Про початок фестивалю, програму й стрічки читайте тут, тут і тут.
Організаторам вдалося скласти масштабну програму, попри перепони й біди, спричинені війною: всього можна подивитися 62 картини з 34 країн світу. У програмі — 19 українських стрічок: 10 національних прем’єр і 9 світових. Також глядачі/-ки побачать мистецькі інсталяції та відвідають актуальні дискусії. Docudays UA зібрав понад 150 учасників і учасниць, із яких 25 — гості з-за кордону. Гасло 21-го Docudays UA — «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя» — за тему рефлексії має історичну пам’ять.
Щодня ми розповідаємо про найцікавіші, на нашу думку, події фестивалю.
Люди гуртуються за найрізноманітнішими смаками чи ідеями. Дослідження принципів та форм функціонування спільнот — актуальний напрямок документалістики, котрий межує навіть з антропологією.
Один із яскравих зразків такого антропологічного кіно — «Лазневе сестринство» (режисерка Анна Гінтс, Естонія — Франція — Ісландія, програма Docu/Хіти).
«Лазневе сестринство»
Гінтс утримує дію в рамках двох єдностей — часу й місця. Ми півтори години спостерігаємо, як група жінок розслаблюється в димній лазні. Паряться, пліткують, співають, сповідуються. Тут немає кращих чи гірших, нема засудження чи амбіцій — у лазні всі рівні. Гінтс милується своїми героїнями, об’єднуючи їх у композиції, варті зразків ренесансного живопису. Так жіночу спільність іще не показував ніхто — тож не дивно, що фільм зібрав масу нагород включно з «Єврооскаром» за найкращу документальну роботу.
Так само спорідненими почуваються героїні картини Nice Ladies (режисерка Марія Пономарьова, Нідерланди — Україна, програма Docu/Україна) — харківська 50+ команда з чирлідингу Nice Ladies.
Nice Ladies
Насправді це мала бути зовсім інакша історія. Про те, як жінки старшого віку всупереч усім стереотипам, віковим і гендерним, виходять на сцену й танцюють не гірше юних дівчат, як вони готуються до виступу на чемпіонаті Європи. Зйомки почалися ще у 2020 році — й уже через два роки змінилося все. Однак суть оповіді лишилася: Nice Ladies — це все одно про сестринство, про те, як гарні леді зберігають дружбу й відданість одна одній попри мимовільний поділ на тих, хто виїхав, і тих, хто лишився.
І цілковито інакший тип спільноти досліджує феноменальний за формою «Нескінченний острів» (режисери Екієм Барб’є, Ґієм Кос, Кантен Лельґуаш, Франція, програма Docu/Світ). Співрежисери за предмет дослідження обрали комп’ютерну гру та вирішили зняти документальний фільм усередині неї (!).
«Нескінченний острів»
Гра розгортається на віртуальному острові площею 250 кв. км, де учасники намагаються вижиті у боротьбі з зомбі й одне з одним. Знімальна група, власне, й перевтілившись в аватарів кінематографістів, намагається з’ясувати у гравців, що утримує їх у цьому просторі роками. Гравці поступово скидають маски, показуючи себе справжніх. Своєю чергою Барб’є, Кос і Лельґуаш від дослідження феномену онлайн-ігор виходять на більш фундаментальні питання — що таке реальне й уявне та наскільки чітким є кордон між першим і другим.
Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.