Вчені розкривають справжнє походження валлійських драконів

Нещодавні знахідки скам’янілостей в Уельсі виявили тропічні середовища проживання ранніх динозаврів і дали зрозуміти складну доісторичну екосистему, знаменуючи значний прогрес у розумінні палеонтологічної історії регіону.

Важливе відкриття скам’янілостей прояснило історію динозаврів в Уельсі. До недавнього часу в країні дракона не було динозаврів. Однак за останні десять років було зареєстровано кілька динозаврів, але умови їхнього життя були недостатньо відомі. У новому дослідженні команди з Бристольського університету, опублікованому в Proceedings of the Geologists’ Association, вперше були розкриті важливі деталі.

Вони виявили, що ранні валлійські динозаври понад 200 мільйонів років тому жили на тропічній низовині біля моря. Сліди динозаврів відомі з Баррі та інших місць неподалік, показуючи, що динозаври ходили по теплій низовині.

Викопні рештки в Лавернок-Пойнт

Відкриття було зроблено в Лавернок-Пойнт, неподалік від Кардіффа та Пенарту, де скелі темних сланців і вапняків документують стародавні мілкі моря. На кількох рівнях є скупчення кісток, у тому числі останки риб, акул, морських рептилій і іноді динозаврів.

Керував дослідженням колишній студент Бристольської магістратури палеобіології Оуайн Еванс. Він пояснив: «Кісткове ложе малює картину тропічного архіпелагу, який часто зазнавав штормів, які змивали матеріал із навколишньої території, як на суші, так і в морі, у зону припливів. Це означає, що лише з одного горизонту копалин ми можемо реконструювати складну екологічну систему з різноманітним набором морських рептилій, таких як іхтіозаври, плезіозаври та плакодонти у воді та динозаври на суші.

«Я бував на узбережжі Пенарту все своє життя, виростав у Кардіффі, але ніколи не помічав скам’янілостей. Потім, чим більше я читав, тим дивовижнішим це ставало. Місцеві геологи збирали кістки з 1870-х років, і більшість із них знаходиться в Національному музеї Уельсу в Кардіффі».

Сінді Хоуеллс, куратор відділу палеонтології Національного музею Уельсу, додає: «Колекції з Лавернока сягають аж до 19 століття, причому багато частин кісткового ложа збиралися роками. Наявність скам’янілостей динозаврів на цьому місці гарантує, що воно залишається одним із найважливіших місць для палеонтології в Уельсі».

Два відкриття, зроблені командою під час польових досліджень у Лаверноку, були скам’янілими залишками остеодерми плакодонта та єдиною гулярною кісткою колаканта. Науковий керівник доктор Кріс Даффін сказав: «Залишки латикул і плакодонтів відносно рідкісні у Великобританії, що робить ці знахідки ще більш примітними. Лише ці дві скам’янілості допомагають побудувати ширшу картину того, як мав би виглядати рет у Великобританії».

Професор Майкл Бентон з Бристольської школи наук про Землю, інший керівник проекту, додає: «Обсяг останків динозаврів, знайдених у Лаверноку, надзвичайно захоплюючий, і це можливість вивчити складний і часто загадковий період їхньої еволюційної історії. Ми ідентифікували останки великої тварини, схожої на платеозавра, а також кілька кісток, які, ймовірно, належали хижому тероподу».

Значний розділ статті присвячено численним мікрофосилам, знайденим на цьому місці, серед яких риб’ячі зуби, луска та фрагменти кісток. Вивчивши тисячі зразків, команда змогла ідентифікувати ключові види в мілководних морях і визначити відносну важливість кожного. Походження валлійських драконів нарешті встановлено.