Розвінчування міфів в енергетиці

Люди люблять теорії змов, а в нашому суспільстві ця любов особлива. Змови дають можливість легко пояснити виникнення якихось проблем і в такий спосіб забезпечують прості рішення складних проблем, — варто усунути якогось злого генія і проблему буде розв’язано.

Соціальні мережі значно спростили поширення інформації — як правдивої, так і оманливої чи маніпулятивної. Точно так само соціальні мережі спрощують поширення зрад і змов проти «маленького українця».

Енергетика завжди була родючим полем для поширення фейків і змов. Тут дуже активно шукали і легко знаходили «поганих хлопців». З моменту повномасштабного вторгнення ситуація лише погіршилася. Воно й недивно: масові відключення електроенергії, підвищення тарифу для населення у 2023-му та 2024 роках навряд чи комусь принесли радість. А додатковий фактор, який усе ускладнює, — інформаційно-психологічні операції нашого спільного ворога. Російські боти під видом українців намагаються викривати змови уряду, олігархів.

А от із розвінчуванням міфів є проблема — потрібно донести до слухача, що простих рішень із нинішніми проблемами в енергетиці банально немає. І щойно хтось вдається до спроби пояснити, як усе насправді, то відразу ризикує потрапити до когорти цих поганих хлопців, які, власне, і влаштовують змови та тарифний геноцид проти маленького українця. У мене немає жодних ілюзій, що цей текст буде сприйнятий усіма читачами. Радше, навпаки, знайдеться чимало «енергетиків із народу», які насиплють три короби доказів із Інтернету, навіть із картинками, щоб розвалити всі аргументи. Дарма, що здебільшого ці докази маніпулятивні, нерелевантні або взагалі фантастика, яка не має нічого спільного із реальністю. Але однаково спробую.

Міф 1. Відключення необґрунтовані?

Насправді без відключень ніяк. І основна їхня причина — російська агресія. Станом на 23 лютого 2022 року встановлена потужність українських електростанцій становила майже 55 ГВт. Частину електростанцій ми втратили разом із окупацією територій: Запорозьку АЕС, Каховську ГЕС, Запорізьку, Луганську, Вугледарську та інші ТЕС. А крім цього, ми втратили значну частину сонячних (СЕС) і вітрових (ВЕС) електростанцій. Станом на 24 лютого 67% встановлених потужностей вітрових електростанцій були розташовані в Запорізькій і Херсонській областях, значна частина яких окупована. Загалом ми втратили близько 30% СЕС і 90% ВЕС.

А з вересня 2022 року почався російський енергетичний терор: ворог обстрілював електростанції та високовольтні підстанції. В результаті в минулу зиму ми входили з таким обсягом потужностей, яких разом із імпортом було ледь достатньо для покриття попиту. Певною мірою пройти минулу зиму нам допомагали поміркована погода, зростання виробництва гідроелектростанціями через велику кількість води, а також навіть повітряні тривоги, під час яких дещо падає споживання (люди припиняють роботу і йдуть до укриттів).

Тож на початку 2024 року у нас ледь вистачало потужностей. Але з кінця березня до початку травня ворог обстрілами знищив більш як 8 ГВт потужностей. А це майже половина пікового зимового споживання! І тут не треба бути великим математиком, аби зрозуміти, що на нас чекатиме взимку. Звісно, навесні споживання менше, ніж у зимові місяці. Але навіть з імпортом (до 1,7 ГВт в окремі години) ми не завжди можемо покривати попит, тож доводиться вдаватися до відключень.

Міф 2. «Електрики предостатньо»?

Саме таке формулювання неодноразово доводилося зустрічати в коментарях у соцмережах. Це використання застарілої інформації. До повномасштабного вторгнення встановлені потужності вдвічі перевищували піковий попит. Але через війну, як це описано вище, у нас катастрофічний дефіцит потужностей — «електрики не вистачає». Дуже часто пересічні громадяни використовують застарілу інформацію, яка була актуально до повномасштабного вторгнення, але не сьогодні.

Міф 3. «Так експортують у Європу, коли самим не вистачає»

Із цим міфом є два аспекти. Перший: в окремі години може бути дефіцит, а в окремі надлишок. Так от, тоді в години профіциту є сенс експортувати — це гроші для національної економіки, сплачені податки і зарплати. Якщо її не експортувати, то зберегти її неможливо, — у нас немає достатньої кількості акумуляційних потужностей.

Інша річ, коли, наприклад, тотальний дефіцит. Тоді немає комерційного експорту, але є системні перетоки. Останніми тижнями у нас немає експорту, але, природно, є перетоки. Енергосистеми країн Європи — як сполучені посудини. Тільки от обсяг, який пішов з країни, має повернутися назад. І неважливо, якщо, наприклад, з України пішло в Угорщину, а назад повернулося з боку Румунії і Польщі. Сальдо перетоків за мінусом торгівлі та аварійної допомоги дорівнює нулю (тут, приміром, є гарне пояснення з картинками та посиланнями). Свого часу навіть Юлія Тимошенко клюнула на цю брехню, що вже говорити про пересічного громадянина.

Міф 4. «Електрика в Україні найдорожча у Європі»

Такі повідомлення є відвертою брехнею — тариф для населення в Україні був найнижчим серед європейських країн. У цьому легко переконатися, знайшовши відповідний розділ на сайті статистичного відомства ЄС.

Звісно, в таких дискусіях використовується аргумент про величину тарифу відносно зарплат. Але і на це є контраргумент: у Молдові, яка до російського вторгнення в Україну, була біднішою за нашу країну, тариф вищий. У тому-то й справа, що небагата Молдова не в змозі дотувати низький тариф для всіх, а тому він відносно високий. Натомість у країні працює адекватна система адресних субсидій: не можеш сплачувати повної вартості — отримуєш компенсацію. Бувало, що третина населення отримувала адресні субсидії. Але це вже тема про проблему адекватної системи субсидування в Україні, яку нам ще належить розробити.

Міф 5. «А чому ми повинні платити цю повну ціну?»

По-перше, а чому такі дискусії не виникають стосовно ціни Інтернету чи послуг мобільного зв’язку? А по-друге, хтось таки має за це заплатити. Зараз, станом на кінець травня, різницю між чинним тарифом і реальними витратами покривають дві державні компанії — «Енергоатом» та «Укргідроенерго», а сума такої компенсації на 2024 рік оцінюється в 150 млрд грн. Через війну ці компанії не мають потрібних коштів. «Енергоатом» втратив Запорізьку АЕС, а «Укргідроенерго» — Каховську ГЕС, а згодом дві великі станції були суттєво пошкоджені навесні 2024 року. Компанії просто не мають цих грошей, а відповідно, платять не всю суму. По суті, ми всі отримуємо електроенергію в борг, бо вона не сплачена цілком. А бюджет теж не має коштів. За повідомленням міністра фінансів, діра у бюджеті на 2025 рік може становити 12–15 млрд дол.

Міф 6. «Рішення є — націоналізувати все»

Дедалі частіше в коментарях у соцмережах зустрічаються думки, що потрібно націоналізувати енергетичні активи, і це начебто вирішить усі проблеми.

Перше: левова частка енергетичних активів в Україні перебуває в державній чи комунальній власності. Ця частка була високою до війни і зросла після вторгнення внаслідок низки націоналізацій. Майже весь ринок газу — це «Нафтогаз». Більшість виробництва електроенергії припадало на державні «Енергоатом», «Укргідроенерго», «Центренерго», комунальні ТЕЦ.

Гм… якщо державна власність робить дива, то чому дива досі не сталося?

Друге: у підручниках з макроекономіки написано, що держава часто є неефективним власником активів. Інша річ, якщо запроваджене адекватне корпоративне управління. Але це не наша історія, ну так уже склалося. Принаймні наразі.

Однак не треба читати підручників, щоб дійти такого ж висновку, якщо хоч трохи знати досвід українських державних енергетичних компаній. Наприклад, за кілька років у «Центренерго» сім разів змінився менеджмент. Але це і не зробило компанію прибутковою, і не позбавило корупційних скандалів, несплачених боргів, не вирішило вічних проблем із готовністю до зими. А тепер усі активи «Центренерго» знищені. Є чимало питань і стосовно багатьох інших державних енергетичних компаній.

***

Сьогодні варто пам’ятати, що ворог намагається поширювати брехню про роботу нашої енергетики. Зокрема для того, щоб сіяти недовіру та розбрат. Тому не слід поширювати міфи і фейки, які допомагають нашому ворогу, який намагається нас знищити.