РЕБ, дрони та математика війни: як Україна має пришвидшити розвиток технології на полі бою

Понад рік тому Фокус брав інтервʼю в авіаційного експерта та заступника директора виробника засобів РЕБ Анатолія Храпчинського, в якому ми обговорили російську стратегічну авіацію. 22 травня 2024 року ми зустрілися ще раз, щоб проаналізувати економіку війни, розвиток безпілотників, комплексів РЕБ, та як Україні стати ефективнішою.

Головне завдання — акцентувати увагу на власних можливостях

Повномасштабна фаза війни триває вже третій рік, глобально війна почалася ще у 2014 році. Отож очевидно, що треба шукати шляхи, як за менші кошти можна завдавати найбільше шкоди. На вашу думку, куди зараз треба дивитися в першу чергу?

Давайте почнемо з того, що не треба плутати математику з економікою. Якщо ми говоримо про математику, то розрахунок знищення ворожої техніки має відбуватися не з еквівалента, що, наприклад, "Орлан" коштує умовно 120 тисяч доларів і треба шукати рішення, яке буде коштувати дешевше за 120 тисяч доларів. Ми кажемо про ефективне застосування автоматичних рішень, яке б з одного боку дозволило нам зменшити кількість залученого особового складу, а з іншого боку — збільшити технологічність.

Нам треба дивитися в бік технологічності. Наприклад, FPV-дрони стали невідʼємним ударним рішенням, яке допомагає суттєво впливати на поле бою. Так само ми бачимо, що засоби радіоелектронної боротьби стали суттєвим засобом захисту для наших військових. Тому ми і кажемо про технологічність війни, і про потребу в тому, щоб ми далі розвивалися в цьому напрямку. У нас зараз є всі можливості, щоб запропонувати дуже дієві і гарні рішення. Ми це бачимо на прикладі безпілотних систем, деяких засобах радіоелектронної боротьби. В деяких зразках зацікавлені навіть наші західні партнери, бо бачать ефективність як на полі бою, так і глибоко в тилу Російської Федерації. Наша головна задача — акцентувати увагу на власних можливостях.

В подальшому ми, безумовно, будемо продавати такі засоби по всьому світі, бо вони можуть виконувати не тільки військові місії, але і цивільні. Наприклад, для захисту звичайного стадіону від несанкційованого запису тим самим "Мавіком" десь у Донецьку, коли знову буде Beyonce виступати. І це можна буде присікати засобами РЕБ. Так само можна казати про наші розвідувальні дрони, які можуть літати на великі відстані. Вони зможуть досліджувати океани. Вони зможуть і океанське дно досліджувати, завдяки обладнанню, яке у нас зараз є і наразі використовується на лінії фронту. Є великі перспективи, їх треба збільшувати, фінансувати. Шукати фінансування, бо є велика кількість компаній-розробників, але, на жаль, щодо R&D у нас ставляться дуже обережно, тому що нам потрібні вже готові рішення. Те, що вже працює.

Ми неодноразово стикалися з тим, що у нас є розробка, а нам кажуть: "показуйте, як воно працює". Зрозуміло, що коли ми кажемо про такі майданчики як Мінцифри або Brave1, то звісно вони допомагають. Здебільшого вони фінансуються на кошти самих компаній і ми намагаємося шукати правильне рішення, яке б допомогло нашим військовим.

Тут ми стикаємося з наступним фактором: що ми можемо запропонувати на лінії фронту, і що ми пропонуємо. Ми пропонуємо наші власні розробки. Це обумовлено тим, що ми спілкуємося з військовими. Вони кажуть, як вони це бачать. Ми — зі своїм досвідом, добре, що у нас є співробітники з військовим досвідом, я — колишній військовий. Ми розуміємо специфіку ведення бойових дій, і ми розуміємо, що треба пропонувати військовим.

Але, на мій погляд, якби Україна могла б створити інституцію, яка б допомогла сформувати світогляд на 10 кроків вперед, то ми могли б зараз мати відповідь. Я жартую, що коли у 2014 році я літав на старенькому DJI з "гоупрошкою", і тоді вже ми бачили і застосування на лінії фронту з нашого боку. І тоді вже треба було казати про створення цих систем, які б нам дозволили це робити. Якщо у нас була б інституція, яка могла б сформувати потребу і формувати завдання для наших інженерів, то так це було б набагато ефективніше.

Це б працювало в режимі, як працюють замовлення в Сполучених Штатах. Коли військові приходять і кажуть, що нам потрібен ось такий літак. Тоді зʼявляється F-16, F-35, зʼявляються компанії по типу RTX. Тому ми і кажемо, що є потреба в інституції, яка б вибирала з пропозицій якісь гарні й казала: "От вам гроші, працюйте".

Так працює оборонка в Європі чи США. І тоді з наявною кількістю приватних компаній, які у нас в цьому секторі працюють, було б дуже швидке насичення лінії фронту якісною зброєю. Ми б набагато швидше пройшли етап насичення передка окопним РЕБом, бо це останній рубіж. А ми почали спочатку заповнювати останній рубіж, а потім вже почали казати, що треба великі системи. Але вони мають бути мобільнішими, ніж у росіян.

Можна порівняти з тим, що ми робили спочатку гармату, а потім радіолокаційну систему, яка б виявляла цілі. Тому є два ключових і важливих моменти: математика війни, коли ми не розраховуємо вартість "Орлану", щоб його збити дешевшими засобами. Бо треба розуміти, що цей дрон може навести ракети на важливіші обʼєкти, в результаті чого можуть загинути місцеві. Тоді вартість "Орлану" буде набагато більшою. І другий момент, коли матимемо високотехнологічний дієвий інструмент, який може бути створений завдяки ініціативі з боку держави. Ця інституція може бути незалежною, яка б створювала і працювала б системно.

По типу американської DARPA?

Щось типу такого.

Чи ведуться роботи в Україні над створенням інституції, про яку ви кажете?

Зараз ми, і самі виробники, обʼєднуємося і є на постійному контакті. Ми самостійно йдемо до створення гарного продукту, який би якісно працював. Але все одно в умовах оперативної потреби насичення засобами лінії фронту ми стикаємося з тим, що нам треба запропонувати рішення швидко, щоб воно вже захищало.

А тут треба два треки: ми можемо пропонувати короткострокову перспективу — і довшу перспективу, яка на 5-10 років вперед передбачить можливості по захисту певних обʼєктів. Загроза по всьому світу від безпілотних систем буде актуальною. Наступний крок з безпеки будь-якої держави, з безпеки важливих стратегічних обʼєктів — він під загрозою. Тому треба що робити? Захист.

Тут ми стикаємося з великою кількістю роботи — це і законодавчо-правова, і надання можливостей певним структурам. Свого часу у нас не можна було вирішити питання надання зброї цивільному населенню, ми кажемо про щось важливіше. Бо зараз звичайний FPV-дрон для перегонів став зброєю, а, наприклад, пульт від іграшки може стати засобом підриву якоїсь вибухівки. Є питання щодо переходу на новий рівень. На лінії фронту відбувається війна між дронами, коли наземна система влучає в повітряну систему, і так далі. Я впевнений, що до інституції ми все одно дійдемо, бо це буде набагато ефективніше з точки зору економіки та математики.

Я б хотів підняти тему російських дронів. Відомо, що останнім часом вони залітають в наші тили. Чи могли б ви пояснити, як це відбувається і яким чином ми можемо захиститися від цього?

Почнемо з того, що російські дрони і до того залітали. Збільшення активності сталося за рахунок того, що Росія позбавлена деяких елементів дальнього радіолокаційного виявлення — це і два знищених, і два пошкоджених літаки ДРЛО. Це і пошкоджені станції дальнього радіолокаційного виявлення, які не можуть виконувати певні завдання.

Важливо Російські дрони в тилу: як боротися з "Орланами", Zala та SuperCam над українськими містами

Росія пішла шляхом пошуку потенційних цілей для ураження коштом насичення саме безпілотними розвідувальними системами. Тому ми так часто стали бачити їх у прифронтовій зоні. Їх і до цього було видно, але зараз збільшилася кількість.

Протидія може бути тільки у двох варіантах: безконтактна ППО і контактна. Безконтактна — це системи та засоби радіоелектронної боротьби, які можуть працювати на великій відстані, бо вони видають випромінювання і помітні для ворога. І крім цього вони повинні бути мобільними, щоб можна було передислокуватися.

При появі розвідувальних систем треба включати засоби РЕБ, які протистояли би загрозі. Безумовно, кращим рішенням є знищення засобу, і як саме ми будемо його знищувати: автоматичними гарматами, малими ракетами чи дронами-камікадзе або навіть лазерною чи енергетичною зброєю — це ми повертаємося до того, що нам треба чітке ТЗ. В цьому напрямку звузитися і розвиватися.

У нас є велика кількість інженерів, які пропонують гарні рішення, але їм потрібно сформувати чітке завдання, щоб не було винаходження нового велосипеду. Є велика кількість розробок, на які дивишся — і наче ок, але з урахуванням тих можливостей та "мʼязової памʼяті" ми могли б створити набагато ефективнішу приблуду.

Тому сама протидія має бути або придушенням РЕБ, або знищенням. Другий варіант, на мій погляд, є найефективнішим способом. Це позбавляє, якщо засіб розвідки отримав певну інформацію, і не передавав його онлайн, можливості передавання сигналу завдяки знищенню. Це осліплює ворога. І це важлива задача, бо ворожих розвідувальних дронів дуже багато.

Анатолій Храпчинський про демілiтаризацію Криму й дрони

Чи є в Україні можливість для наведення і ураження в російському тилу, так само як в росіян? Очевидно, що умовний HIMARS + Лелека не спрацює, бо не можна західною зброєю бити по території РФ.

Щодо відповіді росіянам, то у нас є розробки систем, які дозволять нищити, давайте так, в радіусі 300-500 км вглиб російської території, але цей напрямок треба масштабувати. Щодо наведення, то у нас є велика кількість засобів безпілотних систем, які дозволяють наводитися на російській території на відстані до 1000 км. Більше того, дрон потім повернеться в Україну, і він не буде уражений ні засобами РЕБ, ні ППО за рахунок спроможності бути малопомітним і бути стійким до поміх. В Україні є виробники, які розробляють і виготовляють такі безпілотні системи. Вони вже наводять HIMARS на тимчасово окупованих територіях, а тут ми кажемо, що є деякі засоби, які зможемо наводити на російській території.

Повертаючись до проблематики використання західних засобів ураження, я би зазначив, що Україна показала найефективніший і комплексний підхід щодо ураження ворожої техніки на території тимчасово окупованого Криму. Ми бачимо ураження і "Бельбеку", і на Ай-Петрі деяких засобів радіоелектронної та радіолокаційної розвідки, а також Джанкою. Удари по портах Севастополя. Вибито всі носії "Калибров". Зрозуміло, що вони ще є у росіян, але знаходяться на території російських портів.

Вібувається демілітаризація Криму й унеможливлювання його використання для ударів навіть з авіації. Ми вибили наземні комплекси ППО, позбавили можливості використовувати повітряні системи оборони — це ми кажемо про літаки, які не можуть постійно дислокуватися в тому самому "Бельбеку". Там система забезпечення паливом знищена. Звичайне ТЗ? Добре, але літаки не зможуть активно використовувати аеродром для підскоку. Це при тому, що раніше вони там взагалі стояли.

"Бельбек" було модернізовано у 2018 році, він був потужною авіаційною базою. Була збільшена смуга на 500 метрів, що дозволило приймати такі літаки як Ту-160, Ту-95, Ту-22М3. Взагалі у "Бельбеку" дуже цікава така доля. У серпні 1991 року звідти вилетів урядовий літак Ту-134 Радянського Союзу, на якому була валізка з червоною кнопкою. Тоді генсек ЦК КПРС фактично був позбавлений можливості тримати біля себе валізу з ядерною кнопкою.

Ми бачимо комплексний підхід з використанням як наших, так і західних засобів ураження. Ефект полягає в тому, що деякі системи стає неможливо експлуатувати. Крим стає непридатним, бо він перестає бути такою потужною військовою базою, якою він був. Зрозуміло, що це не повертає нам півострів, але це значно ускладнює окупантам логістику. З огляду на те, як ми відпрацювали по Криму, ми можемо казати, що так само ми можемо працювати по Брянську, Курську і інших областях РФ, які межують з Україною.

Ми зможемо казати про створення сірої зони, яка унеможливить польоти російської авіації та їхніх військ, бо ми будемо постійно вибивати їх. Тоді, з урахуванням ударів, росіяни будуть вимушені виходити з тимчасово окупованих українських територій, бо у них будуть розірвані логістичні шляхи. Ми це бачили по Харківській області, по звільненню Херсона, коли неможливе постачання військ. Логістика – це одна зі складових війни.

За рахунок саме ударів ми можемо казати, що ми розірвемо логістику, але для цього нам треба дозвіл на використання західної зброї по території РФ. Тут є певний позитив. [Дата запису інтервʼю 22 травня — Ред.]. Про це вже заявила Велика Британія, Франція, а зараз у США йдуть розмови, щоб надати дозвіл бити Україні по російській території. Поки західні партнери не розуміють, як виглядає переможена Росія, тому я думаю, що ми можемо залишатися на рівні використання власних засобів.

Таким чином ми знову повертатимемось до першого запитання щодо того, що нам треба масштабування і розвиток високотехнологічних напрямків. Наші БПЛА бʼють по НПЗ, заводах, на яких ремонтують А-50 і Ту-95, заводу з ремонту авіаракет для армійської авіації. Є можливості, але треба отримати ще більші.

Якщо взяти перспективу наступних 3-5 років, то на чому треба зосередитися?

Нам треба суттєво наситити спроможності по захисту нашого повітряного простору, бо головне завдання – унеможливити чи зробити неефективним використання РФ стратегічного або балістичного озброєння. Щоб вони розуміли, що за рахунок посилення протиповітряної оборони наземними і повітряними системами ефективність від ударів крилатими та балістичними ракетами буде дорівнювати нулю.

Паралельний трек – нарощування засобів ударної дії з дальністю до 1000 км. Ми кажемо про балістичні та крилаті ракети. Наземного базування чи повітряного. Це дозволить нам суттєво вплинути на прикордоння РФ, що змусить їх відходити й підтягувати свої системи ППО ближче до кордону. Тоді вони самостійно зрозуміють, що їм треба побудувати 100-кілометрову зону. Треба розмовляти із західними партнерами, щоб їм пропонувати те, як буде виглядати переможена Росія.

Знищення російської авіації та виробництво літаків у РФ

Ви почали про Крим говорити. Супутникові знімки показали ураження чотирьох літаків у "Бельбеку". Два з них були МіГ-31, які потенційно могли бути носіями "Кинджалів". Наскільки це незворотні втрати, і чи вони повпливають на ситуацію на півдні України?

Я скажу так. По-перше, якщо ми кажемо про ураження літаків, то МіГ-31 — це незворотні втрати, бо вони були знищені вщент. Незрозуміло, який індекс вони мали, і чи були вони носіями "Кинджалів". Я б звернув увагу тих, хто бачив знімки, що це прицільне ураження літака, не поруч, а саме в нього, що спростовує будь-які російські наративи про спроможності російського РЕБ шкодити GPS-навігації для влучних ударів.

Якщо ми кажемо про ATACMS чи Storm Shadow, то вони мають систему наведення GPS, але окрім неї ще й інші технології.

Росія своїм GPS може лякати тільки цивільні літаки в Балтійському морі. Цивільні літаки мають трохи спрощену систему, і вони не такі захищені, як на військовому озброєні. Тому дуже важливо, що ураження було, що називається, "в яблучко". Далі була вибита система протиповітряної оборони, тому літак, який приземлиться й стоятиме довше кількох годин, ризикує бути ураженим. Виконувати завдання в дусі — приземлитися, заправитися й полетіти далі обстрілювати Одесу або Миколаїв стають неможливими. Бо повністю знищено систему заправлення, що змушує росіян робити логістику з паливно-заправними машинами.

Ситуація для росіян суттєво ускладнюється. Звісно, ми не побачимо перекопаний "Томагавками" аеродром, як у "Топ Ґані", але у нас підхід до війни трохи інший. Ми вибиваємо стратегічно важливі обʼєкти й показуємо ворогу, куди ми дістаємо. Перебування у цьому місці буде складним для ворога. Давайте пригадаємо, як їхні стратегічні літаки тікали після перших ударів по них. Зараз вони знову в Оленьїй перебувають, бо розуміють, що Енгельс – це зона ураження ракет JASSM, коли ми отримаємо літаки F-16. Одна справа — дипломатія, а інша справа, що нам справді дозволяють робити. Ми бачили застосування ATACMS, коли їх начебто не було, і допомоги від Сполучених Штатів не було.

Про базу Оленья, куди росіяни перекинули свою стратегічну авіацію. Наразі там перебуває 12 Ту-95МС, 13 Ту-22М3 і 1 Ту-160. До чого готуються росіяни і про що свідчить така кількість літаків на одному аеродромі?

Росіяни дуже люблять гратися в "п'ятнашки", й перекладати з однієї кишені в іншу. Так було після удару по Енгельсу, коли перетягнули з музею Іл-62 й поставили його на рульову доріжку, щоб імітувати появу нового літака. Якщо ми кажемо про ті літаки, які знаходяться на Оленьїй, то тут невідомо, яка кількість з них — це списані і вже небоєздатні борти. Можливості цих літаків насправді обмежені ресурсом.

За ці два з половиною роки повномасштабної війни, я не впевнений, що у них достатньо ресурсу залишилося. Наприклад, вони вже вилітають з Оленьї у два літаки. Приземляються на Енгельс, з нього більше бортів вже злітає. І стріляють вони не з акваторії Каспійського моря, а над Енгельсом, де є полігон стратегічної авіації "Волгодонськ", або з Воронезької області.

Вони виходять на більш близькі рубежі, щоб витрачати менше часу на переміщення цих літаків. Це повʼязано з тим, що Росія більше не будує ці літаки, як і МіГ-31. Відтак ворог вимушений їх берегти, бо протиставити щось на заміну вони не можуть. Вони показали 4 відбудованих Ту-160, але вони добудовані та частково модернізовані. Наприклад, у них зʼявилися ЖК-дисплеї в кабінах, що зменшує різноманіття кнопок, які були раніше, але безумовно слід знати, що при натискані кнопки на дисплеї запускається все той самий механізм, який було зроблено у 1980-х роках. Вони намагаються угнатися за часом, але нових рішень немає.

Якщо тактичну авіацію вони будують, то стратегічну не можуть. Не здатні розробити та побудувати нові двигуни, щоб замінити вже зношені. З двигунами у Росії взагалі глибока проблема, бо вони нездатні розробити силову установку навіть для цивільної авіації. Двигуни, які використовуються на Су-35 і Су-34 – це радянські розробки 1980-х років. Елементи підвису цих всіх літаків розроблялися в однакових місцях, бо нездатні запропонувати принципово новий двигун, навіть для Су-57 – це глибока модернізація радянського двигуна, яка не відповідає вимогам літака Су-57 щодо непомітності для РЛС. Єдина проблема – наявність у ворога великої кількості старого заліза та велика кількість людей. Протиставити можна високі технології, коли один пілот буде керувати одразу 12 FPV-дронами, а краще використовувати БПЛА-матку, яка скидає інші дрони.

Чи здатна РФ виготовляти нові авіаційні двигуни?

Перші 40 реактивних двигунів Радянський Союз отримав від Великої Британії. Перший двигун на російському літаку був з німецького "Мессершмідта". Тобто вони можуть копіювати. Я постійно наводжу приклад Кубіка Рубіка. Вони можуть його пофарбувати інакше, але іншу головоломку придумати росіяни не здатні. Так, їм складно отримувати певне озброєння, двигуни. Вони не можуть їх скопіювати та виробляти.

До прикладу, двигун для SuperJet 100 планувався з розрахунку, що там буде американська компанія разом з російською. На долю росіян припадало б тільки кінцеве збирання. Вони теж мріяли, що коли почнуть отримувати двигуни, то зможуть їх копіювати. Але Пермський моторний завод зірвав плани. Їхній виріб був гіршим і по тязі, і по вантажності, і не відповідав вимогам. Зробили, але воно не працювало як треба.

SuperJet — це мав бути цивільний літак?

Так. Була програма по імпортозаміщенню літаків: МС-21, SuperJet і Ту-204, але останній — це розробка 1980-х років. Він мав замінити деякі типи радянських літаків. Росія їх навіть будувала, вона може їх будувати, але з обіцяних 100 літаків Путіним вони змогли за 4 роки, якщо я не помиляюся, побудувати лише чотири одиниці. І те з певними проблемами.

Красномовно.

Так, і як ми бачимо, вони не можуть замінити двигуни. У них дійсно є проблеми, і вони тягнуться ще з часів СРСР. Навіть якщо поглянути на будь-який радянський літак, то вони повторюють західні. Дивимося на Як — Harrier, Ту-134 – це McDonell Douglas, Ту-144 – це чиста копія Concord. Ту-160 — B1 Lancer. Іл-62 – британський аналог. Велика кількість усього була просто поцуплена.

Слід розуміти, що Росія не може створювати. Вона навіть бере у Ірана "Шахед", який вони вкрали десь у німців. Беруть те, що Корея колись отримала від Радянського Союзу. Враховуючи технологічну складову Російської Федерації у нас є можливість протиставити якісне високотехнологічне озброєння, яке дозволить вибити важливі обʼєкти ворога. Проте для цього нам треба масштабуватися і "засучити рукави". Велика кількість виробників зараз цим займається. Україна вкотре за 30 років отримала черговий шанс, головне його знову не втратити.

Виробництво F-35 має сотні підрядників, а у цих підрядників є свої підрядники. У Росії все більш-менш виглядає, але чи можемо ми виділити якесь вузьке горло, уразивши яке ми зможемо суттєво порушити ланцюжок постачання?

Тут питання в тому, що уражати треба не тільки завод з літаками, але ще й потрібно уражати зброю, яку виробляє Росія. Наприклад, "Радуга" виробляє велику кількість крилатих ракет, "Авангард", який робить все, що повʼязано з протиповітряною обороною. [Їхнє ураження] унеможливить постачання на фронт засобів ураження. Має бути комплексний підхід. Мають бути знищені літаки, засоби ураження. На прикордонні або за лінією – знищення пускових установок, тих самих С-300 або щось ще балістичне.

Це військовий підхід, але ще одна "ахілесова пʼята" Путіна – це те, що всі військові концерни належать одній родині. Ви згадали F-35, там заробляють всі підрядники, а у росіян – Путін і його родина. "Ахіллесова пʼята" у них є.

Чи могли б ви оцінити стан виробництва тактичної авіації у РФ? Вони вже в цьому році відрапортували про постачання Су-34, Су-35. Наскільки їм вдається нарощувати виробництво?

Безумовно, Росія їх виробляє. Вони зазначають, що відправили декілька партій, але не озвучують кількість. Якщо казати про загальну картину, то Росія активно розвивалася у виробництві тактичної авіації до 2016-17-18 років. Тоді вони виробляли по 10-15 Су-34, Су-35, Су-35 модернізовані, потім пішла розробка Су-57. Зрозуміло, що їх випустили 11 штук, два з яких загинули: один незворотно, а інший відремонтували. Суттєво зменшилися можливості, але Росія і в подальшому випускає ці літаки. Ми кажемо про кількість не більше чотирьох літаків або Су-34, або Су-35. Су-57 — взагалі окреме питання, бо відео, що нам показали, призводить до більших питань. Хочеться зазначити, що у 2018 році було велике інтервʼю з очільником цеху, якщо я не помиляюся, 45 — завод на підприємстві на Амурі. Там відбувається кінцева збірка.

Вони дуже вихвалялися, що вони відновили можливість конвеєрної збірки літаків. Ми кажемо про літак Су-35, який є глибокою модернізацією Су-27, який випускався в СРСР, і на який залишилися всі робочі карти, конструкторські роботи, документація. Все, що потрібно для конвеєрної зборки літака. А вони кажуть, що модернізований, окей, але основні вузлові механізми літака не змінилися.

Модернізація стосувалася авіоніки, інший двигун. Ключові елементи не змінилися, а вони подавали у 2018 році відновлення як досягнення. Був певний час, коли Росія втратила велику кількість інтелектуальної власності, яка би дозволяла їм, наприклад, активніше масштабуватися. Інший фактор, що "Сухой" виконує завдання по постачанню літаків по контрактах, які були підписані у 16-18 роках. Про які військові рейки може йти мова?

Наостанок я би захотів зачепити морську компоненту. Ми побачили Magura з ракетами Р-73, сьогодні — SeaBaby з "Градом". Чи можемо ми на цьому прикладі так само експериментувати з повітряними розробками? Тому що там є кілька виробників, які між собою конкурують і виробляють декілька моделей. Чи є сенс 200 компаніям дронів виробляти 6-7 моделей, але конвеєрно, а не кожен свою і в менших обсягах?

Якщо ми вже мали б інституцію, то виробництво БПЛА було б уніфіковано. Пілоти у військах отримали би ту "пташку", яка їм потрібна під їх стратегічні та тактичні задачі. Щодо кількості виробників то конвеєрне і уніфіковане виробництво, це в принципі йде як наступний крок в кампанії. І це треба робити в будь якому випадку. Масштабування виробництва — це технологічні карти, більш якісні графіки для співробітників, зрозуміли плани. Правильно організовані процеси — це відсутність втоми. Це дуже важливо, бо втома дуже впливає на якість виробництва. А ми робимо зброю, і тому потрібна якість.

Насправді уніфікація систем вже починає відбуватися. В цьому році ми побачили регулярні удари по НПЗ різними типами БПЛА — це можливо завдяки розробці декількох типів, які можуть виконувати різні задачі.

Ми до цього (інституції) прийдемо, але тут питання, яким шляхом: спроб і помилок, чи створення інстиуції або інженерної ставки, про яку каже Марія Берлінська.

Всі ці складові дають нам розуміння, що за рахунок правильного підходу ми зможемо бути набагато ефективнішими, бо війна вже йде 11-й рік. Росія не здається й намагається ще більше масштабуватися. Саме за наявностi інституції, яка буде вивчати та аналізувати театр бойових дій та якісного підходу випуску продукції і можливостей виробництв, ми зможемо перемогти ворога.