукціоні, що заздалегідь оформили "розтаможку" автомобіля. Тобто всі документи на машину були підготовлені, всі мита сплачені, бак заповнений 92 бензином.( бо двигун був не розрахований на 95 і від нього була детонація в циліндрах).

Зроблено було все по людськи, правильно. Тобто- купив, сідай і їдь в свій Нью Йорк в будь якому закордонному порту.

Все по закону.

Ніхто не розраховував, що москвича притарабанять назад.

І для рідної мурманської митниці це була вже закордонна автомашина, яку просто так ввезти на територію совєцького союза було не можна.

Має бути власник іноземець, який сплатить в‘їздне мито, оформить документи, і т.д.

Москвича зняли з борта на причал, але за межі митної зони не випустили.

Що робити з цим чудом техніки ніхто не знав.

Москвич припадав пилом і снігом і стояв біля борту атомного криголама як сирітка.

Всі ходили подивитися на нього як на експонат кунсткамери.

Врешті капітан Горшковський вирішив покататися на чудо-автомобілю по причалах в порту.

А заодно повчитися водити машину, бо прав у нього не було.

Тоді мало хто мав власний автомобіль.

Але, на його здивування, машина не заводилася, не хотіла їхати, диркала, троїла і смикалася.

Кілька днів він промучився, а потім подзвонив мені із проханням про допомогу, бо знав, що у мене були жигулі, і я водив машину.

Я приїхав, він мені оформив пропуск, і ми сіли в москвича.

Машина дійсно не заводилася, і стартер крутив двигун на морозі вхолосту.

Я відкрив капот, подивився і все зрозумів.

Виявляється козирний автомобіль був обладнаний допотопним карбюратором, який совки скопіювали з трофейних німецьких авто, виробництва гітлерівської Німеччини.

Карбюратор мав ручний привід повітряної заслінки, який треба було відкривати спеціальною тягою в салоні, а потім, по мірі прогрівання двигуна потроху втоплювати, регулюючи оберти.

Тепер я зрозумів американських міліонерів.

Ми знову сіли в машину, я відшукав захований важіль, витяг заслінку і машинка нарешті завелася.

Я навчив капітана атомохода як витягати і втоплювати важіль, провів інстуктаж.

Капітан подарував мені шкіряну коробку з елітним дорогим віскі "Гленфідіг" і ми попрощалися задоволені один одним.

Тепер щасливий Олександр Петрович Горшковський, капітан атомного криголама "Совєцкій Союз", щодня розсікав на нерозмитненому "Москвичу Алеко" кольору "червоний металік із золотими іскорками, з переднім приводом і гітлерівським карбюратором по крановим путям між тюків, куп металопрокату і мішків з добривами в порту, щоб згодом здати на права в мурманському ДОСААФі.