Як продезінфікувати себе від «русского міра» з проєктом «Прощавай, імперіє!»

На каналі «Суспільне Культура» у травні стартував проєкт «Прощавай, імперіє!» про особисту дерусифікацію та пошуки ідентичності.

«У десяти випусках блогу я хочу поговорити з вами про знищення Росії всередині себе. Чому “Прощавай, імперіє”? Тому що це про відновлення справжньої ідентичності кожного з нас», — говорить на початку кожного випуску ведуча Олеся Котубей-Геруцька. Вона також є авторкою ідеї та сценаристкою проєкту.  Нові випуски виходять раз на два тижні. Станом на 4 червня доступні два епізоди. 

 Олеся Котубей-Геруцька

«Прощавай, імперіє!» — незвичайний проєкт. Ведуча ставить питання та шукає відповіді крізь призму свого досвіду зросійщеності та відновлення ідентичності. За її прикладом те ж саме роблять гості програми. Через це виникає приємне відчуття єдності та, якщо хочете, безпеки.  Бо відразу стає зрозуміло, що зараз тобі не «прилетить» за читаних у дитинстві братів Стругацьких, а твоєму рідному місту — за російськомовність. Олеся Котубей і її гості чесно визнають, що так було скрізь.

— У підлітковому віці моїм улюбленим співаком був Віктор Цой. Ще я слухала «Арію», «Алісу» — весь той пантеон російського року, що зараз вписується за війну. Я страждала отаким дуже важким гівнярством, — пожартувала журналістка, ведуча «Телебачення Торонто» Саша Гонтар, яка була гостею проєкту. 

— Я теж, Сашо. Ми всі там були, — відповіла їй авторка.

«Прощавай, імперіє!» не занурюється в історію русифікації України: про Валуєвський циркуляр і Розстріляне відродження можна дізнатися з  багатьох інших джерел. Олеся Котубей і її гості зосереджуються на тому, як боротися з наслідками російської культурної експансії та чому це важче, ніж декому здається.

«Хтось знає, що таке оптика імперії, крізь яку ми довго дивилися на самих себе і, наприклад, відмовляється від російської музики. Але залишається ще багато фантомів і несподіванок, які переслідують нас на шляху звільнення від засилля російської культури», — розповіла «Детектору медіа» авторка.

Насправді великовагових обертів на кшталт «культурної експансії» в проєкті майже немає. Це легка, жвава та відверта розмова про те, в яку кринжуху ми всі вляпалися через імперського сусіда та де взяти ту хлорку, щоб продезінфікувати себе від «русского міра». 

Перша серія «Прощавай, імперіє!» вийшла 8 травня та була присвячена двом концепціям відзначення Дня перемоги над нацизмом: російського «побєдобєсія» з його «Можемо повторити» — і європейської жалоби за загиблими з рефреном «Ніколи більше». Українська концепція наслідує європейську, але має ще одне гасло «Пам’ятаємо, перемагаємо». Перше, що зробила Олеся Котубей —  нагадала, що довгі роки Україна також брала участь у побєдобєсному шабаші. Паради Хрещатиком, урочисті концерти на національних каналах, пілотки на дітях… Напередодні війни, у 2021 році, зрадник Ілля Кива ще водив за собою колону «ветеранів і співчувальників» Києвом. А остаточно ми позбулися радянської спадщини лише у 2023 році, коли День пам’яті та перемоги був установлений 8 травня.

Втім, якби не повномасштабне вторгнення, російські наративи й досі б, напевно, отруювали нам мізки. Бо довгий час люди не бачили у святкуванні підступу.

«У школі я була на параді. Мені було святково, урочисто, мене до сліз проймали “пєсні воєнних лєт”. І все це здавалося дуже правильним і важливим», —   згадала Олеся Котубей.

Зараз популярність «концертно-парадної» концепції Дня пам’яті та перемоги впала в Україні до рекордного мінімуму, але, на жаль, не до нульової позначки. 13% українців у 2023 році називали цей день «улюбленим святом» і ставили його поруч із Новим роком, Різдвом і Великоднем. 

«За державою — деколонізаційна політика, за нами — особиста деколонізація. Боротьба, яку можуть вести як цивільні, так і військові — знищення Росії всередині себе, викорінення культурних артефактів імперії зі свого приватного життя», — поділилася думками Олеся Котубей із «Детектором медіа».

Особистій деколонізації та пошукам ідентичності був присвячений другий випуск проєкту.

«Багатьом людям здається, що, відмовляючись від російського, ви назавжди втратите себе. Я теж боялася. Як я зможу говорити до мами іншою мовою? А вийшло так, що зі мною мама перейшла на українську», — знову навела особистий приклад авторка.

Страх втрати себе через іншу мову — дуже знайома історія для багатьох українців. Для деяких російська — мова дитинства, вони просто не знали, що може бути інакше. Олеся Котубей дає залізний аргумент усім, хто вагається. «Якщо ви думаєте, що говорите російською, бо “так склалося історично”, розчарую. Бо якщо ви живете в Україні, то майже напевно це історія насильства. Коли я почала цікавитися, то з’ясувала, що бабуся з дідусем почали розмовляти російською лише студентами, у постголодоморній радянській Україні. Тобто русифікованим було лише одне покоління до мене — мої батьки. А весь мій рід до цього говорив українською. Тож це те, що мені належало», — розповіла вона. 

На відміну від деяких активістів, які закликають ледь не віддати російськомовні регіони ворогу через «москворотість», авторка проєкту «Прощавай, імперіє!» та її гості ставляться до особистої дерусіфікації та деколонізації співвітчизників обережно та з повагою. Вони проти насильства як ззовні, так і з середини.

«Я буду стояти на тому, що процес персональної деколонізації відбувається лише через дискусію, без агресії, з повагою. Повага —   це основа. Через любов, цікавість. Без того, щоб себе звинувачувати, це не конструктивно», —   пояснила культурологиня Маріам Найєм.

Утім, у будь-якому разі відновлення ідентичності —   це болючий процес. 

«Сформований світогляд — комфортний і зручний. Ти розумієш, де добро, де зло, де складне, де просте, і можеш займатися поточними справами. Ходити на роботу, любити, сваритися, миритися та не думати про це. Коли ти розумієш, що твоя базова картинка світу фейкова, тобі треба змінити каркас свого світогляду. Це дуже важко, незручно, це фундаментальна робота. В тебе сиплеться все розуміння добра і зла. Це боляче. А ми за природою такі істоти, що уникаємо болю. Але, виявляється, є деякі речі, які не можна зробити, не доклавши зусиль», — розповів голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. У його словах також зашифрована причина, чому особистої деколонізації не уникнути. Інакше внутрішній світ зруйнується разом із психікою, а може — й життям.

«Прощавай, імперіє!» дає просту та слушну пораду, як полегшити ситуацію.

«Процес набуття нової ідентичності — це не лише відмовлятися від чогось. Це ще набувати нового. Цікавитися, досліджувати та збагачуватися», — підбила підсумки Олеся Котубей. 

Авторка розповіла «Детектору медіа», що в наступних випусках проєкту планує обговорити, як спілкуватися з родичами, які мають проросійські погляди, як переходити на українську з дітьми, що робити з русифікованими прізвищами, а також розповісти історії діячів української культури, які свідомо обирали українськість.

Як на мене, «Прощавай, імперіє!» — це маст сі проєкт, що допомагає нам відновлювати історичну справедливість і взагалі жити в умовах великої війни. Він універсальний для будь-якого віку та будь-якого ступеня русифікації. Окрім, звісно, ідейного рашизму. В цьому випадку допоможе лише хлорка.