Бути медійником, військовим і волонтером: як журналісти 24 Каналу працюють під час війни

Щороку 6 червня в Україні своє професійне свято відзначають журналісти – люди, які щодня працюють з величезним обсягом інформації для того, аби розповісти вам про найголовніше та найважливіше.

Роль журналістів під час повномасштабної війни змінилася і ми ще більше і частіше розповідаємо про події на фронті, про ситуацію в регіонах, викриваємо корупційні схеми, даємо розголос несправедливості. А також переносимо у публічне поле різні проблеми, які спричинила війна чи ж якщо вони навпаки на якийсь період випали з поля зору через неї.

Коли війна іде у твоїй країні, ким би ти не був – у першу чергу ти – громадянин своєї держави. Ти не можеш залишатися осторонь. Це стосується всіх, і журналістів у тому числі. Тому й серед медійників чимало військових та волонтерів.

Сьогодні, в день нашого професійного свята, ми хочемо розповісти про своїх колег – журналістів 24 Каналу, які не лише виконують свої робочі обов'язки, але й всіляко долучаються до боротьби за перемогу у війні з Росією.

Вибір між професією та обов'язком служби в ЗСУ

Напередодні 24 лютого 2022 року було багато інформації, що стосувалася загрози повномасштабної війни. Новини хвилювали кожного, в тому числі й тих, хто писав їх, адже йшлося про долю рідної країни. І в ту ніч коли більшість людей в Україні прокинулися від вибухів та дзвінків рідних чи друзів зі словами: "Війна", багато журналістів не спали, писали ці новини і водночас поставали перед вибором – що саме робити в цей буремний час.

Чимало наших колег, зокрема з нашої команди, на початку повномасштабного вторгнення добровільно пішли на фронт. Частину їхніх історій ми вже розповідали у матеріалі тут.

Та мобілізація триває, армія потребує людей, тому поповнення рядів військовослужбовців відбувається постійно. За понад 2 роки десятки наших колег з 24 Каналу між професією та обов'язком обрали другий варіант. Навіть тоді, коли серед населення це ставало все менш популярним.

Минулої зими до лав ЗСУ долучився наш автор аналітичного відділу Василь Денисюк. Повномасштабне вторгнення він зустрів на посаді випускового редактора стрічки новин, далі працював у відділі ексклюзивів та аналітики, писав матеріали про події на фронті, втрати ворога та робив матеріали на основі даних з телефонів російський військових, які опинялися у нашому розпорядженні.

Паралельно з цим Василь багато свого часу присвячував волонтерству, закупівлі необхідного обладнання для воїнів і поїздками у зону бойових дій. І робота медійником у цьому лиш сприяла.

Робота журналістом дозволяла в рази масштабувати зібрані суми, а відтак й об'єми наданої волонтерської допомоги. За це передовсім варто подякувати фантастичній аудиторії 24 Каналу, яка увесь цей час невтомно донатить на потреби Сил оборони України. До слова, ця аудиторія не лише доволі свідома, а й надзвичайно велика. Тож це дуже спрощує процес волонтерських зборів. Та й керівництво завжди відпускало мене з роботи, коли потрібно було відвезти на фронт черговий пікап. Тобто, над яким важливим проєктом ми б не працювали, усі чудово розуміли, що потреби Сил оборони – це пріоритет,
– розповідає Василь.

Бійці 80-ї ОДШБр дякують Василю Денисюку за збір та закупівлю необхідного обладнання / Фото з фейсбук-сторінки Василя

У лютому 2024 року Василь ухвалив складне та важливе для себе рішення – долучитися до лав Сил оборони. Зараз він проходить службу в складі 66-ї окремої механізованої бригади. Пригадуючи процес долучення до війська, наш колега відзначає, що рекрутинг чи не найкращий варіант, адже таким чином можна знайти посаду, яка наближена до твого цивільного фаху. А це дозволяє бути ефективним в армії та використовувати усі свої професійні навички.

Найпоширеніша форма такого рекрутингу – це мобілізація людей на посади аналогічні або ж дуже близькі до їхніх цивільних спеціальностей. Так і в моєму випадку – я фактично залишився тим самим журналістом, але в складі бойової бригади. Тобто мені навіть не довелося нічому додатково навчатися, крім, звісно, проходження базової загальновійськової підготовки, яка є обов'язковою для всіх військовослужбовців,
– зазначає воїн.

Василь Денисюк у лавах ЗСУ / Фото з фейсбук-сторінки Василя Денисюка

Працювати попри загрози та постійні обстріли

Наша колега Анна Черненко живе та працює в Харкові – місті, яке щодня потерпає від постійних російських атак. Життя в таких умовах складне і сповнене ризиків для кожного, не залежно від професії. Однак коли росіяни завдають чергового удару по місту, наша кореспондентка одразу вирушає на місце події, аби розповісти про обставини та наслідки, про постраждалих та тих, кого вбила Росія.

Анна зізнається, що дуже складним, особливо у травні цього року, було те, що роботи було надто багато. Поки доводилося працювати над матеріалами щодо одного удару, росіяни завдавали іншого. І потрібно було одразу вирушати туди. І так чи не щодня. Ба більше, терористична тактика росіян бити повторно по місцю попереднього удару, поки там тривають пошуково-рятувальні роботи, ще й створює додаткові загрози життю.

Анна Черненко після російського обстрілу Харкова в травні 2024 року / Фото з фейсбука Анни

Найскладнішим під час роботи для мене є, звісно, спілкування з людьми, які когось втратили, або людьми, які чекають на те, що їх рідних врятують, або знайдуть вже тіла. Це дуже важко з етичних, моральних, з емоційних, з особистих причин, тому що ти розумієш, що це квартал, в якому живуть твої друзі також, чи там проїхав твій друг, твоя подруга щойно. Тобто завжди емоційне особисте накладається на емоційне професійне. І ти відсторонюєш його, але воно все одно завжди поруч. Ну і, звісно, передати біль людини. Є деякі моменти, скажімо так, в роботі, які я точно знаю, не відпустять мене все життя. Вони пов'язані з втратами, які ти бачиш і про які намагаєшся розказати,
– ділиться Анна.

Наша колега зізнається, що кожна історія так чи інакше чіпляє й особливо це відчувається у відносно спокійні дні, коли з'являється усвідомлення всього, що сталося.

Я дуже добре пам'ятаю момент, коли ми знімали звільнену Дергачівщину – це біля самісінького кордону, де йшли важкі бої. Тіл загиблих там, на щастя, не було, але серед речей був оберемок ключів – від дому чи від авто, там ще був брелок. Іноді, коли я стискаю в руках ключі, з'являється відчуття, що хтось уже ніколи не повернеться у свій дім. Ти борешся з цими емоціями постійно, ти їх відсторонюєш від себе, але все одно в почуттях воно повертається,
– ділиться журналістка.

Анна Черненко / Фото з фейсбук-сторінки журналістки

Використовувати професійні можливості для допомоги армії

Ведучий 24 Каналу Андрій Дрозда від початку повномасштабного вторгнення не лише веде ефіри та стріми на нашому Youtube, але й активно займається волонтерською діяльністю – збирає кошти для закупівель необхідної зброї, техніки та спорядження для воїнів. Зокрема багато потреб Сил оборони вдається закривати за допомогою аудиторії, яка довіряє нам та Андрію особисто.

Я дуже ціную довіру глядачів, яка проявляється зокрема і в підтримці зборів нашого каналу. Завдяки ефірам маю можливість достукатися до багатьох людей, пояснити їм важливість тієї чи іншої потреби, запиту від наших захисників. І дуже зворушує те, як активно і щиро відгукується наша аудиторія. Ще раз дякую кожному глядачеві і глядачці! Я найбільше відчуваю важливість нашої професії, коли чую живий відгук глядачів. Буває, що люди підходять на вулиці і кажуть, що наші ефіри підтримують їх у важкі дні. Кажуть, що дивляться саме наш канал, бо їм подобається щирість, інтонація ведучих. І такий контакт з людьми я ціную понад усе,
– наголошує Андрій.

Наприклад, днями ведучий поділився історією про те, що нещодавно отримав повідомлення від українця Івана Гриндзьо з Канади, який дивиться його ефіри, зокрема огляди карти бойових дій, та вирішив придбати дрон Mavic 3T, привезти в Україну й передати його, аби журналіст відправив на передову. При зустрічі чоловік передав ще й пристрій нічного бачення. Усе це відправили 93-їй окремій механізований бригаді "Холодний Яр".

Андрій Дрозда та Іван Гриндьо, який з Канади привіз дрон та пристрій нічного бачення / Фото з телеграм-каналу Андрія Дрозди

Разом до спільної мети і мільйонні збори для військових

Головна редакторка сайту 24 Каналу Анастасія Зазуляк пригадує, що до початку повномасштабного вторгнення наша команда була готовою – кожен знав, що має робити, якщо велика війна таки почнеться. Від тоді й вже майже 2,5 року триває постійна робота для однієї спільної мети – перемоги. Хто б над чим і де не працював – ця мета є єдиною для всіх.

Це прагнення давало поштовх багатьом ідеям та задумам. Наприклад, після початку повномасштабного вторгнення ми відновили діяльність Благодійного Фонду24, який працював ще на початку АТО. Спершу ми намагалися допомогти нашим колегам, які проходили військову службу. Згодом це переросло у велику організацію.

З початком повномасштабного вторгнення ми вирішили відновити Фонд 24 Каналу, оскільки запитів як від наших журналістів-військових, так і від інших членів редакції, чиї близькі служать, було дуже багато. Спершу ми допомагали закривати збори своїх, а згодом почали допомагати тим бригадам, які до нас звертаються. За цей час нам вдалося закрити понад 160 зборів на загальну суму близько 91 мільйона гривень. Ми продовжуємо нашу волонтерську діяльність надалі щодня,
– наголошує Анастасія

Звіти за збори постійно з'являються на сторінці Фонду24 / Скриншот

І, як зазначає наша головна редакторка, чи не найважливішим є ще й те, що ми постійно на зв'язку з нашими колегами, які перебувають в зоні бойових дій та з нетерпінням чекаємо їхнього повернення.

Загалом вчорашні журналісти "24", а сьогодні – військові, служать по всій лінії фронту у різних підрозділах. Ми на зв'язку із кожним, а їхнє робоче місце чекає демобілізації,
– підкреслює Анастасія Зазуляк.

Як працює і допомагає журналістика у час війни

Водночас Василь Денисюк відзначає, що журналістика зараз відіграє важливу роль у російсько-українській війні, адже розповідати про те, що відбувається – необхідно. Зокрема воїн підкреслює, що не в останню чергу на підтримку нашої держави впливають матеріали західних журналістів, які їздять в Україну. Проте говорити про війну важливо і всередині країни.

Коли ворогу не вдається продавити нас на фронті, він намагається інформаційно тиснути на наш тил. Тоді у свій "двобій" з ворожою пропагандою вступають українські журналісти. Журналісти працюють поряд з українськими військовими, аби показувати всьому світу злочини та звірства російської армії. У тому, що ми досі отримуємо західну допомогу, також є значна заслуга журналістів. Тому, на мою думку, в умовах нинішньої війни журналісти відіграють одну з ключових ролей у нашому протистоянні ворогу,
– наголошує захисник.

Ведучий Андрій Дрозда зазначає, що у час війни не тільки змінилася роль журналістики, але й стала більшою відповідальність кожного медійника – зараз як ніколи є розуміння важливості та ваги кожного слова, сказаного в ефірі.

Сприйняття нашої роботи і професії за роки великої війни не так змінилося, як загострилося. Загострилося відчуття відповідальності за сказане слово в прямому ефірі, зросло бажання своєю працею наблизити перемогу, допомогти нам усім відбити ворожу навалу. Роль ведучого телевізійного ефіру у цей час полягає не лише в тому, щоб озвучувати новини, факти, події, але й пояснювати контекст, знаходити правильну інтонацію і подачу інформації, яка по-різному може вплинути на кожного глядача. Тому усвідомлення важливості нашої роботи, безумовно, зросло,
– підкреслив ведучий.

Кореспондентка Анна Черненко зізнається, що часто буває емоційно складно працювати на місцях ударів чи на деокупованих територіях. Проте саме люди дають силу не падати духом, а працювати далі. Бо сила людей у найтемніші часи не може не надихати.

Я просто шалено пишаюся людьми, які знаходять сили робити щось з дня в день. Це волонтери, це медики, це рятувальники. І коли вони посміхаються тобі, попри те, що вони вже втомлені, лежать на траві десь, на газоні без сил. Але вони тобі посміхаються. І вони й завтра прийдуть на свою роботу. Оце вражає. Або коли ти знайомишся з людьми й розумієш, що це вже другий чи третій їх розбитий дім. Тимчасовий чи ні, але дім. І вони говорять: "Ми все одно будемо тут працювати. Ми все одно будемо продовжувати жити на тому рівні, на якому можемо". Вражає їх якась шалена незламність. І я дуже радію, коли є змога її показати,
– підкреслює журналістка.

Пам'яті нашого колеги Юрія Олійника

Сьогодні попри історії наших колег, ми хочемо згадати і про тих, кого, на жаль, вже немає поруч. Чи не в кожну родину Росія принесла горе, забравши життя близької людини. Втрата спіткала і команду 24 Каналу навесні 2022 року.

Наш оператор Юрій Олійник у перший же день повномасштабного вторгнення пішов захищати країну зі зброєю в руках. Колега свого часу воював у зоні АТО, тому коли почалася велика війна, для нього не стояло питання вибору.

Юрій долучився до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила і вже невдовзі вирушив на Схід – у район міста Попасна на Луганщині. Наприкінці березня ми отримали жахливу та болючу звістку – 23 березня 2022 року наш колега загинув.

Усі, хто знав Юрія і мав за честь працювати з ним, пригадують його як надзвичайно щиру та життєрадісну людину й талановитого оператора – він був професіоналом у своїй справі. Та в час найбільших викликів для країни він змінив камеру на автомат, бо інакше не міг. Юрій був не тільки профі, але й свідомим громадянином, якому не байдуже на долю країни, рідних та близьких.

Пам'яті Юрія Олійника: дивіться відео